Сім'я як соціальний інститут
Сім'я є одним із найголовніших соціальних інститутів у всіх суспільствах. Оскільки ми живемо у сім'ї і не мислимо себе поза сім'єю, то сприймаємо її існування як щось очевидне і зрозуміле.
Що ж таке сім'я? Соціологи й антропологи дають різноманітні визначення. Наприклад, Джордж Мердок у 1949 р. опублікував монографію "Соціальна структура", у якій, на підставі аналізу сімей у 250 культурах, запропонував таке визначення: сім'я — це соціальна група, для якої властиве спільне проживання, економічна кооперація і відтворення. Сім'я включає дорослих осіб обох статей, із яких як мінімум двоє підтримують соціально санкціоновані сексуальні зв'язки і мають дітей, власних або взятих на виховання. Хоча сім'єю також вважаються одружені або неодружені пари без дітей; групи, які складаються з одного із батьків (незалежно від того, перебував він у шлюбі чи ні) і дітей, якщо другий із батьків є невідомим, помер, утік або якимось чином зник; група дітей, які проживають разом і які мали одного чи двох спільних батьків; чоловік із кількома законними дружинами; група родичів і їхніх дітей, які мають спільне господарство.
Сім'я - це соціальний інститут і, водночас, соціальна група, члени якої об’єднані шлюбними або родинними стосунками і соціальна необхідність якої обумовлена потребами у фізичному і духовному відтворенні суспільства. Саме сім'я є основним носієм успадковуваних із покоління в покоління культурних взірців, саме у сім'ї відбувається первинна соціалізація особистості, людина освоює соціальні ролі, здобуває ази освіти, навики поведінки. Сьогодні за різними підходами і критеріями вчені нараховують понад 40 типів і форм сімей. В сучасних умовах сім'ю характеризують:
1. За кількістю і характером сімейних пар, які проживають разом і ведуть спільне господарство, виховують дітей: розширена (складна) сім'я — складається із сімейних пар та дорослих дітей, які проживають разом; нуклеарна (проста) — складається з однієї сімейної пари, можливо, з дітьми.
За наявністю батьків:повна сім'я (є обидва члени сімейної пари); неповна (один із батьків виховує дітей);
За кількістю дітей: бездітні;однодітні; малодітні (дві дитини); багатодітні (троє і більше дітей).
За тривалістю, віком: сім'я молодіжна (тільки створилась, оформилась); молода сім'я (сім'я, яка зустрілась з першими несподіваними для них перешкодами).
Функції сім’ї:
Функція сексуального регулювання. Сім'я — головний соціальний інститут, через який суспільство впорядковує і регулює природні сексуальні потреби людей.
Репродуктивна функція. Одним із головних завдань кожного суспільства є відтворення нових поколінь його членів. Сім'я — головний інститут, відповідальний за відтворення нових членів суспільства. Інші шляхи неефективні і, зазвичай, соціально не схвалюються. Тому народження дитини поза інститутом сім'ї звичайно викликає співчуття чи осуд.
Функція соціалізації. Попри те, що у процесі соціалізації особистості бере участь чимало інститутів, центральне місце у ньому, безумовно, займає сім'я. Адже саме в сім'ї відбувається первинна соціалізація індивіда, закладаються основи його формування як особистості.
Функція емоційного задоволення. Сім'я для людини не тільки на початковому етапі життя, але й увесь наступний період, є тією групою, у якій вона реалізовує потреби любові, душевного тепла і турботи.
Статусна функція. Кожна людина, вихована у сім'ї, успадковує певні початкові статуси, близькі до статусів членів її сім'ї. Йдеться про такі важливі для особистості статуси, як: національність, приналежність до міської чи сільської культури, певної соціальної страти та ін. Приналежність родини до певного соціального прошарку переважно визначає весь наступний життєвий шлях людини.
Захисна функція. У всіх суспільствах інститут сім'ї здійснює фізичний, економічний і психологічний захист своїх членів. Ми знаємо, що, посягаючи на інтереси і безпеку особи, ми вступаємо у конфронтацію і з її сім'єю.
Економічна функція. Норми сімейного життя включають обов'язкову допомогу і підтримку родиною кожного її члена, у якого виникають економічні труднощі
Сім'я впродовж життя проходить декілька якісно різних стадій, послідовність яких складається у сімейний, або життєвий цикл сім'ї. Під циклом потрібно розуміти період від створення до розпаду сім'ї. При їх виділенні соціологами, як правило, використовуються критерії тривалості шлюбу та особливості функціонування сім'ї. У зв'язку з цим соціологи пропонують різні класифікації життєвого циклу сім'ї відповідно до критеріїв, що лежать в основі такої класифікації. Наприклад, деякі вчені пропонують наступні етапи життєвого циклу сім'ї:
від створення сім'ї до народження першої дитини;
репродуктивна фаза: народження дітей;
"порожнє гніздо" — вступ у шлюб і виділення із сім'ї останньої дитини;
неповна сім'я: починається в зв'язку із смертю одного з членів подружжя.
Дж. Бернард та Л. Томпсон пропонують типологію з восьми стадій, кожна з яких відрізняється тривалістю, інтенсивністю та змістом:
початок сім'ї, одружена пара без дітей, триває близько 2 років;
народження дітей та догляд за ними — приблизно 2,5 роки;
сім'я з дітьми-дошкільниками (до 6 років) — приблизно 3,5 років;
сім'я з дітьми-школярами (від 6 до 13 років) – приблизно 7 років;
сім'я з підлітками (від 13 до 20 років) — приблизно 7 років
сім'я, де починають одружуватись діти та залишають батьків — приблизно 6,5 років;
"порожнє гніздо", до моменту виходу подружжя на пенсію — приблизно ] 3,5 років;
літня сім'я (вихід на пенсію, до моменту смерті подружжя ) — 16 та більше років.
Належить розрізняти поняття "сім'я" і "шлюб".
Шлюб — це комплекс звичаїв, які ґрунтуються на відносинах між сексуально пов'язаною парою дорослих всередині сім'ї.
Типи партнерства у шлюбі та форми шлюбу. Хоча способи утворення сім'ї у різних культурах дуже відрізняються, існують певні правила, які організовують вибір партнера, типи сімейних зв'язків, місце проживання і відносини влади у сім'ї. Усі суспільства обмежують коло, з якого можна вибирати собі шлюбного партнера. Історії людства відомі наступні типи шлюбних відносин:
полігамія — шлюбний союз більш як двох партнерів. Полігамія може бути реалізована у варіантах полігінії, коли один чоловік має двох і більше дружин, та поліандрії — одна жінка перебуває у шлюбі більше, ніж з одним чоловіком одночасно;
груповий шлюб — притаманний первісному суспільству і санкціонує одночасне сімейне співжиття кількох чоловіків та жінок, які не створюють відокремлених подружніх пар;
моногамія — шлюб між одним чоловіком та однією жінкою;
За вибором шлюбного партнера: ендогамний (шлюб між представниками однієї соціальної групи) та екзогамний (шлюб між представниками різних соціальних груп).
За мотивацією партнерів: шлюб за коханням, за розрахунком та за шаблоном. Останній укладається тоді, коли спрацьовує міркування "Всі мої однолітки одружуються, як би й мені не спізнитися".
За економічним критерієм: рівний, нерівний (різниця у віці, прибутках між партнерами), калимний (викуп за наречену). Останній тип шлюбу існує у народів Азії та Африки.
Гостьовий — подружжя має дві квартири та живе окремо, відвідуючи один одного 2-3 рази на тиждень
Повторний шлюб (вступ у шлюб з іншим партнером після розірвання попереднього шлюбу);
Цивільний шлюб - оформлений в органах державної влади без участі церкви
Ранній шлюб - укладається між особами, які не досягли 17-18 років;
Конкубінат — зв'язок одруженого чоловіка із незаміжньою жінкою, яка має від нього дітей;
Свінгерство – шлюбне утворення, що передбачає обмін дружинами та чоловіками.
У різних суспільствах у межах сім'ї по-різному розподіляється влада й авторитет. Найпоширенішою (в часі та просторі) моделлю владних стосунків у сім'ї є патріархат, що передбачає домінуючу роль чоловіка в родині: головним є чоловік, а за його відсутності — старший за віком чоловік в родині.
Якщо головна роль належить жінці, то це — матріархат. У чистому вигляді, як домінуючий тип владних стосунків у сім'ї, матріархат трапляється дуже рідко. Але він часто виникає в окремих сім'ях, спричинений певними обставинами — зазвичай, внаслідок смерті чоловіка або за його відсутності з інших причин. Якщо ж моральні та правові норми суспільства передбачають рівність прав для обох членів родини, то таку модель сім'ї називають егалітарною. Цей тип сімейних стосунків останніми десятиліттями стає найпоширенішим у розвинутих країнах світу. Таким чином, шлюб — це своєрідний контракт, який укладається між трьома сторонами — чоловіком, жінкою та державою. У багатьох суспільствах держава лише здійснює юридичне укладання шлюбу, а його посвяту здійснює церква. При цьому посвята шлюбу перед церковним олтарем вважається найсильнішою формою зміцнення шлюбу. Разом з тим, укладаючи шлюб, держава не може визначати часові межі його існування, тобто через певний проміжок часу один із членів подружжя може виступити ініціатором розлучення. Останнє символізує свободу особистості.
Основні мотиви розлучень можна поділити на три типи:
1 — мотиви, обумовлені дією соціально-економічних факторів: матеріальний розрахунок при укладанні шлюбу, часті відрядження одного з членів подружжя, незадоволеність житловими і побутовими умовами, засудження чоловіка або дружини з позбавленням волі на тривалий термін;
2 — мотиви, обумовлені соціально-психологічними факторами: відмінності у потребах, інтересах, цілях, втручання третіх осіб, несхожість характерів, необґрунтовані ревнощі, нова любов, зрада;
3 — мотиви соціально-біологічного характеру: пияцтво та алкоголізм подружжя, подружня невірність, хвороби, психічне захворювання, нездатність або небажання когось із подружжя мати дітей, велика різниця у віці, дійсна і уявна сексуальна несумісність.
Зазначимо, що жінки найчастіше основною причиною розлучення вважають матеріальні труднощі та пияцтво, а чоловіки — нове захоплення, несумісність та одноманітність сімейного життя. Молодь найчастіше вбачає причину розлучення у несумісності характерів, появу нової любові, зраду та буденність сімейного життя.
Розлучення як соціальний феномен приводить до складних і численних наслідків і виявів деформації у життєдіяльності сім'ї. Проте, не менш важливою проблемою для соціально-психологічного аналізу є вивчення ситуації перед розлученням. З одного боку, вона характеризується наростанням конфліктності взаємостосунків, зниження рівня задоволеності сімейним життям, послабленням сімейної згуртованості; з іншого — зростанням зусиль сім'ї, спрямованим на збереження сімейного життя.