1. За характером спрямованості та безпосереднім відношенням до суспільної практики:

• фундаментальні науки;

• прикладні науки.

Мета фундаментальних наук – пізнання матеріальних основ і об'єктивних законів руху та розвитку природи, суспільства і мислення безвідносно до можливого практичного використання. Завданням прикладних наук є розробка на базі досягнень фундаментальних наук практичних проблем, пов'язаних з активною цілеспрямованою діяльністю людей.

2. За формами існування матерії і комплексом знань про них:

• природничі та технічні науки (фізика, хімія, біологія);

• суспільні науки (економіка, філологія, історія);

• науки про мислення (філософія, логіка, психологія).

4. Формою розвитку науки є наукові дослідження – вивчення явищ і процесів, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії між явищами з метою отримання переконливо доведених і корисних для науки і практики рішень з максимальним ефектом.

Наукові дослідження спрямовані на дослідження явищ, що ще не мають наукового підтвердження та обґрунтування, для їх практичного застосування та більш ефективного використання.

Мета наукового дослідження – визначення конкретного об'єкта і всебічне, достовірне вивчення його структури, характеристик на основі принципів і методів пізнання, а також отримання корисних для діяльності людей результатів, впровадження їх у практичну діяльність.

Об'єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію. Предмет дослідження міститься у межах об'єкта.

Об'єктом (предметом) наукового дослідження може бути предмет матеріального світу (підприємство), явище (технологічні процеси на підприємстві), якості (виробничі спроможності підприємства), а також зв'язок між явищами та якостями. Об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага студента, адже предмет дослідження і визначає тему наукової роботи. Наприклад:

1. Тема дослідження – Міжнародні товарні асоціації.

Об'єкт: діяльність міжнародних товарних асоціацій як специфічної форми міжнародної торгівлі та перспективи їх розвитку.

Предмет: міжнародні товарні асоціації та їх роль у міжнародній торгівлі.

2. Тема дослідження – Європейський валютний союз: етапи його формування та розвитку.

Об'єкт: теоретико-методологічні аспекти створення ЄВС, етапи його формування і розвитку.

Предмет: європейська валюта як складова міжнародної валютної системи.

3. Тема дослідження – Іноземні інвестиції в економіці України.

Об'єкт: механізм регулювання та шляхи залучення іноземних інвестицій.

Предмет: іноземні інвестиції та їхня роль в економіці.

4. Тема дослідження – Проблеми та перспективи інтеграції банківської системи України у світовий фінансовий ринок.

Об'єкт: процес формування та оптимізації механізму реалізації стратегії інтеграції вітчизняної банківської системи у світовий фінансовий ринок.

Предмет: теоретичні та практичні аспекти формування стратегії комерційними банками України на світовому фінансовому ринку.

Під час наукового дослідження застосовують різноманітні методи дослідження, загальні і спеціальні. Основою розробки кожного наукового дослідження є методоло­гія, тобто сукупність методів, способів, прийомів і їхня певна послі­довність, прийнята при розробці наукового дослідження. В остаточ­ному підсумку методологія — це схема, план рішення поставленого науково-дослідного завдання.

Емпіричні завдання спрямовані на виявлення, точний опис і ре­тельне вивчення різних факторів досліджуваних явищ і процесів. У наукових дослідженнях вони вирішуються різними методами пізнан­ня — спостереженням і експериментом.

Спостереження — це метод пізнання, при якому об'єкт вивча­ють без втручання в нього, фіксують, вимірюють лише властивості об'єкта, характер його зміни. Наприклад,спостереження за осіданням будинку, сповзанням насипу на косогорах.

Експеримент — це найбільш загальний емпіричний метод піз­нання, у якому провадять не тільки спостереження й виміри, але й здійснюють перестановку, зміну об'єкта дослідження. У цьому методі можна виявити одного фактору на іншій. Емпіричні методи пізнання відіграють більшу роль у науковому дослідженні.

Результати наукових досліджень оцінюються тим вище, чим вище науковість зроблених висновків і узагальнень, чим вони достовірніші та ефективніші. Крім того, ці результати мають створити основу для нових наукових розробок.

Отже, наукове дослідження – це систематизоване і цілеспрямоване вивчення об'єктів, в якому використовуються засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знань про об'єкт, що вивчається.

Наукове дослідження поділяється на етапи:

• емпіричний;

• теоретичний.

Емпіричний етап наукового дослідження пов'язаний із отриманням та первісною обробкою матеріалу, процесом накопичення фактів, описом мовою науки, класифікацією за різними критеріями та виявлення залежності між ними.

Теоретичний етап дослідження пов'язаний із глибоким аналізом наукового фактажу, перевіреного та зафіксованого мовою науки, проникненням у суть явищ, обранням принципу дії та рекомендацій щодо практичного впливу на ці явища.

Тобто наукове дослідження рухається від фактів до теорії, а від теорії до практики, що її перевіряє. Процес наукового дослідження включає певні стадії та характерні форми, у яких існує та розвивається наукове знання, зокрема, отримання, опис фактів та постановка наукових проблем, висунення гіпотези, нові ідеї, положення, формулювання теорії та органічне включення в неї доказових положень.

5. Теорія є найадекватнішою формою наукового пізнання. Вона дає знання, істинність якого перевірена практикою, забезпечує вивчення об'єкта пізнання в його внутрішніх зв'язках і цілісності, пояснює різноманітність існуючих фактів і може передбачити існування нових, ще невідомих.

У широкому розумінні термін „теорія” (грец. „спостереження, розгляд, дослідження”) означає комплекс поглядів, уявлень, ідей, які спрямовані на тлумачення і пояснення яких-небудь явищ. Теорія – форма достовірного наукового знання про дійсність, що являє собою систему понять, тверджень, доказів, дає цілісне уявлення про закономірності та зв'язки у суспільстві. Теорія виникає у результаті пізнавальної діяльності та практики і являє собою мисленнєві процеси відображення дійсності. Наукова теорія повинна бути логічною, пояснювати факти та наукові конструкції. Нові теорії виникають тоді, коли існуючі знання не задовольняють пояснення експериментальних фактів. Факти – це знання про об'єкти або явища, вірність яких доведена. Розробка наукової теорії пов'язана з такими факторами:

1) виникненням ідей;

2) формулюванням принципів, законів, положень, категорій, понять;

3) узагальненням наукових фактів, висуненням гіпотез і доведенням.

Основним началом наукової теорії вважають як принцип, так і ідею. Їх не можна ототожнювати, але можна вважати основними елементами наукової теорії одного рівня.

Ідея (грец. – начало, основа, першообраз) –форма відображення зовнішнього світу, що охоплює свідомість, цілі і перспективи його пізнання і практичного перетворення.

Ідеї виникають на основі практики як результат тривалих, напружених пошуків. Наукова ідея – це така форма думки, яка являє собою нове пояснення явищ. Вона базується на знаннях, які вже наявні і розкриває раніше не помічені закономірності. Розвиток науки завжди відбувається таким чином, що в ній з'являються ідеї, які не мають пояснення з точки зору існуючих теорій. Ідея органічно пов'язана з принципом і законом.

Важлива форма знань — принципи (постулати), аксіоми. Під принципом розуміють вихідні положення якої-небудь галузі науки. Вони є початковою формою систематизації знань.

Принцип (лат. – начало, основа) – це головне, вихідне положення наукової теорії; те, що становить основу певної сукупності знань.

У науковій теорії принципи є стрижнем, навколо якого синтезуються всі її поняття, судження, закони тощо, розкриваючи, обґрунтовуючи і розвиваючи його.

Кожна наукова теорія має свою теоретичну основу, свій принцип, що синтезує. Принцип підпорядковує собі всі інші елементи наукової теорії. Кожна теорія формується на основі кількох принципів різного рівня спорідненості. Наприклад, на зламі II і III тисячоліть американський дослідник Г. Манків сформулював такі десять економічних принципів, що становлять основу сучасного господарського поступу.

1. Суспільний вибір в умовах обмеженості ресурсів.

2. Порівняння витрат і благ альтернативних варіантів дій.

3. Отримувані граничні блага мають перевищувати його граничні витрати.

4. Будь-яку економічну програму необхідно розглядати з точки зору не лише її безпосереднього впливу на результати і поведінку людей, а й непрямого впливу, що виявляється через стимулювання.

5. Обмін товарами дає змогу кожній людині спеціалізуватися у тій сфері діяльності, в якій вона є найвправнішою. А країнам спеціалізація й міжнародна торгівля забезпечують більший приріст національного продукту за незмінних витрат праці.

6. Фірми, домашні господарства взаємодіють на ринку на основі інформації про ціни та особистої зацікавленості, пристосовуючись до попиту і пропозиції й відповідно координуючи свою діяльність.

7. Рівень життя населення зумовлений здатністю країни виробляти товари і послуги.

8. Рівень інфляції в економіці залежить від кількості грошей в обігу.

9. Державне втручання в економіку виправдане, якщо воно спрямоване на забезпечення ефективності та соціальної рівності.

10. Зміна обсягу державних витрат, ставки податків та кількості грошей в обігу дає змогу впливати на рівень інфляції та безробіття.

Порівняння цих принципів з принципами економічного розвитку, сформульованими двісті і більше років тому А.Смітом та його послідовниками, свідчить, що за багатьма аспектами вони співвідносні з сучасними трактуваннями економічної структури. Це засвідчує як єдність і неперервність історичного процесу, так і наявність суттєвих відмінностей між різними епохами і людськими цивілізаціями. Цінність принципу зумовлена його істинністю, оскільки неможливо побудувати наукову теорію на основі помилкових, ненаукових принципів.

Принципи – це абстрактні визначення ідей, що виникли в результаті суб'єктивного досвіду людей. Принцип є основним елементом у структурі теорії і визначає її зміст. Він утворює верхній рівень теорії. Ідеї і принципи створюють закони науки, що відбивають суттєві, стійкі та постійно повторювані об'єктивні внутрішні зв'язки між явищами, предметами елементами, якостями та мають об'єктивний характер, наприклад: принцип цілісності, принцип всебічності, принцип динамічності тощо.

Принцип і закони, що його розкривають – це сутність наукової теорії.

Сутність – головне, основне, визначальне у предметі.

Важливим елементом висловлення наукових знань є поняття. Поняття – це думка, що узагальнює та виокремлює предмети, явища за певними ознаками, відображає суттєві їх якості. Поняття – форма мислення, що забезпечує пізнання сутності явищ, процесів, узагальнення їх ознак. Головний принцип теорії об'єднує основні поняття, судження і закони у цілісність, ядро якої складають фундаментальні закони.

Фундаментальний закон – це закон, що виражає зв'язки між основними, вихідними поняттями. Істинність фундаментальних законів підтверджується практикою.

Отже, для здійснення наукового дослідження, в першу чергу, необхідна нова наукова ідея. Свою специфічну „матеріалізацію” ідеї знаходять у гіпотезах, які є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від фактів до теорії. Гіпотези – це науково обґрунтовані припущення, які висуваються для пояснення якого-небудь процесу, що після перевірки можуть виявитися істинними або неправильними. Гіпотеза виступає часто як першопочаткове формулювання, черговий варіант законів, що відкриваються. Без гіпотези неможливо приступити до дослідження, оскільки невідомо з якою метою їх необхідно проводити, що і як спостерігати. Необхідність кожного дослідження має бути теоретично обґрунтована, а аналіз експериментального матеріалу має або ствердити гіпотезу, або внести до неї корективи. Гіпотеза у процесі дослідження уточнюється, часто змінюється залежно від отриманих результатів. Гіпотеза у процесі дослідження проходить 3 стадії свого розвитку:

1. накопичення фактичного матеріалу і припущення на його підставі;

2. формування гіпотези, тобто виведення із припущення наслідків;

3. перевірка на практиці та уточнення на підставі перевірки.

Якщо гіпотезу доведено, то вона стає науковою теорією. Таким чином, наукова теорія – це система суттєвих ідей, підходів та логічних принципів, за допомогою яких узагальнюється досвід, отримуються достовірні знання, відображається закономірний розвиток природи, суспільства.

Самостійна робота. Реферати на теми:

Історичні передумови виникнення науки.

Основні етапи розвитку науки.

Основні напрямки і форми міжнародної науково-технічної співпраці України.