8. Зміст заняття:

1.Українські землі в першій половині хіх ст.

Наприкінці XVIII ст. внаслідок трьох поділів Польщі західноукраїнські землі площею понад 60 тис. кв. км з населенням 2,5 млн осіб (у тому числі 2 млн українців) стали колонією Австрійської імперії, їхнє населення жило в умовах жорстокого соціально-економічного визиску з боку феодально-абсолютистської монархії. Вкрай незадовільним було й культурне становище українців. У Галичині тривав початий ще значно раніше процес полонізації, на Закарпатті — мадяризації, на Буковині — румунізації. Йдеться, отже, про подвійний, а то й потрійний національний та соціальний гніт. Східна Галичина разом із частиною польських земель входила до складу “королівства Галіції та Лодомерії” з центром у Львові. В адміністративному відношенні край поділявся на 12 округів. На чолі Галичини стояв губернатор, який призначався Віднем.

Визначальною особливістю господарського розвитку всіх українських земель був швидкий занепад феодально-кріпосницької системи. Найбільш яскраво це виявилося в розвиткові товарно-грошових відносин, проникненні капіталістичних відносин у сільське господарство, занепаді кріпосницької мануфактури. Наслідками цього процесу стали зростання товарності сільського господарства, поглиблення спеціалізації окремих районів України в сільськогосподарському виробництві.

Починається технічний переворот у промисловості. Прискорюється процес створення та розвитку фабрично-заводського виробництва.

Перше місце у промисловості України посідає цукрова галузь, яка забезпечувала 80% виробництва цукру в Росії. У 1824 р. був заснований перший цукровий завод. Друге місце належало суконній промисловості.

Високими темпами розвиваються військова, металургійна, машинобудівна, вугільна галузі. Нові явища та процеси поступово, хоч і не так динамічно, як у промисловості, поширюються на сільське господарство, інші галузі економіки. Активізується зовнішня торгівля. З України вивозили зерно, вовну, цукор. Український експорт складав 60% загальноросійського.

Торговельні зв'язки підтримувалися з Німеччиною, Францією, Австрією, Чехією, Угорщиною.

Таким чином, у середині XIX ст. феодально-кріпосницька система господарювання перебувала в глибокій кризі. Нова ринкова система відносин ставала дедалі міцнішою та ефективнішою порівняно з феодально-кріпосницькою. У процесі розкладу феодально-кріпосницької системи, зміцнення капіталістичного укладу загострювались соціальні протиріччя, посилювалася антикріпосницька боротьба.

Антикріпосницький рух в Україні особливо широкого розмаху набрав на Правобережній Україні у зв'язку з проведенням інвентарної реформи 1847-1848 рр. Широка хвиля виступів прокотилася по Україні в 50-60-ті роки XIX ст. Важливу роль тут відіграли революційні події 1848 р. в Європі.

Піднесення національного руху в Західній Україні відбувалося в період європейських революцій 1848 р. 13 березня цього року у Відні внаслідок народного повстання було повалено уряд Меттерніха, і до влади прийшли ліберали. Були проголошені політичні свободи й запроваджено парламентський устрій.

2 травня 1848 р. у Львові було засновано “Головну Руську Раду” - першу українську політичну організацію, яка взяла на себе функції українського національного уряду. У маніфесті Ради, зверненому до всіх народів Австрійської імперії і насамперед до українського населення Східної Галичини, лунав заклик до боротьби за свободу і незалежність. Селянський антикріпосницький рух ширився на Галичині, Буковині, Закарпатті.

Одним з найважливіших результатів революції 1848-1849 рр. було скасування кріпосництва. Це сталося 23 квітня 1848 р., тобто на п'ять місяців раніше скасування панщини в усій імперії.

Найбільші досягнення в 1848-1849 рр. український національний рух мав на ниві культури та освіти.

Яскравою сторінкою в історії українського народу було повстання в Північній Буковині під проводом Л. Кобилиці, який на той час був депутатом парламенту.

Після придушення національних рухів австрійська монархія влітку 1851 р. ліквідувала “Головну Руську Раду”. У 1867 р. Австрія під тиском Пруссії змушена була визнати право Угорщини на самоврядування і віддати їй Закарпаття.

Загалом 1848 рік був переломним в історії західних українців. Вони дедалі активніше заявляли про свої права та виборювали їх.