8. Зміст заняття:

1. Україна в роки Першої світової війни (1914-1918)

Під натиском Німеччини, 15(28).VІІ 1914 р. Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. 19.VІІ (1.VІІІ) 1914р. Німеччина оголосила війну Росії, 21.VІІ (3.VІІІ) – Франції.

В серпні – вересні 1914 російські війська завдали великої поразки австро-угорським військам на східноєвропейському театрі війни, оволоділи частиною Галичини і всією Буковиною. Німеччина змушена була перекинути значні сили з Західного фронту, щоб врятувати Австро-Угорщину від повного розгрому. Російські війська перемогли німецько-австрійське війська під час Варшавсько-Івангородської операції (вересень – листопад 1914р.). Створилася загроза вторгнення російських військ у Німеччину.

В 1915р. головним фронтом І світової війни був Східний фронт, тобто основний театр війни було покладено на російську армію. Російська армія змушена була залишити Галичину, Польщу, Литву, фортецю Брест-Литовськ і закріпитися на лінії від верхів’я Дністра до Ризької затоки. Але вирішальних успіхів на Східному фронті Німеччина все таки не досягла: Росія не була виведена з війни.

В 1916 р. розпочався наступ російських військ у Галичині. В результаті цього прориву російські війська знову досягли Карпат. Вся Буковина і значна частина Галичини були визволені від австро-угорських військ.

Оборонну і шовіністичну політику царизму з великим ентузіазмом підхопили буржуазні і буржуазно-поміщицькі партії Росії. Чорносотенці, октябристи і кадети висунули гасла захисту вітчизни і війни до переможного кінця. Ліва частина соціал-демократів – більшовики зайняли інтернаціоналістську позицію. Вони були проти підтримки царизму у війні і висунули гасло поразки «свого» уряду і перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську. Іншу тактику зайняла друга частина російських соціал-демократичних партій. Вони за рядом позицій збігалася з офіційною урядовою лінією. Есеро-меншовицька тактика розпадалася на три напрямки: оборонський, пацифістський та революційно-інтернаціоналістський.

Українській політичні партії розпочали пошуки найбільш раціональної орієнтації. До першої групи належали ті, кого війна застала на території Росії, хто вірив, що перемога Росії змусить її послабити національний гніт і наблизить свободу для пригноблених народів. Друга група українських політиків, особливо українці Галичини, орієнтувались на їхню перемогу у війні та перехід під їхній протекторат всієї України. Третю групу становили політики, які орієнтувалися не на Росію, Австро-Угорщину чи Німеччину, а виключно на власні сили українства.

З початком війни активізувало свою діяльність Товариство українських поступовців (ТУП), що об’єднало в 1908 р. найбільш активну частину національної інтелігенції, серед якої переважали соціалісти і частина Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). 30 липня 1914 р. ТУП виступило з декларацією «Війна і українці» за підписом С.Петлюри, редактора «Украинской жизни», що видавався в Москві. В декларації висловлювалась упевненість, що українці «виконають свій обов’язок громадян Росії в цей тяжкий час до кінця».

Це був початковий стан війни, а з її продовженням відбувається еволюція поглядів ТУП. Рада ТУП вирішила утриматися від звернення як за підтримку війни, так і проти і зайняла нейтральні позиції. У 1916 р. ТУП виступило проти війни і підтримки будь-якої з воюючих сторін.

На іншій політичній платформі стояли українські партії в Австро-Угорщині. 1 серпня 1914 р. у Львові було засновано Головну українську раду, до якої ввійшли представники трьох головних українських партій: національно-демократичної, радикальної і соціал-демократичної. Головою Ради було обрано К. Левицького. Головна українська рада мала захищати й репрезентувати інтереси українського народу в Австро-Угорщині. 3 серпня Головна українська рада видала маніфест до галицьких українців, в якому закликала виступити одностайно проти царської Росії.

4 серпня 1914 р. у Львові з ініціативи емігрантів-наддніпрянців, зокрема Д.Донцова і В.Дорошенка, було створено Союз визволення України (СВУ). До його складу ввійшли члени УСДРП, «Спілки», групи українських есерів, представники інших партій та організацій.

Союз опублікував відозву «До українського народу в Росії» та звернення «До громадської думки Європи», в яких намагався довести, що самостійна Україна стане твердинею для Європи проти експансії Росії. Він також опублікував «Платформу Союзу». В ній було заявлено, що українці «голосно і рішучо підносять свої права на національну самостійність», а «реалізацію своїх національно-політичних і економічних стремлінь в даний момент зв’язують з розбиттям Росії у війні». Самостійна Україна мала стати конституційною монархією під протекторатом Австрії з демократичним ладом, однопалатною системою законодавства, громадськими, мовними і релігійними свободами для всіх національностей і віросповідань, із самостійною українською церквою. Сам Союз вважав себе представником інтересів великої України перед центральними державами та перед усім європейським світом і розглядав себе як зародок майбутнього українського уряду.

Ворожу позицію щодо українства зайняло керівництво царської Росії та Австро-Угорщини. В роки Першої світової війни тисячі українців були звинувачені у шпигунстві й без суду і слідства опинилися у концентраційних таборах та в’язницях. Закрили всі українські видавництва, були заборонені газети і журнали, що виходили українською мовою, змушені припинити свою діяльність «просвіти». Царський уряд заарештував незначну частину представників українського національного руху. Зокрема, така доля спіткала М.Грушевського, якого австро-угорський уряд звинуватив у симпатії до Росії, а російський – до Австро-Угорщини.

На початку війни російській армії вдалося здійснити ряд успішних операцій про австро-угорських військ. Після Галицької битви (10серпня-13 вересня 1914р.) російські війська зайняли всю Східну і частину Західної Галичини і майже всю Буковину з м. Чернівці. Після захоплення ці землі були перетворені на генерал-губернаторство на чолі з чорносотенцем графом Ю.Бобринським. Однією із складових політики нової адміністрації визнали боротьбу із “мазепинцями”: закрито українські установи, книгарні, бібліотеки, школи, товариства. Почалися арешти і висилки українців до Сибіру. За короткий термін часу вислали понад 12 тисяч осіб. Особливих репресій зазнали греко-католицькі священики.

Однак утриматися довго на цих українських земля російським військам не вдалося. До осені 1915р. вони змушені були відступити. Під владу австро-німецьких військ знову потрапили Східна Галичина, Північна Буковина і 5 повітів Волині.

Воєнне протистояння обох імперій, репресії проти українців, спричинили до роздору українського національного визвольного руху.

У 1915р. у Відні було засновано Загальну Українську Раду – координаційний орган, до якого увійшли 21 представник від Галичини, 7 – від Буковини, а також 3 члени “Союзу Визволення України”. Програма нової організації передбачала створення самостійної Української держави Наддніпрянщині та автономії для українців в межах Австро-Угорщини. Однак виконати свої зобов’язання їм не далося. У жовтні 1916р. завдяки Німеччині було проголошено самостійність Польщі, а Галичині надано широку автономію без поділу на землі польські і українські. Фактично це означало повну владу на цих землях поляків. Тому Президія Загальної Української Ради склала свої повноваження. Головна роль перейшла до Української Парламентської Ради, яку очолив Ю. Романчук, а його заступником став Є. Петрушевич.

У 1914р. був сформований легіон Українських січових стрільців (УСС). Його основу складала молодь спортивно-громадянських організацій “Сокіл”, “Січ” та “Пласту”. 25 вересня 1915р. легіон у складі (2.5 тис.) отримав перше бойове хрещення на Ужоцькому перевалі Карпатських гір. У липні 1915р. було створено 1 полк УСС з особовим складом 2200 вояком, який очолив отаман Г. Коссак. Активної участі в боях до 1916р. він не приймав.

Україна виявилася театром воєнних дій у Першій світовій війні. На території України розтягнувся Південно-Західний фронт від Іван-города до Кам’янця-Подільського загальною довжиною 450 км.