3. Інвестиції та заощадження.

Інвестиції дуже важливі для розвитку економіки . Їх рівень значною мірою визначає обсяг національного доходу. Будівництво нових підприємств, споруд, житлового фонду, доріг має своїм джерелом інвестиції. Чисті інвестиції створюють додаткові робочі місця, зумовлюють зростання доходів та суспільного добробуту. Отже, значення інвестування як економічного процесу важко переоцінити.

Із попереднього параграфа ми знаємо, що дохід (за вилученням податків) використовується на споживання, а неспожита частина доходу заощаджується. Незалежно від того, хто заощаджує (найманий працівник чи підприємець), економічна теорія розглядає заощадження (S) як основу інвестицій (I). У цьому параграфі ми розглянемо проблеми, пов’язані з виявленням суті та структури інвестицій, інвестиційну функцію, інвестиційний попит та чинники, що на нього впливають, та дамо пояснення графіка інвестиційної функції.

Якщо дохід, призначений для використання, розглядати не у грошовій, а в натурально-речовій формі, то його можна поділити на споживчі та капітальні товари.

Загальний обсяг капітальних товарів називають інвестиціями або інвестиційним попитом.

У системі національних рахунків (СНР) виокремлюють три різновиди інвестицій :

Інвестиції фірм в основний капітал;

Інвестиції у створення запасів;

Інвестиції в житловий фонд.

До першого розділу відносять інвестиції в машини, устаткування, верстати, транспортні засоби тощо.

До другого різновиду – інвестиції у створення певних резервів сировини, палива, напівфабрикатів чи готової продукції фірм. Зростання запасів означає, що інвестиції в запаси додатні, а зменшення запасів – від’ємність інвестицій.

Третій різновид інвестицій становлять витрати на підтримку житлового фонду та будівництво нового житла. Нагадаємо, що купівля-продаж будинку, в якому уже проживали, не є інвестиційним процесом, оскільки у цьому випадку спостерігається зміна власника створених раніше об’єктів.

Кожен із перерахованих вище різновидів інвестицій з часом зношується. Це явище називається амортизацією. Отже, для того щоб забезпечити безперебійний розвиток виробництва, з часом капітал треба оновлювати, а для зростання виробництва потрібні додаткові затрати капіталу (інвестицій). Загальний обсяг інвестицій, спрямований як на зміну зношеного капіталу, так і на зростання капіталу, утворює валові інвестиції ( ).

Інвестиції, що забезпечують зростання капіталу, утворюють чисті інвестиції( ).

Якщо норму амортизації основного капіталу позначимо s, то обсяг валових інвестицій ( ) можна визначити як суму чистих інвестицій ( ) та амортизацію (σК), тобто

, (25)

де - величина амортизації основного капітал, яка визначається як добуток норми (коефіцієнта) амортизації на обсяг капіталу, що використовувався в періоді t.

Зміна наявного капіталу дорівнює величині чистих інвестицій, тобто:

, (26)

де К – обсяг капіталу в періоді t;

- обсяг капіталу в періоді t+1.

Підставивши значення з формулою (26) в рівняння (25), отримаємо:

.

Звідси:

, (27)

Це рівняння є базовим для визначення рівня нагромадження капіталу.

Чисті інвестиції ( ) теж поділяють на інвестиції в основний капітал, запаси та житлове будівництво за СНР.

Джерелом інвестицій є заощадження. Як ми уже зазначили, заощадження (S) – це частина доходу після сплати податків за вилученням витрат на споживання, тобто

.

Проблема перетворення заощаджень на інвестиції пов’язана з тим, що заощаджувачі та інвестори виявляються різними суб’єктами. Наприклад, найманий працівник (лікар, учитель, токар, слюсар) заощаджує, але не інвестує. А, приміром, підприємства є водночас і заощаджувачами, і інвесторами. Тому і процес заощадження (нагромадження) може не збігатися з процесом інвестування, отже обсяг заощаджень може відхилятися від обсягу інвестицій. Остання обставина порушує рівновагу в економіці. Тому для суспільства завжди важливим є розуміння умов, за яких заощадження і підприємств, і домогосподарств перетворювались би в інвестиції. У зв’язку з цим нас не може не цікавити питання стосовно того, які чинники визначають схильність до інвестування та рівень інвестицій.

Потенційний інвестор керується у своїй поведінці стосовно того, буде він здійснювати інвестування чи ні, насамперед, очікуваним рівнем прибутку. Якщо очікується низька норма прибутку, то інвестиції зменшуються, і навпаки висока очікувана прибутковість капіталу стимулює інвестиційний процес . Але для того щоб заощадження не перестали бути капіталом, їм слід знайти альтернативне застосування, яке б забезпечило їх самозростання. Таким альтернативним розміщенням заощаджень є зберігання їх на рахунках у банках. У цьому випадку вибір альтернативного використання заощаджень визначається зіставленням рівня очікуваного прибутку (Р') та норми реальної процентної ставки (r). Якщо остання буде перевищувати першу, то реальні інвестиції не будуть здійснюватись. Якщо r<P', то підприємці будуть здійснювати інвестиції. Важливо зазначити, що мова йде насамперед про реальну, а не номінальну процентну ставку. Остання скоригована на рівень інфляції. Наприклад, інвестор планує реалізувати інвестиційний проект вартістю 10 млн грн., який повинен йому забезпечити реальну норму прибутку в 10%, тобто 1 млн грн. за рік. Нехай номінальна ставка процента =12%, а рівень інфляції (Р) – 8% на рік. Якщо порівняти очікуваний рівень реальної прибутковості інвестицій (10%) з номінальною процентною ставкою (12%), то можна зробити висновок про нераціональність здійснення інвестицій. Насправді, щоб прийняти інвестиційне рішення , треба скорегувати номінальну відсоткову ставку на рівень інфляції: , (12% - 8%= 4%), тобто реальна норма процентної ставки з урахуванням інфляції становитиме 4%, а норма прибутковості – 10%. Отже, інвестувати вигідніше, ніж зберігати заощадження на рахунках у банку.

Графічно взаємозв’язок між реальною нормою процента, заощадженнями та інвестиціями зображено на рис.17.7.

Із графіка видно, що :

а) і заощадження (S), і інвестиції (І) залежать від величини процентної ставки. Але залежність від рівня процентної ставки для заощаджень – пряма, а для інвестицій – обернена. Це означає, що функція заощаджень S=S(r) – висхідна, а функція інвестицій I=I(r) – спадна;

б) при процентній ставці спостерігається рівновага обсягу заощаджень та інвестицій;

в) перевищення рівноважної реальної процентної ставки ( ) та відхилення в бік зниження ( ) означають порушення рівноваги S та І.

Рис. 17.7. Взаємозв’язок реальної норми процента, заощаджень та інвестицій за класичною концепцією.

Такі залежності між заощадженнями, інвестиціями та величиною процентної ставки досліджують і описують представники класичного та неокласичного напрямків. Вивчаючи кейнсіанську концепцію, ми будемо виходити з того, що заощадження є функцією доходу S=S( ), а інвестиції – функцією від процентної ставки.

Якщо зайняти позицію класичної (неокласичної) школи, то обсяг інвестицій не є функцією від доходу, а залежать від процентної ставки. Тому графічне зображення незалежності обсягу інвестицій від реального обсягу національного виробництва матиме вигляд горизонтальної інвестиційної прямої (рис.17.8). Це означає автономність інвестицій.

Таке припущення про незалежність інвестицій від доходу не має безумовного значення. Це, по-перше , пояснюється тим, що інвестиції здійснюються із прибутків підприємців. А величина прибутку залежить від ЧНП та рівня доходу після сплати податків. Отже , зростання ЧНП зумовлює зростання інвестицій.

По-друге, за низького обсягу національного виробництва і доходу в економіці збільшується обсяг не використовуваних потужностей, що гальмує інвестиційну схильність підприємців. Але зростання рівня доходу та виробництва означає зменшення цього надлишку виробничих потужностей і появу стимулів до інвестування. Оскільки коливання ділової активності насамперед впливають на інвестиційний попит (і тільки згодом на споживчий ) і на обсяг інвестицій суттєво може впливати держава, він є найдинамічнішим елементом сукупного попиту (загальних витрат) і тому крива інвестицій набуде нового вигляду ( )( рис. 17.8) .

Разом з тим, слід зазначити, що і незалежність інвестицій від доходу має реальне місце в економіці. Пояснюється ця незалежність інвестицій від ЧНП такими факторами. По-перше, інвестиційні товари мають досить невизначений строк використання. Так верстат може служити і 10, і 15 років, а амортизаційною політикою строк служби може бути встановлений 6 – 8 років. Залежно від того, оптимістично чи песимістично будуть налаштовані підприємці, інвестиції зростатимуть стрімко або повільно.

По-друге, ми уже знаємо, що обсяг інвестицій залежить від очікуваного рівня прибутковості. Сам же поточний прибуток не є сталим, він підлягає коливанням, які зумовлюють коливання інвестиційної активності.

По-третє, технічний прогрес, який значною мірою стимулює інвестиційний процес, не є безперервним, що теж зумовлює коливання інвестиційного попиту.

І, на кінець, зміни в очікуваннях, які відбуваються зі зміною податкової, антимонопольної грошово-кредитної, амортизаційної чи зовнішньоекономічної політики тощо, суттєво впливають на обсяг інвестицій. Окрім того, фондові біржі, які є чи не найважливішими індикаторами для песимістичних чи оптимістичних очікувань інвесторів, самі подекуди (через спекулятивні операції) зумовлюють значні коливання рівня інвестицій. На рис. 17.8 показано за допомогою перетину інвестиційних функцій та відхилення кривої інвестицій вгору і вниз від кривої . Виходячи із сказаного, можна зробити висновок: коливання обсягів виробництва значною мірою залежить від обсягу інвестицій.

Для того щоб зіставити інвестиційні рішення підприємців з планами споживання домогосподарств, потрібно виявити залежність обсягу інвестицій, який всі підприємства планують інвестувати, від обсягу потенційного доходу після сплати податків, або потенційного обсягу виробництва в формі ЧНП. Цій проблемі присвячено наступний параграф.