Потреби естетичні

(краса, упорядкованість, симетрія, системність, охайність, гармонія)

Потреба в знаннях і розумінні

(допитливість, знання, розуміння навколишнього світу)

Потреба у самовдосконаленні

(бажання стати кимсь, знайти справу до душі, прагнення до успіху)

Потреба в оцінці й повазі

(престиж, статус у колективі, визнання, увага, достоїнство, розуміння)

Потреба у спілкуванні, прихильності і любові

(сім’я, друзі, належність до певної групи однодумців)

Потреба у безпеці, в захисті від насилля і погроз

(соціально-економічна стабільність, працевлаштованість, захищеність)

Потреби фізіологічні

(в їжі, воді, теплі, рухах, здоров'ї, житті, сні, захисту від стихійних сил тощо)

Структура процесу виховання передбачає:

1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки. Це перший етап входження в систему виховного впливу, на якому діють норми, правила, особливості життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціальної системи (сім'ї, колективу), де вже діють певні правила, норми, яких їй доведеться дотримуватись.

2. Формування почуттів (стійких емоційних відношенъ людини до явищ дійсності). Вони сприяють трансформації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, та активізації психічних процесів людини;

3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного). Переконання, що ґрунтуються на істинних знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, а з другого — «стрижнем» поведінки особистості. Тому виховання дітей і є формуванням у них психологічного «стрижня», без якого особистість буде безвольною, позбавленою власного «Я».

4- Формування умінъ і звичок поведінки. Формування умінь (засвоєного способу виконання дій, основаного на сукупності набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов’язане з активною діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій.

На процес виховання впливають (безпосередньо або опосередковано) об’єктивні (особливості суспільного устрою, політичного режиму, соціально-економічного розвитку, національна самобутність, природне середовище) та суб’єктивні (соціально-педагогічна діяльність сім’ї, громадських організацій, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації, закладів культури і мистецтва) чинники.

Сучасне виховання в Україні має забезпечувати прилучення молоді до світової культури й загальнолюдських цінностей. За формами й методами воно спирається на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки.

Важливу роль у регулюванні дитячих, молодіжних, сімейних проблем нині відіграють Закони України "Про освіту", "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", "Про державну допомогу сім’ям з дітьми", "Про зайнятість населення", Основи законодавства України про охорону здоров'я, культуру тощо. Розроблено також національні цільові програми "Освіта (Україна XXI століття)", "Діти України", "Молодь і дозвілля", "Патріотичне виховання молоді", "Молодь — за майбутнє України" та ін.

Мета виховання – сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство. М.в. має об’єктивний характер і виражає ідеал людини в найбільш загальній формі. Мета виховання – це кінцеве уявлення про готовий продукт. Вперше мету виховання сформулювали стародавні греки. Аристотель вважав метою виховання гармонійний і різнобічний розвиток особистості. Він вважав, що людина має три душі: рослинну, тваринну і розумну. Тому слід поєднувати 3 виховання: фізичне, моральне і розумне. Окремим елементом виховання у Аристотеля виступає естетичне виховання.

В наступні століття мета виховання зазнала суттєвих змін. В епоху середньовіччя виховання носило аскетичний характер. В епоху Відродження відбулося повернення до античного ідеалу. Додалися ще трудове та морально-релігійне виховання.

В епоху Нового часу – мета полягала виховані людини як істоти соціальної (етикет, манери, інтелект).

Головною метою сучасного українського виховання є передача молоді духовного багатства і культури народу з метою:

• Формування національної самосвідомості і розвитку духовності;

• Формування інтелектуальної, моральної, правової, трудової, екологічної, естетичної і статевої культури;

• Розвитку індивідуальних здібностей і талантів особистості.

Основні завдання виховної діяльності:

• формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її захищати;

• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;

• формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

• прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших національностей, які мешкають на території України;

• виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;

• утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших чеснот;

• формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

• забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;

• виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

• формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та громадянською відповідальністю;

• розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов її самореалізації;

• формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя за ринкових відносин