Властивості уваги
В увазі виокремлюють такі ЇЇ характерні властивості:
зосередженість, або концентрацію уваги,
стійкість,
переключення,
розподіл
обсяг.
1. Концентрація – це здатність за допомогою звички і практики (повторення) зосереджувати думку на одному аспекті, поки вичерпно не ознайомитеся з ним і не оволодієте ним. Концентрація означає здатність контролювати увагу і фокусувати її на певній проблемі, поки ця проблема не буде вирішена.
2. Стійкість – характеризується тривалістю зосередження на об’єктах діяльності. Вона посилюється, коли зміст діяльності викликає зацікавленість, коли ми щось робимо з об’єктом уваги, постійно виявляємо в ньому нові особливості.
Властивістю, протилежною стійкості, є відволікання уваги об’єктами, що не стосуються діяльності.
Зі стійкістю пов’язане також явище, що має назву коливання уваги. Воно виявляється в тому, що зосередженість та стійкість уваги періодично стають більш або менш інтенсивними. Можна виявити за допомогою реверсибільних фігур.
У природних умовах коливання уваги простежуються, наприклад, коли ми намагаємося сприймати об’єкти вдалині – човен на обрії в морі, людину в степу – вони то зникають, то знову з’являються. Причини коливання уваги – порушення працездатності.
3. Переключення уваги – це навмисне її перенесення з одного предмета на інший, якщо цього потребує діяльність. Переключення уваги відбувається з різною швидкістю. Зазвичай вона дорівнює 0,2 – 0,3 секунди.
4. Розподіл уваги – можливість утримувати в полі уваги кілька об’єктів одночасно. Наприклад, можна виконувати якесь письмове завдання і слухати музику. Здатність розподіляти увагу властива всім людям, але вона має індивідуальні особливості. Деяким людям важко зосереджуватися на двох різновидах роботи, а дехто здатний одночасно виконувати декілька видів діяльності. Подейкують, нібито Юлій Цезар і Наполеон були здатні одночасно писати одне, читати друге, слухати третє, говорити четверте.
5. обсяг уваги – кількість об’єктів, які можуть одночасно знаходитися в полі уваги. 4-6 об’єктів н пов’язаних між собою за 0,1 с.
Максимальною є увага в стані неспання. Мінімальні прояви уваги в стані сну. Увага зменшується, коли свідомість притуплюється. Явища, які впливають на зменшення уваги:
Вігілентність – послаблення свідомості при перевтомі, незначній токсифікації, при афекті.
Стан луцидності – розлад ясності свідомості. Н-д,
Сомнолентність – дрімання,
Непритомність,
Кома.
Сон. Складається з двох фаз:
Синхронна (триває 60-90 хв). Якщо людину розбудити, вона не бачить сну.
Парадоксальна (10-30 хв). Людина пам’ятає сон. Ці фази змінюються 4-5 разів під час сну.
Розлади уваги.
Спричиняються низкою захворювань:
Гіперпрозексія – підвищена односторонньо скерована увага.
Гіпопрозексія – понижена увага (у дітей, іпохондрія, депресія.
Парапрозексія – внутрішня напруга, яка не дозволяє зовнішнім імпульсам доходити до свідомості.
2. Основні закономірності відчуттів та особливості людського сприйняття.
Відчуття – це психічний процес відображення окремих властивостей і явищ матеріального світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередній дії подразників на рецептори. Фізіологічною основою відчуття є нервовий процес, що виникає при дії подразників на рецептори.
Класифікація відчуттів:
Інтроцептивні (сигналізують про внутрішній стан організму – відчуття голоду, спраги, відчуття нестачі повітря).
Екстроцептивні (виникають при впливах зовнішніх стимулів; розташовані на поверхні тіла (достатні – зорові, слухові), (контактні – смаку, дотику).
Пропріоцептивні - що відображують рухи органів тіла і його стан (кінестетичні та статичні).
Як самостійні виокремлюють температурні відчуття, що є функцією особливого температурного аналізатора, який здійснює терморегуляцію і теплообмін організму з навколишнім середовищем. Температурні відчуття належать також до дотикових.
Відповідно до системи аналізаторів розрізняють відчуття зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і спраги, статеві, кінестетичні та статичні. Кожний із цих різновидів відчуття має певний орган (аналізатор), певні закономірності виникнення та перебігу.
Органом зорових відчуттів є око. Чутливість ока до кольорів є різною. До синього кольору чутливість у 40 разів менша, ніж до жовтого. Найяскравішою є жовто-зелена частина спектра. Найсвітлішим є жовтий колір, від якого світлість спадає у бік червоного та фіолетового.
За звичайних умов людина здатна розрізняти близько 150 кольорів за кольоровим тоном, 20 відтінків — за насиченістю, близько 200 — за світлістю. Під впливом вправ кольорова чутливість збільшується.
Чутливість до кольорів може ослаблюватися в результаті травм, захворювань. У 5-7 відсотків чоловіків і 1-1,5 відсотка жінок спостерігається дальтонізм, тобто нездатність розрізняти кольори. Це явище спадкового походження. Воно передається здебільшого по чоловічій лінії — від батька через доньку до внуків. Дальтонізм є протипоказанням для професійної діяльності, яка потребує розрізнення кольорів — кольорової сигналізації, при фарбуванні та ін.
Слухові відчуття сприймаються за допомогою вуха. Функція органа слуху полягає в аналізі звуків з коливанням 16-20000 Гц і диференціації їх на шуми і тони. Серед тонів вирізняються музичні. У музиці вживають тони від 27,5 до 4224 коливань.
Звукові хвилі розрізняють за висотою, голосністю (інтенсивністю) та тембром. Висотна чутливість до звуків зумовлюється частотою коливань звукової хвилі. Найкраще відчуваються звуки з коливанням звукової хвилі 1000-4000 Гц. Вправлянням можна досягти розрізнення 20-30 щаблів за висотою звуку між звуками двох сусідніх клавіш фортепіано.
Тактильні, больові й температурні відчуття є функціями органів, розміщених у шкірі.
Тактильні відчуття дають знання про міру рівності та рельєфності поверхні предметів, яка відчувається при їх обмацуванні. Найбільше органів тактильного відчуття розміщено на пучках, кінчику язика. При сильному тисненні на згадані органи відчувається біль.
Больові відчуття, органів яких на зовнішній і внутрішній поверхнях тіла найбільше, сигналізують про порушення тканини і, що природно, викликають захисну реакцію. Спрямованість уваги на біль посилює його, а відвернення — ослаблює больові відчуття.
Температурні відчуття (холоду, тепла) спричинюються контактом з предметами, що мають температуру вищу або нижчу, ніж температура тіла. Можна викликати парадоксальні відчуття тепла та холоду: дотик до холодного спричинює відчуття тепла, а дотик до теплого — відчуття холоду. Температурні відчуття зумовлюються і органічними процесами (кровообігом), і психічними станами (емоційними переживаннями). Ці стани знайшли у мові образні вирази: «кидає то в жар, то в холод». Температурні відчуття сигналізують про міру сприятливості оточення для життєдіяльності, про стан здоров'я організму.
Вібраційне чуття яскраво виявляється у глухих і сліпих. Глухі та сліпі реагують на вібрацію предметів, відчувають її ритмічність.
Органа вібраційного чуття поки що не знайдено. Це чуття значною мірою пов'язане із зоровою та слуховою чутливістю. Вібраційне чуття є професійно важливим у тих спеціальностях, де вібрація предмета свідчить про якісні особливості діяльності.
Нюхові відчуття здійснюються спеціальними нюховими пухирцями, розміщеними па внутрішній поверхні носа. Не тільки тварини, а й людина дуже чутлива до запахів. Нюхові відчуття сигналізують організму про придатність продуктів для вживання, про стан (чисте чи несвіже) повітря.
Органом смакових відчуттів є спеціальні чутливі до хімічних подразників колбочки, розміщені на язиці та піднебінні. Середня і нижня частини язика смакових органів не мають. Розрізняють чутливість до гіркого і найменшою мірою — до солодкого. Смаки здатні до змішування, тому відчувається кисло- чи гіркувато-солодке. Це дає можливість комбінувати різні смакові властивості продуктів у харчовій промисловості.
Статичні, або гравітаційні, відчуття відбивають положення нашого тіла у просторі: лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падання. Рецептори цих відчуттів містяться у вестибулярному апараті внутрішнього вуха (присінок, півколовї канали). При зміні тіла відносно площини землі (при їзді, на воді, у літаку) та при захворюванні вестибулярного апарата виникає запаморочення, втрачаються рівновага, орієнтація у просторі. Порушення діяльності вестибулярного апарату протипоказане для спеціальностей пілота, космонавта, для роботи на судні.
Кінестетичні відчуття відбивають рухи та стани окремих частин тіла: рук, ніг, голови, корпуса.
Відчуття відображають певну сукупність різноманітних (окремих) властивостей та якостей предметів і явищ. За допомогою відчуттів ми виокремлюємо одиничні властивості предметів та явищ дійсності, а сприйняття дає нам цілісний образ предмета або явища. Власне сприйняття відбувається на основі цих чуттєвих даних відчуттів. Під час сприйняття всі відчуття синтезуються, створюючи цілісні образи предметів та явищ. Але сприйняття разом з тим не зводиться до простої суми відчуттів. Воно завжди є більш-менш складним цілим, якісно відмінним від тих елементарних відчуттів, які входять до його складу. В кожне сприйняття входить і відтворений минулий досвід, і осмислення сприйнятого, і - у відомому сенсі - також почуття та емоції з цього приводу.
Разом відчуття і сприйняття, які тісно пов'язані між собою, є чуттєвим відображенням об'єктивної реальності, існуючої незалежно від свідомості, на основі впливу її на органи чуттів.
Сприйняття - це відображення у психіці людини предметів і явищ оточуючого середовища в цілому при безпосередній їх дії на органи чуття.
Як і відчуття, сприйняття виникають тільки при безпосередній дії об'єктів на аналізатори. Крім відчуттів, сприйняття включає досвід людини у вигляді уявлень та знань. Будь-яке сприйняття є залежним від попереднього досвіду людини.
Найважливішими особливостями сприйняття є: предметність, цілісність, структурність, константність, апперцепція, осмисленість, вибірковість, ілюзія.
Предметність сприйняття виявляється в тому, що будь-який предмет, або явище відображається не як механічна сума якостей і властивостей, а як об'єкт, який має свій зміст, природу, призначення.
Предметність відіграє важливу роль і в подальшому формуванні самих перцептивних процесів, тобто процесів сприйняття. Коли виникає розбіжність між зовнішнім світом і його відображенням, суб'єкт має шукати нові способи сприйняття, які забезпечать правильніше відображення.
Цілісність сприйняття полягає в тому, що образи відображених предметів та явищ постають у свідомості в єдності багатьох якостей і властивостей.
Сприймаючи певний об'єкт, ми виділяємо його окремі ознаки, сторони, властивості й водночас об'єднуємо їх у єдине ціле, завдяки чому в нас виникає його цілісний образ.
Структурність сприйняття виявляється в тому, що, відображаючи предмети та явища в цілісності, людина виділяє у них різні елементи, компоненти, підсистеми тощо.
Сприймаючи предмет, ми осмислюємо його як єдине ціле, що має свою структуру. Так на основі набутого досвіду, знань людина Об'єднує окремі елементи в процесі сприйняття в цілісний образ, надає їм певної структури, сформованості. Наприклад, сприймаючи окремо літаки, злітну смугу, ангари, радіотехнічні засоби та інше, ми визначаємо об'єкт як аеродром.
Під константністю розуміється відносна постійність величини, форми, кольору предметів та явищ, що сприймаються.
Якби сприйняття не було константним, то при кожному кроці, повороті, русі, зміні освітленості ми б мали справу з новими предметами, переставали б розпізнавати те, що було відоме раніше.
Апперцепція - це вплив минулого досвіду на сприйняття актуального.
Отже, сприйняття залежить від попереднього досвіду людини. Чим більше людина обізнана з певним об'єктом, тим повнішим, точнішим і змістовнішим є його сприйняття нею.
Осмисленість сприйняття полягає в тому, що відображені предмети та явища порівнюються з минулим досвідом людини, відомостями і знаннями про них, на основі чого виникає до них відповідне ставлення.
Завдяки осмисленню сутності та призначення предметів стає можливим цілеспрямоване їх використання, практична діяльність із ними. Сприймаючи предмет, ми можемо точно назвати його або сказати, що він нам нагадує.
Узагальненість сприйняття - це відображення одиничного випадку як особливого прояву загального. Певне узагальнення має місце в кожному акті сприйняття. Ступінь узагальнення залежить від рівня та обсягу наявних у людини знань.
Вибірковість сприйняття полягає в тому, що при відображенні предметів та явищ відбувається виділення одних щодо до інших. Це відбувається під впливом попереднього досвіду людини, її нахилів, інтересів, установок і потреб.
Кожний фахівець намагається сприйняти в предметах та явищах головним чином те, що його цікавить, що він вивчає, а тому він не зауважує тих деталей у предметах та явищах, які не стосуються його фаху. Це створює індивідуальний підхід до сприйняття. Тому й кажуть про професійне сприйняття у людей різних спеціальностей.
Ілюзіями називають неадекватні сприйняття, які неправильно, викривлено, помилково відображають об'єкти, що діють на аналізатори. Ілюзії зумовлюються різними причинами. Однією з них є активізація старих тимчасових зв'язків у нових, істотно відмінних від попередніх, ситуаціях.
Існує чимало ілюзій, зумовлених різницею в яскравості предмета й фону сприйняття. На темнішому тлі фігури здаються світлішими, аніж на менш темному.
Ілюзії породжуються діяльністю різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії.
Ілюзії мають найрізноманітніші причини: вироблені життєвою практикою прийоми зорового сприйняття, особливості зорового аналізатора, зміна умов сприйняття, образне передбачення побаченого, дефекти зору.
Але хоч якою б складною була ілюзія, спотворене сприйняття можна відрізнити від правильного. Практична діяльність людей уточнює образи сприйняття.
Сприйняття поділяються на види за кількома основами.
За провідним аналізатором виділяють такі види сприйняття: зорове, слухове, дотикове, кінестезичне, нюхове і смакове.
В основу другого типу класифікації сприйняття покладено форми існування матерії: простір, час і рух. Відповідно виокремлюють такі види сприйняття: сприйняття простору, сприйняття часу і сприйняття руху.
За активністю сприйняття поділяють на навмисне (довільне) і ненавмисне (мимовільне).
У процесі пізнання навколишньої дійсності сприйняття може перейти в спостереження.
Спостереження — це цілеспрямоване планомірне сприйняття об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість.
Спостережливість - це вміння вирізняти характерні, проте ледве помітні особливості предметів і явищ. Вона формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і тому пов'язана з розвитком професійних інтересів особистості.
У кожної особистості індивідуальні особливості сприйняття. Індивідуальний характер сприйняття та спостереження може проявитися в їх динаміці, точності, глибині, рівні їх узагальненості та в особливостях емоційного забарвлення.