2.4. Фізіологічне навантаження на уроці гімнастики і методи його регулювання.

На уроках гімнастики використовують різноманітні фізичні вправи, які справляють певний фізіологічний вплив на окремі органи, системи й організм у цілому, а також на психічну діяль­ність гімнастів. Не всі вправи однаково впливають на організм. Одні з них треба виконувати з участю невеликих м'язових груп, з невеликими м'язовими та нервовими напруженнями і з такою швидкістю, що вони не спричинюються до великих змін у діяль­ності серцево-судинної і дихальної систем. Такі вправи дають невелике, обмежене фізіологічне навантаження на організм, а тому дістали назву вправ локального (місцевого) впливу. До них на­лежать різноманітні вправи для верхніх кінцівок, тулуба, нижніх кінцівок та інших м'язових груп.

Під час занять гімнастикою використовують також вправи, які потребують участі декількох м'язових груп і справляють значно більший фізіологічний вплив на організм людини. Такі вправи дістали назву вправ регіонального впливу, тобто впливу на шир­ші ділянки організму. До них належать вправи, які виконують з участю, наприклад, м'язів верхніх кінцівок і м'язів тулуба або м'язів верхніх і нижніх кінцівок.

Найбільший фізіологічний вплив на організм справляють вправи, виконувані з участю майже всіх м'язових груп з великим їх напруженням. Вони потребують значного підвищення діяльно­сті серцево-судинної і дихальної систем, дають велике загальне фізіологічне навантаження, зумовлюють такі зміни в організмі, які швидко призводять до втоми. Такі вправи дістали назву вправ тотального впливу. До них належать біг, стрибки, лазіння по ка­нату, різноманітні вправи на гімнастичних приладах тощо.

Розглядаючи питання фізіологічного навантаження, треба ма­ти на увазі, що воно складається з двох характеристик — обсягу роботи і її інтенсивності. Обсяг — це кількісна характеристика роботи, яку можна подати в кілограмах, метрах, у кількості під­ходів на виконання вправ на приладах, кількості підтягувань, від­жимань та ін. Інтенсивність — це ступінь напруження, яке вияв­ляється під час виконання тієї чи іншої вправи. Інакше кажучи, інтенсивність — це кількість роботи, виконаної за одиницю часу. Чим більше роботи виконано за одиницю часу, тим більша інтен­сивність, тим більше фізіологічне навантаження.

Ті самі фізичні вправи можуть справляти різний вплив на організм залежно від характеру їх виконання. Існує багато мето­дичних прийомів регулювання навантаження. Найпоширеніші з них такі: кількість повторень вправ, темп їх виконання, зміна ви­хідних положень у бік ускладнення або полегшення, застосування обтяжень (набивних м'ячів, гантелей, булав, гімнастичних па­лиць) тощо. Вони дають змогу педагогові дозувати, тобто регу­лювати фізіологічне навантаження на організм учнів під час проведення уроку. Ці прийоми можна використовувати в різнома­нітних поєднаннях. Наприклад, підтягування у висі можна усклад­нювати збільшенням темпу, кількості підтягувань, виконанням із застосуванням обтяження (тримання набивного м'яча в ногах тощо). Фізіологічне навантаження має поступово збільшуватись, досягати під кінець основної частини уроку максимального рівня, а потім поступово знижуватись у заключній частині. Але в прак­тичній роботі, крім цієї, так би мовити, класичної, часто зустріча­ються й інші форми кривої навантаження. Це залежить головним чином від контингенту учнів (новачки чи розрядники), завдання занять тощо. Найбільш простим і доступним способом визначення фізіологічного навантаження є вимірювання пульсу протягом усьо­го уроку. Відомо, що пульс є найчутливішим показником, який адекватно реагує на всі зміни, які відбуваються в організмі під впливом фізичних вправ і навіть психологічних факторів. Тому, підраховуючи частоту пульсу протягом уроку і побудувавши графік пульсової кривої, ми можемо мати уявлення про загальне навантаження і про хід його змін протягом уроку. Підраховують пульс в одного учня через рівні проміжки часу (краще, щоб вони були якомога коротшими — 2—3 хв.). Потім роблять графік — на горизонтальній лінії позначають відрізки часу, а по вертикалі — значення частоти пульсу. Позначивши крапками частоту пульсу на відповідному рівні в певний час занять і сполучивши їх, діста­немо криву лінію, яка й характеризуватиме фізіологічне наванта­ження на уроці.

Треба прагнути, щоб під час занять кожна хвилина використо­вувалась раціонально. Ось чому одним з найважливіших показни­ків якості уроку є його рухова насиченість, тобто відношення рухо­вої діяльності учнів до часу, витраченого на заняття. Визначають її в процентах. При визначенні рухової насиченості уроку треба враховувати процеси активної підготовки до виконання вправ — обмірковування, зосередження уваги, слухання пояснення, на­строювання (відпочинок до уваги не беруть).

Відомо, що уроки гімнастики, як правило, відзначаються низь­ким процентом рухової насиченості, особливо під час занять на гімнастичних приладах, бо кожному учневі доводиться чекати сво­єї черги для наступного підходу для виконання вправи. Збільшу­вати рухову насиченість можна за допомогою скорочення пауз між підходами. Для цього використовують такі методичні прийоми: ви­конання вправ фронтальним і потоковим способами, дроблення класу або груп на дрібніші групи (по 4—5 учнів), установлення кількох приладів (2—3 колоди, 2—3 перекладини, кілька гім­настичних мат для виконання акробатичних вправ тощо), вико­нання основних і допоміжних завдань та ін.

Наявність нераціонально витраченого часу на уроці свідчить про погану підготовку до уроку, непродуману його організацію і проведення.