- •Кафедра теорії і методики фізичного виховання лекція № 18
- •Література
- •1. Формування мотивації до рухової активності у дорослих
- •2.Формування фізкультурних знань у дорослих
- •3. Формування техніки фізичних вправ у дорослих
- •4. Реалізація загальних принципів фв в роботі з дорослими
- •4.2. Принцип зв'язку з трудовою і оборонною діяльністю.
- •5. Реалізація дидактичних принципів фв в роботі з дорослими
- •6.1. Принцип адекватності.
- •6.2.Принцип систематичності
- •6. Реалізація специфічних принципів фв в роботі з дорослими
- •6.3. Принцип циклічності
6. Реалізація специфічних принципів фв в роботі з дорослими
6.1. Принцип адекватності.
Закономірності: 1. Висока соціальна значущість здоров’я, фізичної працездатності членів суспільства.
Систематичне підвищення вимог ФП.
Єдність соціального і біологічного в людині.
Необхідність розробки індивідуальних моделей ФП і здоров’я людини.
Принцип адекватності означає необхідність такої організації тренуючих впливів, яка враховувала б готовність систем організму людини до сприйняття інформації певного типу. Вміле дотримання принципу адекватності є ознакою оздоровчої спрямованості ФВ.
Методичні положення:
1. Висока ступінь індивідуалізації (індивідуальний підхід із врахуванням індивідуальних відмінностей, здібностей, формування інд. ФК).
2. Імовірнісний характер адаптації людини
3. 4 фази реактивності людини
Принцип адекватності зобов’язує послідовно змінювати домінуючу спрямованість процесу ФВ в різних стадіях відповідно до тенденцій вікового розвитку вихованців. Тобто відповідно до природно змінних періодів онтогенезу, періодів вікового розвитку. Суть, звичайно, полягає не в тому, щоб піддаватися закономірним з віком змін властивостей організму, а в тому, щоб з врахуванням цих змін доцільно впливати на них, оптимізуючи вікову динаміку індивідуальних можливостей, якостей, здібностей. Найбільш сприятливим періодом повної реалізації функціональних можливостей організму в діяльності, що вимагає граничних проявів рухових здібностей, є юнацький і перший період зрілого віку (до 35 р). Не випадково вищі спортивні досягнення демонструвалися, як правило, в ці періоди.
Для більшості осіб, виправданими варіантами продовження фізичного виховання, особливо у зрілому віці стають інші, у т.ч.: не вузько спеціалізоване спортивне тренування, лімітоване за витратами часу і сил основною навчальною чи професійно-трудовою діяльністю, пролонгована ЗФП, поєднана при необхідності з ППФП, чи фк-кондиційне тренування, що не має власне спортивної спрямованості, проте елементи змагання не виключаються.
Зі стабілізацією функціональних можливостей організму, зменшенням його адаптивних можливостей, що починають помітно проявлятися звичайно у 2 періоді зрілого віку, домінуючим спрямуванням у фізичному вихованні стає підтримання досягнутого рівня ФП і тренованості, а потім і протидія природним регресивним змінам в організмі (віковій інволюції, його морфо-функціональних властивостей).
Тренувальні заняття з віком повинні набувати, як правило, характеру кондиційного тренування, в якому жорстко обмежена спрямованість на спортивні досягнення. В заняття включаються засвоєні раніше види вправ, які при чіткому нормуванні впливів можуть бути ефективно використаними як засоби збереження звичайної фізичної кондиції осіб, які займаються, особливо аеробних можливостей організму і працездатності опорно-рухового апарату. В цілому ж зміни змісту і форми ФВ обумовлюється не тільки віковою динамікою назагал, але і індивідуальними умовами життя і діяльності особи.
6.2.Принцип систематичності
Закономірності: - безперервність процесу життєдіяльності,
- теорія адаптації.
Під впливом одного фізичного навантаження відбувається деформація внутрішніх клітинних структур, які після навантаження відновлюються з елементами суперкомпенсації і стають стимулом для функціональних і структурних змін, що забезпечують підвищення функціональних резервів клітини.
Необхідною умовою для зростання функціональних можливостей клітини є багатократність навантаження і складання (сума) одного навантаження в кумулятивний ефект від багатьох тренувань. В результаті, щоб отримати відповідні зміни клітинних структур, потрібно все більше інтенсивне навантаження, яке відображає зростання адаптації клітини до фізичного навантаження, підвищує її функціональних резервів у результаті тренувань. Відсутність чергового подразника (фізичне навантаження) призводить до повернення функціональної системи до вихідного рівня.
