Модуль іі
Індивідуальне науково-дослідне завдання (ІНДЗ).
2. Завдання та методичні рекомендації до самостійної роботи
Самостійна робота за темами включає: вивчення теоретичного матеріалу відповідно до програми навчальної дисципліни, вивчення законодавчих та інструктивних документів (при необхідності), засвоєння понять і термінів, відповіді на контрольні питання, аналіз ситуацій, розв’язання задач із використанням основних статистичних прийомів і методів, огляд періодичної та наукової літератури, Інтернет-джерел для підготовки до семінарсьіких занять, підготовка до поточного тестового і модульного контролю.
Модуль 1. Методи економічних та статистичних досліджень
Змістовий модуль 1. Теоретико-методологічні засади економіко-статистичних досліджень
Тема 1. Методологічні засади статистичних та економічних досліджень в управлінні соціально-економічним розвитком План вивчення теми
Мета і основні завдання економічних досліджень. Об’єкт і предмет вивчення дисципліни.
Теоретико-методологічні засади економіко-статистичних досліджень
Сутність і поняття управлінського рішення. Загальна класифікація управлінських рішень.
Вимоги до управлінських рішень. Системний аналіз як метод ухвалення і обґрунтування рішень.
Основні принципи економічних досліджень.
Класифікація методів економічних досліджень.
Методологія підготовки й ухвалення управлінського рішення.
Навчальні цілі: засвоєння, поглиблення та систематизація знань щодо визначення мети і основних завдань економіко-статистичних досліджень, їх основних принципів і методів як складових методології підготовки й ухвалення управлінського рішення.
Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми
Вивчаючи цю тему, необхідно, насамперед, добре засвоїти питання теми, зрозуміти, в чому полягають мета і основні завдання економіко-статистичних досліджень, об’єкт і предмет вивчення дисципліни, її теоретико-методологічні засади. Методологія економіко-статистичних досліджень є важливою основою як для оцінювання реальної економічної ситуації на макро- та мікрорівнях господарської ієрархії, так і для прийняття вірних управлінських рішень у галузі економіки та соціальної політики. Для сучасних фахівців зростає актуальність комплексного використання економіко-статистичних методів у вирішенні завдань управління, які мають відповідати потребам соціально орієнтованої економіки.
Загалом, наукове дослідження – один з видів пізнавальної діяльності, що представляє собою процес вироблення нових наукових знань [30]. Це цілеспрямоване пізнання, комплекс логічних побудов і експериментальних операцій, виконаних відносно об'єкта дослідження для визначення властивостей об'єкта і закономірностей його поводження. Наукове дослідження – процес пізнання, що реалізується через застосування комплексу спеціальних прийомів – методів пізнання.
Об'єкт дослідження – це та частина реального світу, що пізнається, досліджується і (або) перетворюється дослідником. Об’єктом дослідження дисципліни «Методи економічних та статистичних досліджень» є масові явища і процеси, притаманні економічним системам з усією різноманітністю їх форм і проявів. Дослідження економічних явищ розрізняють на рівні макроекономіки, яка вивчає функціонування економіки в цілому, та на рівні мікроекономіки, яка аналізує поведінку індивідуальних складових, таких як галузі, фірми або окремі господарства. Об’єкт дослідження визначається виходячи з поставлених мети та завдань. Податкова система є складовою фінансової системи, яка в свою чергу є складовою економічної системи. Кожен вид економічної діяльності органічно пов’язаний із фінансами, результати будь-якої діяльності підприємств, організацій, установ неможливі без використання різного роду фінансових потоків, інструментів, ресурсів. Предметом вивчення даної навчальної дисципліни є методи і прийоми дослідження економіки для забезпечення ефективних управлінських рішень.
Основними завданнями дисципліни «Методи економічних та статистичних досліджень» є вивчення методів і прийомів дослідження економіки, а також формування та розвиток навичок системного застосування статистичних і економічних методів дослідження із урахуванням специфіки об’єкта дослідження. При цьому одне із основних завдань полягає в узагальненні набутого досвіду в галузі статистичного і економічного аналізу явищ і процесів суспільного життя та його розвитку з урахуванням специфічних завдань сучасної практики управління. Однак, слід зауважити, що викладення у зарубіжній літературі і більшості вітчизняних видань з прикладних економіко-статистичних методів ведеться головним чином від сутності методів, що потребує від фахівців державного управління і бізнесу спеціальної математичної підготовки. Тому важливо вести вивчення методів економічних і статистичних досліджень від «змістовних основ проблем управління соціально-економічним розвитком», зокрема, це стосується забезпечення пропорційності та збалансованості, відповідності встановленим критеріям, ефективності та інтенсифікації, оцінювання та запобігання ризикам [29].
Кожна наука спирається на сукупнiсть методiв дослiдження, тобто має свою методологiю. Методологія – це сукупність методів і методик досліджень, що застосовуються в будь-якій науці. Метод дослідження (грец. methodos – шлях до чого-небудь) – це спосіб досягнення мети, спосіб застосування старого знання про раціональні рішення певних завдань для одержання відомостей про новий об'єкт або предмет досліджень. Багато визначень поняття метод дослідження зводиться до того, що це – шлях пізнання, шлях, що веде об'єктивно до знання. Сукупність методів, прийомів проведення конкретного дослідження становлять методику дослідження [30]. Для того щоб одержати новi знання, провести дослідження, треба свiдомо застосовувати науково обгрунтованi методи.
Теоретико-методологічні засади економіко-статистичних досліджень ґрунтуються на загальнофілософських і загальнонаукових принципах, таких як діалектична логіка, порівняння, аналіз, синтез. Згідно з принципами діалектичної логіки будь-яке досліджуване суспільне явище розглядається не ізольовано, а у взаємозв’язку з іншими, виявляються фактори, які спричинюють варіацію значень ознак у межах сукупності, оцінюються ефекти впливу факторів і щільність причинно-наслідкових зв’язків. Суспільні явища динамічні, тому вони вивчаються у розвитку, з оцінкою тенденції розвитку та циклічності коливань, інтенсивність динаміки та структурних зрушень. Дисципліна «Методи економічних та статистичних досліджень» є практичним продовженням цілого ряду теоретичних і методологічних навчальних курсів: «Теорія ймовірностей», «Математична статистика», «Статистика», «Економетрія», «Економічне прогнозування», «Менеджмент» та ін.
Зрозуміло, що методи економіко-статистичних досліджень базуються на основних принципах статистичних і економічних досліджень, тому вивчаючи тему студент повинен пригадати їх. Особливості статистичної методології пов’язані, по-перше, з точним вимірюванням і кількісним описуванням масових суспільних явищ, а по-друге, з використанням узагальнюючих показників для характеристики об’єктивних статистичних закономірностей. Економічний аналіз як наука – це система спеціалізованих знань з дослідження організації, структури і стану господарського життя або окремої сфери діяльності для узагальнення передового досвіду та виявлення невикористаних резервів підвищення їх ефективності. Під методом економічного аналізу розуміють науково обґрунтовану систему теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних прийомів дослідження, що дають змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання.
Необхідно розуміти, що результати статистичних і економічних досліджень є підґрунтям прийняття управлінських рішень. Студент повинен пригадати із вивчених раніше навчальних курсів із менеджменту сутність і поняття процесу управління (рис.1.1), управлінського рішення, загальну класифікацію управлінських рішень, вимоги до них. Управлінське рішення приймається не будь-яким працівником, а тільки суб'єктом управління: керівником організації або структурного підрозділу чи колегіальним органом (спостережною радою, правлінням, дирекцією тощо).
Рис. 1.1. Загальна схема процесу управління
За каналами прямого зв'язку віддаються розпорядження, команди об'єктові управління для виконання, а за каналами зворотного зв'язку перевіряється їх виконання.
Прийняття рішень - складова будь-якої управлінської функції, оскільки рішення - це головний продукт праці менеджера. Тому розуміння природи прийняття управлінських рішень надзвичайно важливе з погляду найкращого уявлення про процес управління в цілому.
Успіх підприємницької діяльності значною мірою залежить від економічного обґрунтування управлінських рішень, що генеруються керівництвом підприємства, чого на практиці дуже часто бракує. Пояснюється це, на наш погляд, насамперед тим, що керівники більше покладаються на свої організаторські здібності, інтуїцію і досвід, ніж на сучасні методи ухвалення оптимальних управлінських рішень. Сучасні техніка і технології змінюються настільки швидко, що досвід просто не встигає нагромаджуватися, тому спиратися тільки на нього дуже ризиковано. Важливим аспектом управлінської діяльності стають наукові методи, що дають змогу проаналізувати ситуацію, зробити прогнозні розрахунки і наперед оцінити наслідки управлінського рішення, що може бути прийнятим. Необхідність і корисність вивчення основних прийомів та підходів до прийняття управлінських рішень є важливим елементом економічної системи. У спеціальній літературі з теорії управління є різні трактування поняття "управлінське рішення". У навчальному посібнику [Гаркуші Н.М.] наведено наступний перелік трактувань поняття "управлінське рішення" із різних джерел:
Результат складної системної діяльності людей за допомогою послідовних інтеграційних процесів;
Вибір альтернативи, акт, спрямований на вирішення проблемної ситуації;
Результат конкретної управлінської діяльності менеджера;
Вибір альтернативи, здійснений керівником у межах його посадових повноважень і компетенції з метою досягнення цілей організації;
Фіксований управлінський акт, виражений у письмовій або усній формі, що реалізується для вирішення проблемної ситуації;
Свідомий вибір того, як поводитися або мислити за певних обставин;
Результат аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обґрунтування і вибору альтернативи з безлічі варіантів досягнення конкретної мети системи менеджменту та ін.
Це свідчить про відсутність сталого поняття "управлінське рішення". Загалом, управлінське рішення (УР) – це творчий процес, вибір альтернативи, що здійснюється суб'єктом управління (керівником) у рамках його повноважень і компетенції, в результаті якого визначається, які дії слід здійснити в певній ситуації для розв'язання тактичних і стратегічних проблем і досягнення цілей об'єкта управління (організації, установи, виробничого підприємства). Якщо сутність управління розглядати як цілеспрямований вплив суб'єкта управління на об'єкт, яким управляють, то під сутністю управлінського рішення необхідно розуміти обґрунтування і формування змісту цього впливу. При цьому управлінські рішення можуть бути обґрунтованими, прийнятими на основі економічного аналізу й багатоваріантного розрахунку; а також інтуїтивними.
Всі управлінські рішення поділяються на програмовані і непрограмовані. Програмовані рішення – це ті, що повторюються багатократно і мають напрацьовані правила й процедури прийняття. Непрограмовані рішення – це ті, що виниклу проблему мають вирішувати вперше, отже всі етапи підготовки рішення треба розробляти спеціально.
Крім того, всю множину управлінських рішень доцільно кваліфікувати за такими ознаками:
за сферою впливу чи наслідків: загальні, що стосуються всієї організації; часткові, що стосуються окремих частин, чи проблем;
за тривалістю дії: перспективні, стратегічні; поточні, оперативні;
за рівнем прийняття (масштабністю): вищого, середнього чи технічного рівня управління;
за характером розв’язання завдань: програмовані та непрограмовані;
за способом прийняття: одноособові, колегіальні та колективні;
за способом обґрунтування: інтуїтивні - на базі досвіду, знання ситуації; суб'єктивні; раціональні - на підставі: а) діагнозу проблеми; б) формулювання обмежень; в) визначення альтернатив; г) оцінки альтернатив; д) вибору альтернативи, рішення.
Більш детально класифікація управлінських рішень представлена на рис.1.2. [6]. Для того щоб управлінське рішення досягло своєї мети, воно має відповідати ряду вимог, якими є: наукова обґрунтованість; цілеспрямованість; визначеність якісна і кількісна; правомірність; оптимальність; своєчасність; комплексність; гнучкість; повнота оформлення.
В основі будь-якого рішення лежить проблемна ситуація - ситуація, яка потребує втручання управлінця, прийняття ним рішення, призначеного перевести об'єкт управління з проблемного стану в інший, який більше відповідатиме завданням управління. При цьому відбувається:
1. З’ясування ситуації , що склалася, та попереднє виявлення проблем її розв’язку.
2. Структурний аналіз досліджуваного об’єкта, проблеми.
3. Підготовка варіантів рішення та визначення найкращого з них.
4. Прийняття рішення , відбір варіанта.
На першому етапі здійснюють : нагромадження інформації про об’єкт; аналіз ситуації; попереднє виявлення кола проблем, та можливість виходу з ситуації, визначення цілей та параметрів, яких потрібно досягти.
На другому етапі: встановлюють найбільш чутливі (дотичні) елементи об’єкта управління; формулюються умови завдання , яке потрібно вирішити в цій ситуації.
На третьому етапі варіант рішення, який подано на затвердження, обговорюється, оцінюється та затверджується. При цьому особа, що має приймати рішення заслуховує інформацію про наявні, але відхилені варіанти рішення. Аргументами, крім економічної доцільності є екологічні, соціальні та можливі інші наслідки їх реалізації.
В результаті кращим може бути визнаний такий варіант, який економічно менш вигідний, але задовольняє вимоги неекономічних факторів, є більш надійним, бо має менше загроз для організації.
Загальну схему розробки та прийняття управлінського рішення можна подати в такому вигляді (рис. 1.3) [10].
Рис. 1.3. Загальна схема розробки та прийняття управлінського рішення
Процес підготовки і прийняття управлінського рішення ґрунтується на відповідних принципах, здійснення яких забезпечує досягнення цілей організації. Основні принципи підготовки і прийняття УР:
ефективність управління;
науковість;
добір кадрів;
розподіл функціональних обов’язків;
делегування повноважень та відповідальність;
єдиноначальність та колегіальність;
індивідуальна відповідальність;
конкретність та оперативність;
інтереси держави.
Вищезазначені принципи є основою прийняття управлінських рішень. Але крім них, кожне управлінське рішення має задовольняти основні вимоги й умови їх розробки та реалізації (табл. 1.1).
Таблиця 1.1.
Вимоги до управлінських рішень і умови їх досягнення [6]
Вимоги до управлінських рішень (УР) |
Умови досягнення вимог |
Відповідність УР чинному законодавству і положенням статутних документів компанії |
Самоконтроль або контроль з боку юриста, референта |
Наявність у керівників відповідних повноважень (має права і відповідальність) для розробки УР |
Розробка посадових інструкцій і положень про відділи та служби |
Наявність у тексті УР чіткої цільової спрямованості й адресності (виконавцям має бути зрозуміло, на що спрямоване рішення, яке розробляється, і які засоби використовуватимуться) |
Доведення до кожного працівника інформації про цілі, терміни виконання, ресурси, що використовуються |
Відповідність форми У Р його змісту |
Контроль з боку юриста, референта |
Забезпечення своєчасності (не можна ні випереджати, ні спізнюватися) |
Знання й інтуїція керівника, реальна оцінка ситуації |
Неприпустимість у тексті рішення суперечності самому собі або раніше реалізованим рішенням |
Самоконтроль і контроль з боку юриста, референта |
Можливість технічної, економічної й організаційної здійсненності УР |
Висновок фахівців або експертів |
Наявність параметрів для зовнішнього або внутрішнього контролю виконання УР |
Складання робочих документів, проведення аудиту |
Урахування можливих негативних наслідків при реалізації УР в економічній, соціальній, екологічній та інших галузях |
Висновок зовнішніх експертів, оцінка ризиків |
Наявність можливості обґрунтованого позитивного результату |
Набір розрахунків і припущень |
Ефективність і якість управлінського рішення визначається, насамперед, обґрунтуванням методології прийняття рішення, тобто підходів, принципів, методів. Аналіз теорії та практики управління дозволяє виявити необхідність і можливість застосування багатьох наукових підходів, найбільш поширеними з яких є системний та ситуаційний.
Економічний аналіз для оцінювання діяльності підприємства за визначеними напрямками використовує спеціальні інструменти - економічні показники, призначення яких полягає у вимірюванні та оцінюванні сутності досліджуваних явищ. Ці показники визначаються на підставі облікових та базових даних. Кожний показник має числове вираження, яке характеризує конкретне вимірювання об'єкта або процесу, що вивчається, а також його зміст - економічну сутність. Істотно доповнює результати економічного аналізу застосування прийомів системного аналізу.
У загальному вигляді системний аналіз можна охарактеризувати як методологію вирішення великих комплексних проблем управління. Він досліджує об'єкти системи з використанням системних принципів і покликаний надавати достовірну картину розвитку і діяльності економічного суб'єкта. Системний підхід є основним методологічним інструментом прийняття управлінських рішень, який передбачає планомірне дослідження об'єктів пізнання як складних динамічних систем, що складаються з окремих елементів і мають численні внутрішні і зовнішні зв'язки. Такий підхід забезпечує глибоке дослідження об'єкта з виявленням його значущих причинно-наслідкових зв'язків з урахуванням їх динамічності, взаємодії, взаємозалежності, комплексності, цілісності, співпорядкованості з виділенням головної ланки.
Основні елементи системного підходу при розробці рішення представлені на рис. 1.4. Одним з основних елементів системного підходу є середовище, в якому реалізується будь-яке управлінське рішення. Воно визначає умови діяльності системи і накладає відомі обмеження на ухвалення рішень.
Поняття "середовище" визначається такими складовими:
положенням або місцем підприємства в майбутньому;
положенням у загальній системі управління;
економічним оточенням і умовами діяльності (обмеження, закони, нормативи тощо);
навколишнім природним середовищем.
Перелічені складові свідчать, що в поняття "середовище" входить все те, що створює умови формування системи.
Рис. 1.4. Послідовний взаємозв'язок основних елементів реалізації системного підходу в процесі ухвалення рішень
Принципи системного підходу - це положення загального характеру, що є узагальненням досвіду роботи людини зі складними системами, їх часто вважають ядром методології. Нині відомо близько двох десятків принципів, серед яких доцільно виокремити такі:
пріоритет кінцевої мети (цілі всіх структурних елементів системи управління з реалізації ухвалених рішень, цілі всіх людей, що входять в організацію, мають бути злагоджені і збігатися з вектором мети організації);
єдність (всі елементи системи ухвалення і реалізації рішень знаходяться у взаємозв'язку і взаємозалежності, для досягнення загальної мети вони повинні сприяти один одному);
взаємозв'язок (всі елементи системи управління, що реалізовує ухвалені рішення, пов'язані не тільки між собою, а й з навколишнім середовищем);
ієрархія (всі елементи системи розробки, ухвалення і виконання ухвалених рішень знаходяться в ієрархічному взаємозв'язку підкорення і відповідальності);
функціональність (сумісний розгляд структури управління реалізацією рішень і функціями з пріоритетом функції над структурою);
розвиток (урахування змінності системи управління, її здібність до розвитку);
децентралізація (поєднання в ухваленні рішень та управлінні централізації і децентралізації);
невизначеність (урахування в реалізації рішень невизначеності і випадковості);
модульна побудова (доцільно і можливо при вивченні діяльності осіб, що приймають рішення, і персоналу управління виходити з можливості виокремлення в ній модулів).
Ефективність рішення залежить від ретельності його розробки та аналізу всіх шляхів і можливостей його реалізації. Модель системних взаємозв'язків - взаємозв'язки між цілями, засобами і методами досягнення, навколишнім середовищем і ресурсами, необхідними в процесі ухвалення рішень. Досягнення оптимального результату управління передбачає дотримання певних правил (принципів) і вимог ухвалення рішень. Ефективність використання ресурсів для досягнення мети системи оцінюється за допомогою показників, так званих критеріїв вибору переважних варіантів, які визначають очікувані результати. Ці критерії можуть бути як кількісними, так і якісними і визначатися такими категоріями, як "збиток", "прибуток", "витрати", "корисність" і т. ін.
Жодне управлінське рішення не може бути реалізоване без об'єкта управління. Об'єкт управління - підрозділ, підприємство, система, що реалізують рішення. Таким чином, методологія системного аналізу в прийнятті управлінського рішення дає можливість чітко визначити логічні елементи його ухвалення і процес їх дослідження.
Ситуаційний підхід один з найбільш перспективних у сучасному управлінні. В основу ситуаційного підходу покладено ситуаційний аналіз. Ситуаційний аналіз - це комплексні технології підготовки, прийняття й реалізації управлінського рішення, які базуються на аналізі окремо взятої управлінської ситуації. Крім того, технології ситуаційного аналізу дозволяють не тільки обґрунтовано приймати довгострокові управлінські рішення, але й корегувати стратегічні цілі організації.
Ситуаційний аналіз передбачає, що, хоча в діяльності організацій є багато чого спільного, кожна ситуація індивідуальна й управлінське рішення необхідно приймати конкретно для ситуації та для об'єкта управління в цей момент. Центральна роль у ситуаційному підході належить визначенню ситуаційних змінних (факторів), які мають суттєвий вплив на розвиток ситуації.
Основні змінні, які потребують уваги управлінців, - це мета, структура, завдання, технологія та люди [10].
1. Мета. Організацію можна розглядати як засіб досягнення мети, який дозволяє виконувати колективно те, чого неможливо досягти лише індивідуальними зусиллями. Цілі є конкретними бажаними результатами, яких прагне досягти організація. Цілі підрозділів у різних організацій, що виконують схожу діяльність, будуть ближчими між собою, ніж цілі підрозділів в організаціях, що провадять різні види діяльності.
2. Структура. Структура організації - це логічні взаємовідносини рівнів управління й підрозділів, побудовані у формі, яка дозволяє найбільш ефективно досягнути цілей організації.
3. Завдання. Завдання - це робота або частина роботи, що має бути виконана встановленим способом у певні терміни. Завдання видаються працівникам, які функціонально відповідальні за певні процеси.
4. Технологія. Технологію визначають як засіб, що використовується для перетворення ресурсів на новий товар. Це важливий компонент для багатьох компаній у контексті забезпечення конкурентоспроможності.
5. Люди. Виділяють три основних аспекти людського фактора в ситуаційному підході до управління: поведінка окремих людей; поведінка людей у групах; характер поведінки керівника в ролі лідера та його вплив на поведінку окремих людей і груп.
Використання ситуаційного підходу базується на альтернативності досягнення однакових цілей, що має враховуватися в розробці управлінського рішення.
У цілому для прийняття УР необхідно добре знати переваги та недоліки різних методів розробки рішень, вміти комбінувати їх, виділяти типові управлінські завдання й застосовувати для їх виконання структуровані методи прийняття рішень, а також збагачувати арсенал методів власними розробками. Методи - це організація прийомів і способів діяльності, що дозволяє людині чи організації досягти певних цілей. Класифікація методів обґрунтування, прийняття й реалізації рішень охоплює всі сфери діяльності осіб, що приймають рішення, і персоналу управління, дозволяючи обирати кращий метод для виконання різних завдань і проводити їхнє подальше дослідження [10]. Загальна класифікація методів прийняття УР представлена на рис.1.5, класифікація методів економічного аналізу – на рис. 1.6, евристичних методів – на рис.1.7.
Рис. 1.5. Загальна класифікація методів прийняття управлінських рішень
Вибір методів залежить від характеру та змісту проблеми, термінів і ресурсів, виділених для її вивчення, кількості та якості доступної інформації. З цього погляду методи прийняття управлінських рішень можна поділити на дві групи - формальні та неформальні. Формальні методи ґрунтуються на логічних судженнях, доказах, виборі кращого рішення за допомогою математично-статистичного апарату. Неформальні рішення базуються на аналітичних здібностях менеджера, його досвіді та інтуїції.
Відповідно до етапів прийняття управлінських рішень можна виділити методи діагностики проблеми управління (економічного аналізу, прогнозування), методи генерації ідей, оцінювання і вибору варіантів (евристичні, теоретико-ігрові, логіко-формалізовані). На кожному з цих етапів прийняття рішень можна застосовувати як формалізовані, так і неформалізовані методи. Застосування методів на етапі діагностики управлінської проблеми має дати змогу об'єктивно, достовірно й повно описати поточний стан проблеми, виявити чинники, що призвели до неї, оцінити й передбачити, "що буде далі, якщо нічого не змінювати". Ці методи спираються на статистичний матеріал минулих періодів у певній сфері діяльності.
На етапі генерації ідей відбувається накопичення інформації та змінюється підхід до її аналізу. На етапі оцінювання й вибору варіанта рішення можуть залучатися незалежні експерти, застосовуватись більш складний математичний апарат для формування оптимального критерію вибору кращого варіанта, враховуватись як особистісно-психологічні властивості менеджера, так і умови прийняття рішень. Менеджери повинні добре знати переваги та недоліки різних методів прийняття рішень, уміти комбінувати їх, виділяти типові управлінські завдання й застосовувати під час їх виконання структуровані методи, а також збагачувати арсенал методів власними розробками.
Рис. 1.6. Класифікація методів економічного аналізу [7]
Рис. 1.7. Класифікація евристичних методів прийняття управлінських рішень [10]