Виходячи з даних принципів, виділяємо такі рівні дослідження живого:

а) субмолекулярний; б) молекулярний; в) клітинний; г) тканинний; д) організмений; е) популяційний; є) видовий; ж) біоценотичний; з) біосферний та ін. Так, до створення мікроскопа дослідження на доорганізмових рівнях були неможливими. Специфіка популяційного та видового як окремих рівнів досліджень полягає в тому, що саме на видовому рівні розробляються проблеми таксономії, формуються правила опису видів, викладені в "Міжнародному кодексі таксономічної номенклатури", аналізуються проблеми біорізноманіття флори, фауни, охорони видів, складаються "Червоні книги" тощо, тобто величезна когорта таксономістів-ботаніків та зоологів ведуть дослідження саме на цьому рівні і у своїх конкретних дослідженнях не займаються проблематикою популяцій, а з іншого боку не виходять на рівень біоценозу.

Популяційний рівень дослідження живого є самостійним і за отриманими тут результатами було встановлено ряд закономірностей, законів. На перетині цього рівня з певними дисциплінами формуються відповідні напрямки: популяційна генетика, популяційна біологія, популяційна екологія тощо.

Таким чином, системний підхід, виходячи із розуміння різних форм існування, рівнів організації, рівнів дослідження живого, підтверджує необхідність і важливість дослідження популяцій, які знаходяться у сфері впливу багатьох біологічних дисциплін, напрямків, що і обумовлює розвиток популяційного підходу.

Щоб зрозуміти, чому популяції відводиться таке чільне місце в системі інших категорій, понять, досліджень наведемо властивості, характеристики популяції, зокрема як:

1. атрибуту живої матерії. Ми не можемо вживати термін "популяція" для оцінки множини молекул Si0₂ в піщинці чи піщинок в купі піску. Це жива біологічна форма руху матерії і життя не може існувати поза її межами. Звідси випливає, що саме популяція забезпечує в природі такі властивості, як ідентичність самовідтворення організмів на основі редуплікації генотипу, тобто їх спадковість та мінливість;

2. дискретної форми існування живої матерії з якою пов'язані такі особливості;

а) множинність, значні коливання кількісних показників, що визначає часові і територіальні зміни (швидкість поширення, ареал тощо);

б)різноманітність організмів, посилення відмінностей між ними, що в результаті спричинює до формування видів, таксонів вищих категорій;

в) конкуренція між організмами одного чи різних видів. Конкуренція на рівні цілісних організмів між органами (оком та носом або ногою) не існує. Конкуренція в біоценозі відбувається через конкретні організми, що знаходяться в безпосередньому зв'язку. Наприклад, щоб довести конкуренцію між різними видами (зябликом і зайцем) в лісі, слід побудувати ланцюг трофічних зв'язків цих видів, який перетинатиметься на певному етапі і реально зводитиметься до конкретних організмів;

3. самостійно існуючої форми, яка розвивається невизначено три­валий час, що власне і забезпечує зміну поколінь, життєві процеси, еволюцію;

4. системи, що взаємодіє з оточуючим середовищем, активно впливає на зміну середовища (перенесення енергії, речовин, гальмування розвитку інших популяцій чи сприяння йому), що є основою впливу живого на геологічну роль планети.

Аналізуючи ці найважливіші властивості, ми приходимо до висновку, що популяція це:

а) елементарна еволюційна система, яка забезпечує збереження, самовідновлення, конкуренцію елементів, їх відбір;

б) система, що забезпечує динаміку, функції живого (чисельність, зв'язок між організмами, перенесення енергії, речовини);

в) система, що визначає концептуальні підходи до розуміння виду, як основної таксономічної категорії. Пануюча позиція систематиків монотипічного підходу ґрунтувалась на тому, що вид обирався на основі одного зразка, еталону, типу, який описувався і зберігався в колекції чи гербарії. Популяційний підхід ставить перед необхідністю політипічного розуміння виду, визначення меж варіювання його ознак, характеру мінливості, континуальності та дискретності зміни ознак тощо.

Розвиток популяційного підходу стимулював розробку нових методів досліджень, зокрема варіаційної статистики, теорії ймовірності, градієнт­ного і ординаційного аналізу тощо.

За розвитком концептуального апарату, законів, різноманітності мето­дів досліджень популяційний підхід досить добре розроблений і займає чільні позиції серед інших напрямків, що визначає його важливість та вплив на інші науки.