1.3. Iндоєвропейська мова-основа та її основнi риси

Iсторично германські мови виникли з спiльноiндоєвропейської мови-основи, яка iснувала за кiлька тисячолiть до н.е. як мова певної сукупностi етнiчно спорiднених iндоєвропейських племен. Вважають, що розпад спiльноiндоєвропейської мови стався в другому тисячолiттi до н.е. В останнiй перiод свого iснування вона була вже досить розвиненою i мала порiвняно складну будову, її фонетичну систему характеризували такі риси:

• ця мова мала 5 голосних, кожен з яких мiг бути коротким або довгим: a, o, e, u, i, та 2 нескладовi голоснi звуки - u, i; ненаголошенi довгi голоснi редукувалися в нечiткий голосний [ə], якiй дiстав назву “шва” (також “iндоєвропейське шва” або “первинне шва”) i зустрiчався в ненаголошенних складах. Короткi голоснi звичайно зникали, але iнодi теж редукувалися, утворюючи нечiткий голосний [ь], який називають “вторинним iндоєвропейським шва”;

• вона мала 12 дифтонгiв, що складалися з голосного (короткого або довгого) i нескладового i або u: ai, oi, ei, au, ou, eu;

• у мовi-основi були складотворчi сонорнi звуки: m, r, l, n;

• вона мала часокiлькiсне чергування голосних (чергування довгого i короткого голосного): a -ā, o -ō, e -ē, u -ū, i -ī;

• у мовi-основi було також якiсне чергування голосних (в основному “е-о”): e-o, ei-oi, eu-ou, ei-oi, eu-ou;

• серед приголосних переважали проривнi : b, p, b^h, p^h, d, t, d^h, t^h, g, k, g^h, k^h, g^w, k^w; було також кiлька фрикативних - z, s, z^h, s^h, j, але зовсiм не було африкат;

• мова-основа мала тонiчний (музикальний) наголос.

Граматична будова мови-основи мала такi характернi риси:

• слова в цiй мовi вже дiлилися на повнозначнi й неповнозначнi;

• повнозначнi слова дiлилися на iмена та дiєслова;

• у групi iмен вже видiлилася група займенникiв;

• у структурi слова видiлявся корiнь, основотворчий суфiкс та афiкс;

• форми вiдмiнювання iмен i дiєслiв утворювалися за допомогою суфiксiв i флексiй;

• мова-основа мала граматичнi категорiї роду, числа, вiдмiнка, особи, часу, способу, стану;

• речення в нiй будувалися з слiв i словосполучень;

• речення могли бути одночленними й двочленними.

Тi iндоєвропейськi мови, якi видiлялися з мови-основи, успадкували цi фонетичнi й граматичнi риси, а також досить значний спiльний лексичний фонд.

1.4. Час I мiсце iснування iндоєвропейської мови-основи

Найдавнiшi пiсемні пам’тки давнiх iндоєвропейських мов (хетської, ведiйської, грецької) датуються II тисячолiттям до н.е. На пiдставi рiзницi мiж ними вченi прийшли до висновку, що остання група дiалектiв, яку можна назвати iндоєвропейською мовною спiльнiстю, iснувала не пiзнiше IV тисячолiття до н.е. Отже, iндоєвропейська мова-основа iснувала приблизно за п’ять - шiсть тисячолiть до н.е.

Однi вченi вважають такою “прабатькiвщиною iндоєвропейцiв” степи захiдної Азiї, другi - пiвденно-схiдну Європу, зокрема пiвнiчне Причорномор’я, третi - центральну Європу, четвертi - пiвнiчну Європу i т.д.

Ще одну теорiю первiсного розмiщення i дальшого членування iндоєвропейської мовної спiльностi запропонували Т.В.Гамкрелiдзе i В.В.Iванов. Вивчивши найдавнiший тематичний словник iндоєвропейських мов та зiставивши результати аналiзу з даними археологiї, iсторiї матерiальної культури, мiфологiї та палеозоологiї, вони дiйшли висновку, що напередоднi розпаду iндоєвропейської мови її носiї жили в мiсцевостi на пiвночi Захiдної Азiї - пiвденнiше Закавказзя i пiвнiчнiше Центральної Месопотамiї.

Iснують рiзнi думки з приводу того, як виникла iндоєвропейська мовна спiльнiсть. Однi вченi вважають, що iндоєвропейська мова вiдокремилася вiд iншої мовної спiльностi. Ця гiпотеза грунтується на можливостi спорiдненостi iндоєвропейських i семiтохамiтських, уральських та деяких iнших мов.

Iншi вченi вважають, що iндоєвропейська мова-основа виникла внаслiдок схрещування двох неспорiднених мов. Можливо, то були мова уральсько-алтайського типу та мова кавказсько-семiтського типу.