Класифікаційна таблиця голосних звуків сучасної української літературної мови
Інші фактори (сонорність, дзвінкість/глухість, зімкненість/щілинність) вирішального значення при цьому не мають.
По-перше, при артикуляції після твердих передньоязикових приголосних голосні [а], [о], [у], [е] значно передніші, ніж ті, що вимовляються ізольовано. Після пом'якшених і м'яких передньоязикових названі голосні звуки наближені до середнього ряду. Порівняймо, наприклад, вимову ізольованих голосних і цих же голосних у потоці мовлення: [у] — [тук] — [т'ук], [е] — [не'бо си'н'еи] — [си'н'еине'бо], [а] — [сад] — [с'ад'].
По-друге, якщо голосні вимовляються після губних, то вони додатково злегка лабіалізуються, при цьому більшого впливу зазнають голосні переднього ряду [и] та [і].
По-третє, на артикуляцію голосних мають вплив задньоязикові приголосні і [г]: задньорядні голосні [а], [о], [у] стають трохи передніші й вищі за ізольовані [а], [о], [у]. Голосні ж переднього ряду [и], [і] після задньоязикових завжди відсуваються назад, а [е] відсувається назад і піднімається вгору.
По-четверте, після носових приголосних голосні, як правило, назалізуються (набувають носового призвуку); найбільшою мірою назалізація простежується між двома носовими, дещо менше, але чітко — після носового [м] чи [н].
Впливи консонантного оточення на артикуляцію голосного мають багатоплановий вияв у поєднанні з іншими факторами і чітко простежуються тільки в конкретних фонетичних умовах.
Наголошеність/ненаголошеність голосних у сучасній українській літературній мові має різний вияв.
Артикуляція наголошених голосних загалом збігається з ізольованою вимовою їх. Ненаголошені голосні високого [у], [і] та низького [а] підняття в своїй артикуляції не змінюються.
Стосовно ненаголошених голосних [е], [и] та [о], то артикуляційне вони відрізняються від наголошених [е], [й], [о]: мають тенденцію до звуження, підвищення артикуляції, хоча цей ступінь може бути різним і залежить від артикуляційних особливостей дальшого голосного. Ненаголошении голосний обнижено-високого підняття [и] має чітко простежувану тенденцію до переходу в розряд голосних середнього підняття.
Темп мовлення зумовлює тривалість вимови звуків, особливо складотворчих, тобто голосних: при повільному темпі артикуляція голосних звуків має повну витримку, чітко простежуються екскурсія і рекурсія, які при швидкому темпі мовлення накладаються одна на одну.
Таким чином, голосні сучасної української літературної мови в потоці мовлення закономірно змінюють певною мірою свої якість і кількість. Однак ненаголошені українські голосні, як правило, різко не відрізняються вимовою від наголошених і не протиставляються їм своєю якістю. Усі складотворчі голосні в сучасній українській літературній мові в будь-якій позиції є звуками повного творення, тобто такими, що зберігають голос (не редукуються) і свою якість (за нечисленними винятками) у ненаголошених складах. Редукція голосних у ненаголошених складах (різке скорочення, ослаблення чи напівглуха вимова їх) — рідке і нетипове для української мови явище, зумовлене частіше не позицією щодо наголошеного голосного, а оточенням (після іншого голосного) чи початком слова.
Приголосними виступають звуки, основою яких є шуми, утворювані при проходженні і доланні струменем видихуваного повітря різних перепон.
Таким чином, приголосні звуки відрізняються від голосних своїми акустичними і анатомо-фізіологічними особливостями.
З акустичного погляду приголосні звуки складаються здебільшого з шумів або з шумів і незначних тонів. Виняток становлять тільки сонорні приголосні, що акустично подібні до голосних, оскільки в них голос переважає над шумом.
Основна відмінність між голосними і приголосними полягає в діяльності мовних органів при утворенні звуків. З анатомо-фізіологічного погляду голосні — це звуки, що творяться м'язовим напруженням усього мовного апарату. При утворенні приголосних звуків функціонують окремі органи мовлення, наприклад, губи, кінчик і корінь язика, верхні зуби, задня стінка глотки і под.
Нарешті, приголосні становлять в українській мові кількісно велику групу звуків, що мають неоднакові акустичні ознаки, утворюються по-різному, в усному мовленні підлягають численним змінам.