3. Продуктивність праці, методика визначення та вплив факторів на її зміни.

Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили на підприємстві є продуктивність праці. Цей показник характеризує співвідношення результатів та витрат праці, тобто обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ і кількості затраченої на це праці. Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудових затрат. Внаслідок цього та ж чисельність працівників може дати за одиницю часу більшу кількість продукції. Тому затрати часу (праці) на одиницю продукції у міру зростання продуктивності праці знижуються. Це є показником економічного зростання держави в цілому, оскільки забезпечується зростання реального продукту і доходу.

Продуктивність праці - це показник, що характеризує її ефективність і відображає співвідношення обсягу продукції, робіт, послуг та кількості праці, затраченої на його виробництво. Він характеризує ступінь плодотворності конкретної праці.

Розрізняють продуктивність індивідуальної та суспільної праці.

Продуктивність індивідуальної праці відображає затрати лише живої праці працівників і визначається шляхом зіставлення обсягу продукції (робіт, послуг) з кількістю затраченої живої праці.

Продуктивність суспільної праці враховує сукупні затрати праці на виробництво продукції, тобто затрати праці живої та уречевленої (минулої) праці. Критерієм її зростання є зниження вартості продукції.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю часу.

Виробіток (В) -це кількість продукції, що виробляється за одиницю робочого часу або припадає на одного середньооблікового працівника промислово - виробничого персоналу підприємства.

Методи визначення виробітку можуть бути різними залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці.

Натуральні показники продуктивності праці визначаються шляхом ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях (штуках, метрах, тоннах тощо) на кількість затраченого часу в нормо-годинах.

Натуральний метод є достатньо точним, достовірним і наочним. Однак такі показники можуть застосовуватись або в умовах виробництва підприємством однорідної продукції, або на окремих робочих місцях, дільницях. Порівнювати не порівнювані види продукції неможливо.

Тому, якщо підприємство випускає кілька видів продукції, яка є схожою, але відрізняється окремими параметрами і характеристиками (об'ємом, розмірами, калорійністю, продуктивністю тощо), доцільно використовувати умовно-натуральні показники вимірювання продуктивності праці. Вони дозволяють привести до зіставного виду різнорідну продукцію (наприклад, умовне паливо, умовні банки та ін).

Вартісні показники продуктивності праці визначаються діленням обсягу виробленої продукції в грошовому виразі на затрати праці, виражені в середньосписковій чисельності робітників або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин. Ці показники є найбільш універсальними, дають можливість оцінювати рівень продуктивності праці при виробництві принципово різної продукції. Недоліком вартісних показників с те, що необґрунтоване завищення цін на продукцію призводить до фіктивного зростання продуктивності праці.

Трудові показники продуктивності праці визначаються діленням обсягу продукції, представленого в затратах робочого часу в нормо - годинах, на кількість робітників. Такі показники найчастіше використовуються на робочих місцях при оцінці незавершеного виробництва; сфера їх застосування є досить обмеженою, вони вимагають суворої наукової обґрунтованості використовуваних норм.

Оберненим показником до показника виробітку є трудомісткість, що характеризує кількість робочого часу, затраченого на виробництво одиниці продукції, і визначається діленням затрат праці на обсяг виробництва продукції.

На підприємствах визначають годинний, денний, місячним та річний виробіток.

Годинний виробіток обчислюється діленням обсягу випущеної за певний період продукції на кількість годин, відпрацьованих усіма працівниками протягом цього самого періоду Він характеризує продуктивність праці за відпрацьовану годи ну робочого часу.

Денний виробіток визначається діленням обсягу випущеної за певний період продукції на кількість людино-днів, відпрацьованих за цей самий час. Показник характеризує продуктивність використання робочого ДНЯ.

Місячний (річний) виробіток визначається діленням обсягу випущеної за місяць (рік) продукції на середньооблікову чисельність промислово-виробничого персоналу або основних робітників. Він характеризує продуктивність використання робочого часу за місяць, рік.

Через наявність внутрішньозмінних, цілоденних простоїв у роботі з різних причин (несвоєчасне постачання сировини, зриви в енергопостачанні, вихід із роботи обладнання тощо) темпи зростання годинного, денного та місячного (річного) виробітку не збігаються.

Інший показник продуктивності праці - трудомісткість (І) - є оберненим до виробітку і відображає витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції на даному підприємстві.

Трудомісткість обчислюється за формулою:

Т

Кп

Т - робочий час, витрачений на виробництво продукції за певний період, нормо-години, дні, місяці тощо; К_п - кількість продукції, виробленої за той самий період (у натуральних або вартісних вимірниках).