2 Розділ

ЗЕМЛЕВПОРЯДНЕ ПРОЕКТУВАННЯ ТА МІСТОБУДІВНЕ ПРОЕКТУВАННЯ

2.1. Аналіз механізму робочого проектування лінійних інженерних комунікацій

Всі роботи з інженерного обладнання міста здійснюються відповідно до розробленого генерального плану та розроблених в його розвиток схем або проектів інженерних мереж: водопостачання, каналізації, теплопостачання, телефонізації, освітлення проекту вуличного і транспортного розвитку міста, озеленення, охорони навколишнього середовища.

Планомірність і взаємна ув’язка рішень з розвитку інженерних систем здійснюється на основі проектів розміщення будівництва. Галузеві управління адміністрації міста розробляють щорічно плани на проектування і будівництво об’єктів.

Проектна документація на будівництво або реконструкцію інженерних комунікацій, споруд повинна розроблятися з урахуванням повного забезпечення районів сучасними комунальними послугами: каналізацією, водопостачанням, теплопостачанням, електропостачанням, телефонізацією, радіофікацією, дощовою каналізацією, газифікацією, сміттєвидаленням.

Передпроектні матеріали і робочі креслення включають технічні умови на проектну розробку інженерних мереж каналізації, тепло та електропостачання, водопроводу, які повинні бути виконані уповноваженими службами. Також повинна бути зроблена копія частини генерального плану міста, на якій повинна бути нанесена справжня і проектована планування сусідніх ділянок, а також підземних інженерних комунікацій, до яких можна підключити відповідні мережі проектованого об'єкта.

Слід розробити архітектурно-планувальне завдання. У відповідності з ним будуть виконуватися проектні роботи: необхідно вказати межі та розміри ділянки, її цільове призначення, скласти перелік планованих споруд, виконати черговість робіт, зібрати інформацію про прилеглої території та перспективи її розвитку, скласти загальні вимоги архітектурно-планувального рішення.

Технічний проект, як правило, складається з шести документів. У його склад входить генеральний і дендрологічний план, проект інженерних мереж комунікації, проект вертикального планування, пояснювальна записка і кошториси.

Забудовникам, які здійснюють реконструкцію і реставрацію існуючих будівель, забудову кварталів, районів, необхідно керуватися комплексним проектом інженерного забезпечення, який передбачає реконструкцію всіх інженерних комунікацій і споруд з урахуванням вимог ДБН і методів їх прокладання в умовах реконструкції проїздів, вулиць, набережних, благоустрою парків, скверів і т. ін.

При прокладанні інженерних комунікацій і розміщенні споруд необхідно враховувати: порядок взаємного розташування нових поряд з існуючими мережами і можливість подальшого розвитку, максимальне збереження дорожніх покриттів і підвищення рівня благоустрою територій, збереження і надійне функціонування інженерних комунікацій, безпеку експлуатації і можливість проведення ремонтних робіт, максимальне збереження існуючих зелених насаджень.

Схема розроблена як підґрунтя для розробки плану зонування території міста. До неї ввійшли планувальні обмеження, зумовлені розміщенням промислових, комунально-складських та інших підприємств, водоохоронними зонами, екологічними обмеженнями. Крім того, виділяються території, які потребують складної інженерної їх підготовки. 

Ключову роль в ландшафтному проекті і його документації грає генеральний план. Він є основою реалізації всієї задумки. Найчастіше генплан виконується в масштабі 1:200 або 1:100 для приватних володінь або 1:1000 або 1:500 для великих муніципальних об'єктів. У ньому необхідно відобразити доріжки, споруди, водойми, майданчики, газони, групи рослин і квітники. Важливу роль у складанні генерального плану грає зонування території і черговість робіт.

Окремо складається проект вертикального планування, в якому показуються водостоки. У нього можуть входити картограми земляних робіт, в яких вказуються місця підсипання і зрізки грунту, опис та план конструкцій майданчиків та доріжок, який складається з урахуванням необхідних санітарно-технічних норм.

В дендрологічному плані відображені головні принципи ландшафтного проектування. У нього входять проектовані пейзажі картин і їх об'ємно-просторові композиції, обрис і розміщення чагарників і дерев, а також гаїв, відкритих просторів і окремих рослин. До плану повинна додаватися експлікація, в якій знаходиться перелік використовуваної рослинності, вказуються її сорти і види, а також поштучне кількість рослин.

Проект інженерних комунікацій увазі складання плану мереж дренажу, водоспоживання, електропостачання, каналізації, теплопостачання, телефонних проводок, радіо і т.п. Тут важливо розрахувати необхідну воду, тепло та інше.

Проектні матеріали та робочі креслення включають і пояснювальну записку. У ній міститься докладний список вишукувальних робіт, існуючих комунікацій і споруд, а також проектна документація. Важливе місце в пояснювальній записці відводиться опису екологічних та природних умов, балансу території. У ній містяться рекомендацію щодо поліпшення хімічного і механічного складу грунту, можна знайти обгрунтування необхідної кількості добрив і режим грунтових вод.

В кінці складається кошторис. У ній відображено вартість різних видів робіт, спорудження будівель, а в кінці наводиться загальна кошторис по проекту.

Робочі креслення відображають основні рішення ландшафтного проекту.

Серед них важливе місце відводиться генеральним планом, в який можна внести поправки після затвердження. Виділяють креслення інженерних комунікацій, робочий проект дорожньої мережі та вертикального планування. Створюються розбивочні креслення і робочі креслення споруд.

Якщо ландшафтний проект в своєму технічність виконання щодо нескладний, тоді можна обмежитися використанням техно-робочого проекту. Він складається з передпроектних досліджень і документації, генерального і дендрологічного плану, пояснювальної записки і робочих креслень.

Секрети благоустрою ландшафтного проектування крояться в тому, щоб грамотно створити проектні матеріали. Тільки в цьому випадку можна уникнути переробок, а значить, і додаткових витрат. Це важлива стадія ландшафтного дизайну.

Натомість раніше діючих СНиП 1.02.01-85 в Україні введені нові державні будівельні норми ДБН А.2.2-3-97. Вони регламентують склад, порядок розробки, погодження та затвердження проектної документації.

Норми поширюються як на нове будівництво, так і на розширення, реконструкцію та технічне переоснащення об'єктів цивільного та промислового призначення.

Під розширенням слід розуміти будівництво додаткових приміщень, будівель і споруд, що зводяться в рамках єдиного будівельного комплексу, під реконструкцією - будівельні роботи, пов'язані зі зміною призначення об'єкта в межах існуючих будівельних габаритів складовою частиною реконструкції може бути капітальний ремонт об'єкта.

Нові норми є обов'язковими для застосування органами державного управління і нагляду, замовниками інвесторами, проектувальниками, підрядниками.

Право на розробку проектної документації або її окремих розділів надається проектним організаціям незалежно від форм їх власності, що мають відповідну ліцензію на виконання проектних робіт.

Проектування об'єктів повинне здійснюватися з дотриманням чинного законодавства України та нормативних документів на підставі завдання, затвердженого замовником, архітектурно-планувального завдання на проектування.

Вихідні дані, достатні для виконання проектних робіт на відповідній стадії, замовник зобов'язаний надати до початку виконання проектних робіт.

Проектні роботи виконуються на підставі договорів контрактів, укладених між замовником і проектувальником Замовлення на проектування об'єкта проектувальник одержує від замовника або за підсумками конкурсу.

Для узгодження і затвердження розробляється проект для будівництва - робоча документація.

Для узгодження і затвердження технічно нескладних об'єктів з використанням проектів масового та повторного застосування може встановлюватися один суміщена стадія - робочий проект . Замовник і проектувальник самі визначають складність об'єкта.

Для технічно складних об'єктів цивільного призначення додатково розробляється ескізний проект , для об'єктів промислового призначення - техніко-економічне обгрунтування інвестицій. Для окремих об'єктів після узгодження техніко-економічне обгрунтування інвестицій може розроблятися робоча документація, а після його затвердження - робоча документація.

Керівники проектних організацій повинні призначати відповідними наказами головних архітекторів та головних інженерів проектів на розробку всіх стадій проектування.

Відповідальними особами за технічні, економічні, естетичні та екологічні якості проекту є головний архітектор проекту або головний інженер проекту Вони готують договори, координують дії виконавців, ведуть переговори з замовниками, субпідрядниками та підрядниками. Відповідальними особами за якість певного розділу проекту є керівник і головний спеціаліст відповідного проектного підрозділу.

Ескізний проект, техніко-економічне обгрунтування інвестицій, проект і робочий проект повинні бути підписані керівництвом і основними виконавцями проектній організації. Титульний лист пояснювальної записки підписують керівник організації директор, головний інженер, головний архітектор, керівник майстерні відділу, головний архітектор інженер проекту, автори проекту . Розділи пояснювальної записки підписують головні фахівці відділів, автори розділів якщо вони є, виконавці Креслення підписують керівник майстерні відділу, головний архітектор інженер проекту, автори проекту, головні фахівці, виконавці. У пояснювальній записці мають бути вказані прізвища учасників проектування по кожному розділу проекту а в разі наявності субпідрядників - назви фірм або фізичних осіб субпідрядників.

Ескізний проект містить принципові рішення містобудівних, архітектурних, художніх, функціональних, екологічних вимог за завданням на проектування, підтверджує принципову можливість створення об'єкту, визначає його вартість. Для обгрунтування прийняття архітектурних рішень у складі графічної частини і пояснювальної записки ескізного проекту можуть додатково виконуватися інженерно-технічні та конструктивні розробки, схеми інженерного забезпечення об'єкта та обгрунтування ефективності інвестицій.

Ескізний проект розробляється з дотриманням існуючої містобудівної документації, архітектурно-планувального завдання, вимог охорони навколишнього природного середовища.

Після схвалення або затвердження органами містобудування та архітектури Ескізний проект є підставою для подальшої розробки проектної документації.

Техніко-економічне обгрунтування інвестицій розробляється для технічно складних об'єктів промислового призначення, в т ч транспортного, енергетичного, гідротехнічного, меліоративного та інших спеціальних видів будівництва техніко-економічне обгрунтування інвестицій інвестицій обгрунтовує необхідність і доцільність будівництва або реконструкції промислових об'єктів, в т ч їх технічну здійсненність і ефективність інвестіцій.В Техніко-економічне обгрунтування інвестицій інвестицій повинні розглядатися рішення в частині розміщення, потужності об'єкта, оцінки впливу проектованої діяльності на навколишнє середовище, відповідність архітектурним та іншим вимогам згідно із завданням на проектування техніко-економічне обгрунтування інвестицій після його узгодження або затвердження є підставою для подальшої розробки проектної документації.

Проект на будівництво об'єкта цивільного призначення розробляється на підставі вихідних даних, завдання на проектування, погодженого ескізного проекту (при його наявності).

Він повинен складатися з таких основних розділів:

• пояснювальна записка з вихідними даними,

• архітектурно-будівельне рішення, генплан, благоустрій територій, схема транспорту (при необхідності),

• технологічна частина (при необхідності),

• рішення з інженерного обладнання та зовнішніх інженерних мереж,

• оцінка впливів на навколишнє середовище Необхідність розробки визначається за участю державних органів охорони навколишнього природного середовища,

• організація будівництва,

• кошторисна документація,

• відомість обсягів робіт.

Проект на будівництво, розширення та реконструкцію об'єкта промислового призначення розробляється на підставі вихідних даних, завдання на проектування узгодженого техніко-економічне обґрунтування інвестицій (при необхідності).

Він повинен складатися з таких основних розділів:

• пояснювальна записка з вихідними даними,

• генеральний план і транспорт,

• технологічна частина

• рішення з інженерного обладнання та зовнішніх інженерних мереж,

• архітектурно-будівельні рішення,

• організація будівництва,

• оцінка впливу на навколишнє середовище відповідно до вимог ДБН А.2.2-1-95,

• кошторисна документація,

• збірки специфікацій на обладнання, матеріали, конструкції та вироби,

• відомості обсягів робіт,

• техніко-економічна частина, економічні показники

Склад і зміст розділів проекту на будівництво об'єктів цивільного та промислового призначення можуть уточнюватися і доповнюватися замовником у завданні на проектування залежно від призначення та складності об'єктів, що проектуються.

Робочий проект є сполученою стадією проектування, призначеної для узгодження і затвердження проектної документації, а також для будівництва об'єкта. Він виконується на підставі погодженої планувальної документації, державних програм розвитку галузі або узгоджених передпроектних пророблень, завдання на проектування, архітектурно-планувального завдання, вихідних даних і технічних умов на підключення до джерел інженерного забезпечення.

Робочий проект складається з пояснювальної записки з техніко-економічними показниками, робочих креслень, кошторисної документації та розділу організації будівництва.

Робоча документація призначена для будівництва.

Вона включає в себе:

• робочі креслення, які розробляються відповідно до вимог стандартів ДСТУ та ГОСТів,

• паспорт оздоблювальних робіт,

• кошторисну документацію,

• відомість обсягів будівельних і монтажних робіт,

• збірки специфікацій обладнання, виробів і матеріалів за ДСТУ Б А.2.4-10-95 ГОСТ 21.110-95,

• опитувальні листи та габаритні креслення на відповідні види обладнання та виробів,

• вихідні вимоги на розробку конструкторської документації на устаткування індивідуального виготовлення включаючи нетипове та нестандартизоване обладнання.

Обсяг та деталізація робочих креслень повинні відповідати вимогам стандартів "Системи проектної документації для будівництва".

Після затвердження проекту ескізного проекту, техніко-економічне обгрунтування інвестицій) за рішенням замовника робочі креслення можуть розроблятись підрядником чи іншим проектувальником за наявності ліцензії, в т ч з залученням авторів.

Деталіровочних креслення металевих конструкцій і технологічних трубопроводів повинні розробляти заводи-виробники, а деталіровочних креслення повітроводів - монтажні організації В окремих випадках проектувальник може брати на себе розробку деталіровочних креслень металевих конструкцій і технологічних трубопроводів за окрему плату.

Робочі креслення, як правило, підписують керівник майстерні (відділу), головний архітектор інженер проекту, головний спеціаліст відповідного розділу, виконавець та особа, відповідальна за нормоконтроль.

робоча документація розробляється після затвердження попередньої стадії проектування.

Вартість проектних робіт визначається відповідно до порядку і правил визначення вартості проектно-вишукувальних робіт для нового будівництва, реконструкції і технічного переоснащення підприємств, будівель та споруд усіх галузей народного господарства України.

Розроблена проектна документація підлягає погодженню.

Ескізний проект і техніко-економічне обгрунтування інвестицій погоджують:

• з місцевими органами містобудування та архітектури - з питань розміщення, раціонального використання наміченої для відведення території, відповідності передбачених проектом рішень вимогам архітектурно-планувального завдання, діючої містобудівної документації,

• з органами місцевого самоврядування - з питань розміщення, використання наявних джерел постачання, інженерних комунікацій, умов їх розвитку (для отримання офіційних технічних умов при підготовці вихідних даних, необхідних для розробки П і Робоча документація), а також використання трудових ресурсів (при створенні нових робочих місць на виробничих об'єктах)

Проекти і робочі проекти погоджують з місцевими органами містобудування та архітектури якщо проект розроблений без попередньої розробки Ескізний проект і техніко-економічне обгрунтування інвестицій і з органами місцевого самоврядування які видавали технічні умови на підключення до джерел постачання чи інженерних комунікацій.

За наявності особливих умов розташування об'єкта історичні зони міст, зсувні території тощо необхідно за вказівкою органів містобудування та архітектури погодити проектну документацію з відповідними організаціями.

Проектна документація, розроблена у відповідності з державними нормативними документами і завірена підписом головного архітектора інженера проекту, не підлягає погодженню з органами державного нагляду, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

2.2 Склад процесу формування земельної ділянки та встановлення земельного сервітуту Україні

До основних етапів процедури формування земельної ділянки можна віднести:

– збір вихідних даних;

– отримання дозволу на розробку проекту землеустрою;

– розробка проекту землеустрою;

– погодження проекту землеустрою;

– затвердження проекту землеустрою;

– внесення даних до Державного земельного кадастру;

– складення договору оренди.

Відповідно до ст.22, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» [7], П.3 ст.123 Земельного кодексу України [1], та ст.50 Закону України «Про землеустрій» [2] необхідно отримати вихідні данні, а саме:

– витягу з генерального плану населеного пункту, план зонування території, детального плану;

– витяг по червоним лініям (вразі розташування земельної ділянки біля, вилиць, площ і т.п.);

– викопіювання з кадастрової карти (плану);

– довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями.

Це надасть змогу мати представлення о площі, розміру, конфігурації, цільовому призначення та відведення земельної ділянки в цілому. Ці документи несуть інформацію про суміжні землевласники та землекористувачі, склад угідь на яких розташована земельна ділянка.

Передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч.2 та ч.3 статті 134 Земельного кодексу України [1], здійснюється в порядку, встановленому статтею 118, 123 Земельного кодексу України.

Подається клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення.

До клопотання додаються:

– викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки;

– письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки);

– копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об'єктів);

– копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина копія документа, що посвідчує особу.

Згідно п. 3 ст. 123 Земельного кодексу України [1], п. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [7], та ст.6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» [10], відбувається розгляд клопотання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування і надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надання мотивованої відмови у його наданні.

Дозвіл або відмова надається шляхом прийняття акту (рішення або розпорядження) відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку [1].

Укладеним між замовником і виконавцем договору на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, форму типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 р. N 266 [27].

Загальні вимоги до змісту документації із землеустрою встановленні ст.29 Закону України «Про землеустрій» [2].Документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов'язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації.

Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником. Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою.

Склад проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлений ст. 50 Закону України «Про землеустрій» [2]. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:

– завдання на розроблення проекту землеустрою;

– пояснювальну записку;

– копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);

– рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);

– письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;

– довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями;

– матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);

– відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

– копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об'єктів);

– розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

– розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

– акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);

– акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);

– перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

– викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

– кадастровий план земельної ділянки;

– матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);

– матеріали погодження проекту землеустрою.

Відповідно п.69, Додаток 12 «Порядку ведення Державного земельного кадастру» [21], ст. 26 Закону України «Про землеустрій» [2], встановлена процедура подання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором.

Подання замовником проекту землеустрою або її розробником від імені замовника, Державному кадастровому реєстраторові заяви (встановленого зразка) про внесення відомостей до Державного земельного кадастру.

До заяви додаються:

– проект землеустрою;

– електронний документ;

– інші документи;

– документ про оплату послуг з внесення відомостей до Держаного земельного кадастру.

Згідно п.70, 71 «Порядку ведення Державного земельного кадастру» [21], перевірка Державним кадастровим реєстратором, наданих документів та її облік шляхом реєстрації з присвоєнням реєстраційного номера, фіксацією дати їх реєстрації та створенням їх електронних копій.

Відмова у прийнятті заяви здійснюється Державним кадастровим реєстратором, безпосередньо у момент її подання з зазначенням рекомендацій щодо усунення причин, що є підставою для такої відмов.

Державний кадастровий реєстратор:

– розглядає, перевіряє та вносить відомості до Державного земельного кадастру або приймає рішення про відмову у внесенні таких відомостей;

– повідомляє заявника про здійснення дій, шляхом оприлюднення відповідних фактів на офіційному веб-сайті Держземагентства;

– повертає заявникові документацію із землеустрою з проставленою позначкою про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей до Державного земельного кадастру;

– надає заявникові безоплатно витягу з Державного земельного кадастру для підтвердження внесення до Державного земельного кадастру відомостей.

Розробник подає на погодження до відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, оригінал проекту землеустрою, а до органів виконавчої влади, завірені ним копії проекту.

Ст.186¹ Земельного кодексу України [1], дає обґрунтування процедури погодження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта, подається також на погодження до органу містобудування та архітектури.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки:

– природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об'єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з природоохоронним органом;

– історико-культурного призначення, земельної ділянки, розташованої на території історичних ареалів населених місць, земельної ділянки, на якій розміщені об'єкти культурної спадщини, підлягає також погодженню з органом охорони культурної спадщини;

– лісогосподарського призначення підлягає також погодженню з органом лісового господарства;

– водного фонду підлягає також погодженню з органом водного господарства.

Розробник подає на погодження до відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів виконавчої влади – завірені ним копії проекту.

Органи виконавчої влади зобов’язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (копії такого проекту) безоплатно надати свої висновки про його погодження або відмову в такому погодженні.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації [21].

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення [11] 

Обов'язкова державна експертиза проводиться за клопотанням (заявами) замовників чи розробників об'єктів державної експертизи, а при вирішенні земельних спорів-також за клопотанням відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Вибіркова державна експертиза проводиться за рішенням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері державної експертизи відповідно до закону.

Добровільна державна експертиза проводиться за клопотанням (заявами) замовників чи розробників об'єктів державної експертизи [11]. Державна експертиза проводиться шляхом розгляду документації та матеріалів, а за необхідності-шляхом проведення обстежень у натурі (на місцевості).

При проведенні державної експертизи досліджуються, перевіряються, аналізуються та оцінюються:

– питання дотримання вимог законодавства та встановлених стандартів, норм і правил при прийнятті проектних рішень;

– відповідність передбачених документацією і матеріалами заходів завданням на проектування, вимогам раціонального використання та охорони земель, а також дотриманню законних прав та інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів, держави і суспільства;

– еколого-економічна ефективність проектних рішень щодо запобігання їх негативного впливу на стан земельних ресурсів, суміжні земельні ділянки, ландшафт.

Проведення державної експертизи передбачає експертне дослідження, перевірку, аналіз і оцінку об'єкта державної експертизи та підготовку обґрунтованого та об'єктивного експертного висновку. Для проведення державної експертизи замовником подаються оригінали відповідної документації та матеріалів.

Відповідно до закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» [11], процедура проведення державної експертизи включає:

– перевірку наявності та повноти необхідних документів і матеріалів щодо об'єктів державної експертизи та їх реєстрацію (підготовча стадія);

– аналітичне опрацювання документів чи матеріалів щодо об'єктів державної експертизи, а в разі необхідності - проведення обстежень у натурі (на місцевості) та проведення на їх основі аналізу їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам (основна стадія);

– узагальнення окремих експертних досліджень, одержаної інформації, підготовку висновку державної експертизи та видачу його замовникам об'єктів державної експертизи (заключна стадія).

Строки проведення державної експертизи не можуть перевищувати 20 робочих днів від дня реєстрації об'єкта державної експертизи спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи.

Результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки.

Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок.

Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.

Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється [11].

У разі якщо об'єкт державної експертизи не повною мірою відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам, правилам, він повертається на доопрацювання. При цьому вказуються конкретні вимоги, відповідно до яких необхідно внести зміни і доповнення до об'єкта державної експертизи.

Об'єкт державної експертизи, який не відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, оцінюється негативно і не погоджується. Негативна оцінка об'єкта державної експертизи повинна бути всебічно обґрунтована відповідно до вимог законодавства, встановлених стандартів, норм і правил.

Висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов’язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи.

Відповідно п.3, 4 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» [12], п.107 Порядку ведення Державного земельного кадастру» [21], Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою:

– особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи;

– органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності).

Подання для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію:

– заяви за встановленою формою;

– оригіналу проекту землеустрою, який є підставою для формування земельної ділянки;

– проекту землеустрою у формі електронного документа;

– документу, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації земельної ділянки.

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельної ділянки:

– перевіряє відповідність документів вимогам законодавства;

– за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є:

– розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;

– подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі;

– невідповідність поданих документів вимогам законодавства;

– знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Відповідно п.8 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» надання заявнику (на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки) безоплатно витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

Право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності, реалізується після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку.

Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України [1], передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Подання заявником органові державної реєстрації прав:

– заяви про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

– витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документах, відсутні відомості про кадастровий номер земельної ділянки)

– документ, що посвідчує особу заявника або підтверджує повноваження

Згідно п.8, 10, 13, 16 «Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» [22], орган державної реєстрації прав:

– приймає заяву про державну реєстрацію;

– видає заявникові картку прийому заяви про державну реєстрацію;

– встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями;

– приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

У разі подання не в повному обсязі документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію, яке містить рекомендації щодо усунення обставин, що були підставою для його прийняття.

Державний реєстратор зупиняє розгляд заяви про державну реєстрацію на строк, що не перевищує п'яти робочих днів

Якщо заявник не усунув протягом п'яти робочих днів після отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію обставини, що були підставою для його прийняття, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Державний реєстратор на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

– вносить записи до Державного реєстру прав;

– формує витяг з Державного реєстру прав;

– видає або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення заявникові витяг з Державного реєстру прав разом з документами, що подавалися заявником для проведення державної реєстрації прав

Згідно п. 6, 10 ст. 123 Земельного кодексу України [1], та п. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [9], прийняття органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у користування.

Рішенням про надання земельної ділянки здійснюються:

– затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

– вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності);

– надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Надання органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, відповідно до їх компетенції засвідчені копії рішення для внесення відповідної інформації до Державного земельного кадастру.

Внесення Державним кадастровим реєстратором, після отримання рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, до Державного земельного кадастру відповідних відомостей, відповідно до п.76 «Порядку ведення Державного земельного кадастру» [21].

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок є складовою частиною договору оренди земельної ділянки. Тому укладення договору на проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Підставою для проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, відповідно до Закону України «Про оцінку земель» [15].

Складання технічної документація з нормативної грошова оцінка земельної ділянки та підготовка витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно ст.15 Закону України «Про оренду землі» та «Типового договору оренди землі» затверджений постановою Кабінету Міністрів України здійснюється підготовка і підписання договору оренди земельної ділянки.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є:

– план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

– кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

– акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

– акт приймання-передачі об'єкта оренди;

– проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Подання заявником органові державної реєстрації прав, відповідно «Порядку ведення Державного земельного кадастру» [21]:

– заяви про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

– договору оренди землі;

– витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документах, відсутні відомості про кадастровий номер земельної ділянки);

– документ, що посвідчує його особу або підтверджує повноваження;

– документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.

Орган державної реєстрації прав:

– приймає заяву про державну реєстрацію;

– видає заявникові картку прийому заяви про державну реєстрацію;

– встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями;

– приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

У разі подання не в повному обсязі документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію, яке містить рекомендації щодо усунення обставин, що були підставою для його прийняття.

Державний реєстратор зупиняє розгляд заяви про державну реєстрацію на строк, що не перевищує п'яти робочих днів, згідно норм «Порядку ведення Державного земельного кадастру» [21].

Якщо заявник не усунув протягом п'яти робочих днів після отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію обставини, що були підставою для його прийняття, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Відповідно до п.18, 19, 20, 21 «Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України [22], Державний реєстратор на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

– вносить записи до Державного реєстру прав;

– формує витяг з Державного реєстру прав;

– видає або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення заявникові витяг з Державного реєстру прав разом з документами, що подавалися заявником для проведення державної реєстрації прав.

Таким чином маємо діючу процедуру надання земельної ділянки у оренду з обґрунтуванням нормами чинного законодавства, витягами за нормативної бази .

Відповідно до ст. 50 «Закону про землеустрій» [2], проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України [1].

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:

– завдання на розроблення проекту землеустрою;

– пояснювальну записку;

– копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);

– рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);

– письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;

– довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (Додаток Е);

– матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);

– відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

– копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об'єктів);

– розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

– розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

– акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);

– акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);

– перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

– кадастровий план земельної ділянки;

– матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);

– матеріали погодження проекту землеустрою.

Також до складу проекту землеустрою входить Вихідна земельно-кадастрова інформація, яка несе в собі данні про землі за рахунок яких планується відведення земельної ділянки:

– кадастровий номер земельної ділянки ( у разі присвоєння);

– форма власності на землю та код;

– цільове призначення та код;

– категорія земель та їх код;

– шифр та номер рядка за формою 6-зем;

– інформацію про площі земельної ділянки;

та відомості про земельну ділянку яка відводиться:

– кадастровий номер земельної ділянки ( у разі присвоєння);

– форма власності на землю та код;

– цільове призначення та код;

– категорія земель та їх код;

– шифр та номер рядка за формою 6-зем;

– обмеження у використанні;

– інформацію про суб’єкта господарювання.

При розробленні проекту відведення отримані та проаналізовані:

– реєстраційні документи Замовника;

– правовстановлюючі документи на нерухоме майно, що знаходиться на земельній ділянці;

– графічні матеріали, щодо розташування земельної ділянки та витяг з плану для ведення ДЗК (по матеріалах чергового кадастрового плану м. Запоріжжя);

– витяги по генеральному плану та по червоним лініям з містобудівного кадастру м. Запоріжжя;

– умови відведення, правовий статус земельної ділянки, кількісна характеристика земельної ділянки, розподіл земель між власниками та користувачами;

– інші документи та інформація що мають відношення до запроектованої до відведення земельної ділянки.

На основі цих та інших документів складена пояснювальна записка, яка обґрунтовує норми, порядок та ситуацію щодо відведення земельної ділянки.

До складу проекту землеустрою входить звернення ПП «ТРАНС» до Запорізької міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, яке обґрунтовує підстави надання земельної ділянки та орієнтовну площу земельної ділянки (додаток Ж).

Рішенням Запорізької міської Ради про надання дозволу ПП «ТРАНС» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення під’їзної залізничної колії з постом чергового, входить до складу проекту землеустрою та є обов’язковим.

Завдання на виконання робіт обґрунтовує:

– підстави розроблення проекту землеустрою;

– характеристику об’єкта;

– вихідні данні розмір, місце розташування, наявні обмеження, умови надання земельної ділянки;

– кінцевий результат,;

– замовник;

– виконавець.

Також до проекту землеустрою входить лист Управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради про можливість передачі в оренду земельної ділянки та оформлення документації відповідно до чинного законодавства, та погодження Департаменту архітектури та містобудування.

До матеріалів геодезичних вишукувань відносять:

– журнал геодезичних вимірювань;

– схема прив’язки меж земельної ділянки до пунктів ДГМ;

– відомість обчислення координат кутів повороту теодолітного ходу;

– відомості про обчислення площі земельної ділянки.

Ці данні несуть інформацію про координати земельної ділянки, площі, виміри, кути поворотів та прив’язку меж земельної ділянки до Держаної геодезичної мережі.

Кадастрові плани земельних ділянок – картографічні документи, що містять графічне зображення земельних ділянок із зазначенням місця розташування їх меж, меж земель, обмежених (обтяжених) правами інших осіб, контурів земельних угідь, контурів об’єктів нерухомого майна, розташованих на земельних ділянках, та кадастровий номер земельної ділянки. Кадастровий план земельної ділянки – складова частина документації із землеустрою.

Відповідно ст. 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр» [12] на кадастровому плані земельної ділянки відображаються:

– площа земельної ділянки;

– зовнішні межі земельної ділянки (із зазначенням суміжних земельних ділянок, їх власників, користувачів суміжних земельних ділянок державної чи комунальної власності);

– координати поворотних точок земельної ділянки;

лінійні проміри між поворотними точками меж земельної ділянки;

– кадастровий номер земельної ділянки;

– кадастрові номери суміжних земельних ділянок (за наявності);

– межі земельних угідь;

– межі частин земельних ділянок, на які поширюється дія обмежень у використанні земельних ділянок, права суборенди, сервітуту;

– контури об'єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці.

Таблиці із зазначенням координат усіх поворотних точок меж земельної ділянки, переліку земельних угідь, їх площ, відомостей про цільове призначення земельної ділянки та розробника документації із землеустрою на земельну ділянку є невід'ємною частиною кадастрового плану земельної ділянки.

Кадастровий план земельної ділянки складається при формуванні земельної ділянки у паперовій та електронній (цифровій) формі. Порядок складання та затвердження вимог до оформлення кадастрових планів земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі зміни відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, власнику (користувачу) земельної ділянки за його заявою Державний кадастровий реєстратор видає Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, складовою частиною якого є кадастровий план, що містить внесені відомості.

Матеріали землевпорядного проектування складаються з:

– плану земельної;

– плану обтяжень у користуванні земельною ділянкою;

– збірного кадастрового плану земельної ділянки;

– акту погодження меж земельної ділянки з суміжними землевласниками та землекористувачами, за наявністю суміжників.

Згідно ст. 50 «Закону про землеустрій» до складу проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки входить перелік обмежень земельної ділянки, який несе інформацію про наявність обмежень у використанні земельною ділянкою та код.

Довідка з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями за даними форми 6-зем (Додаток Е) несе в собі інформацію про таке:

– місце розташування земельної ділянки;

– форма власності на землю;

– категорія земель на земельній ділянці ;

– вид цільового призначення земельної ділянки;

– вид угідь;

– агровиробнича група ґрунтів;

– зареєстровані обмеження у використанні земельною ділянкою;

– кадастровий номер (за наявністю);

– землекористувач або землевласник (за наявністю).

Довідка надається Головним управлінням Держземагенства у Запорізькій області.

До матеріалів перенесення в натуру на місцевість меж земельної ділянки входять такі документи:

– креслення перенесення меж земельної ділянки в натуру, несе в собі інформацію про прив’язку земельної ділянки до об’єктів нерухомості або до межових знаків;

– лист ПП «ТРАНС» про закріплення меж земельної ділянки в натурі( на місцевості) межовими знаками.

Історико – архівна довідка про земельну ділянку несе в собі історичну інформацію, картографічний матеріал, інформацію про місце знаходження земельної ділянки та надає висновок про наявність підйомного археологічного матеріалу. Видається ДП «Науково-дослідним центром «Охоронна археологічна служба України» Інститут археології Національної академії наук.

План земельної ділянки – графічне зображення, що відображає місцезнаходження, зовнішні межі земельної ділянки та межі земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельних сервітутів), а також розміщення об'єктів нерухомого майна, природних ресурсів на земельній ділянці.

Обмеження щодо використання земельних ділянок регламентується нормами Земельного кодексу України. Право обмеженого використання земельної ділянки обтяжує (обмежує) право власності на земельні ділянки і дає можливість користуватися земельною ділянкою або її частиною в обсязі, передбаченому законом або договором.

Перехід права власності на земельну ділянку не є підставою для припинення встановленого права обмеженого використання цієї ділянки іншими особами.

Права на земельну ділянку можуть бути обмежені законом або договором:

– забороною на продаж або інше відчуження певним особам або дозволів на відчуження певним особам протягом установленого строку;

– правом на переважну купівлю у разі її продажу;

– умовою розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків у визначеному проектом порядку;

– забороною на зміну цільового призначення земельної ділянки, зовнішнього вигляду нерухомого майна, реконструкції або знесення будинків, будівель, споруд без погодження в установленому порядку;

– умовою здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги;

– забороною на провадження окремих видів діяльності;

– умовою додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт, у тому числі щодо охорони ґрунтового покриву, тваринного світу, рідкісних рослин, пам'яток природи, історії і культури, археологічних об'єктів, які розміщені на земельній ділянці;

– умовою надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в

До складу містобудівної документації входять:

– витяг по червоним лініям з містобудівного кадастру м. Запоріжжя;

– план для ведення ДЗК (по матеріалам чергового кадастрового плану м. Запоріжжя);

– витяг по генеральному плану з містобудівного кадастру м. Запоріжжя;

– лист департаменту містобудування та архітектури від про надання переліку обмежень у використанні земельної ділянки;

– лист-погодження Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від про відведення земельної ділянки.

Витяг по червоним лініям з містобудівного кадастру несе інформацію про границі між всіма видами вулиць (проїздів) і основними місто-утворюючими елементами: зонами житлової забудови й водних басейнів, промисловими, зеленими, технічної зонами.

Черговий кадастровий план - актуалізоване в часі графічне зображення місцезнаходження земельних ділянок у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район) із зазначенням номерів кадастрових зон та кварталів, їх меж, розмірів і кадастрових номерів земельних ділянок, меж земельних угідь, земельних сервітутів, територіальних зон, відповідно до Наказу «Про затвердження Порядку присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам» [31].

Генеральний план – вид містобудівної документації, що регулює містобудівну діяльність в містах і інших поселеннях, визначає умови безпеки мешкання населення, забезпечення необхідних санітарно-гігієнічних і екологічних вимог, раціональне визначення меж землекористувань, зон житловою, суспільної, промислової забудови, територій, що особливо охороняються, зон різної містобудівної цінності, розміщення місць прикладення праці, розвиток інженерно-транспортної інфраструктури, впорядкування територій, збереження історико-культурної спадщини і антропогенних ландшафтів.

Правовстановлюючі документи на будівлі і споруди:

• технічний паспор ;

• – договір купівлі-продажу;

– витяг з Державного реєстру право чинів;

– витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Технічний паспорт розробляється проектно-вишукувальної організацією після виконання спеціальної геодезичної зйомки шляхів і прилеглої території. Вартість геодезичних робіт з розробки технічного паспорта шляху не загального користування залежить від місця розташування шляху, його протяжності, кількості стрілочних переводів, типу навколишньої забудови та інших параметрів. Технічний паспорт залізничної колії не загального користування затверджується керівництвом організації і узгоджується з начальником станції примикання.

Правовстановлюючі документи суб’єкта земельних відносин:

- виписка з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

-довідка з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДПОУ) Головного управління статистики у Запорізькій області.

- паспорт громадянина України та ідентифікаційного кода.

Документи розробника проекту землеустрою:

– свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи;

– ліцензія Державного агентства земельних ресурсів України на проведення робіт із землеустрою;

– кваліфікаційний сертифікат інженера – землевпорядника.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про землеустрій» [2], розробниками документації із землеустрою є:

– юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників;

– фізичні особи – підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками.

Розробники документації із землеустрою мають право:

– виконувати роботи із складання документації із землеустрою;

– погоджувати із замовником наукові, технічні, економічні та інші вимоги до документації із землеустрою, строк виконання робіт, їх вартість та порядок оплати;

– вимагати індексації вартості виконаних робіт із землеустрою в порядку, встановленому законом;

– авторства на створену ними документацію із землеустрою;

– здійснювати авторський нагляд за реалізацією заходів, передбачених документацією із землеустрою;

– вимагати зупинення робіт, що виконуються з порушенням документації із землеустрою і призводять до нецільового використання земель та їх псування;

– вносити пропозиції щодо оновлення застарілої або розробки нової документації із землеустрою.

Розробники документації із землеустрою зобов'язані:

– дотримуватися законодавства України, що регулює земельні відносини, а також державних стандартів, норм і правил при здійсненні землеустрою;

– інформувати зацікавлених осіб про здійснення землеустрою;

– виконувати всі умови договору;

– виконувати роботи із складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору.

У разі невиконання або неналежного виконання умов договору при здійсненні землеустрою, розробники документації із землеустрою несуть відповідальність, передбачену договором і законом.

2.3. Державне регулювання в механізмі державної реєстрації права користування чужою земельною ділянкою

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки -внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, зміст якого складають право володіння, користування та розпоряджання майном.

Між тим, залежно від змісту наданих прав та обов’язків частиною першою статті 395 Цивільного кодексу України [3] встановлено, що речовими правами на чуже майно є, зокрема право користування (сервітут), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Відповідно до статті 182 Земельного Кодексу [2] право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 Кодексу).

Таким нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон), статтею 4 якого встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить, зокрема на праві користування (сервітут), праві користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), праві забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Вказані речові права на нерухоме майно є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.

Відповідно до загальних засад цивільного законодавства під правомочністю користування розуміється можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Прикладом є право користування чужим майном (сервітут), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (стаття 401 Кодексу).

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України (стаття 102 Земельного кодексу України).

В даному випадку під чужим майном розуміється майно, яке належить іншим особам на праві власності.

Суб'єктами речових прав на нерухоме майно можуть бути будь-які учасники цивільних відносин, до яких статтею 2 Земельного кодексу України [2] віднесено фізичні та юридичні особи, державу Україна, Автономну Республіку Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

При цьому, вищевказані речові права користування чужим майном не можуть належати власнику цього майна, якого законодавством наділено усіма складовими права власності, а саме користування, володіння, розпорядження.

Так, поєднання в одній особі власника та користувача нерухомого майна призводить до припинення похідного речового права на таке нерухоме майно.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може виникати на підставі договору або у порядку спадкування частини перша та друга статті 407, частина перша статті 413 ЦевільногоКодексу України [3].

Як приклад можна навести такий випадок встановлення права користування чужим майном (сервітуту) відповідно до закону, а саме, статтею 377 ЦевільногоКодексу України [3] передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Законодавство не містить вимог до форми договорів про встановлення права користування чужим майном (сервітуту), права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), однак враховуючи положення статей 182, 208, 209 ЦевільногоКодексу України [3] та статті 126 Земельного кодексу України [2] вказані договори укладаються в письмовій формі та, за домовленістю сторін, можуть бути нотаріально посвідчені.

Щодо набуття речового права на підставі заповіту слід зазначити, що відповідно до статті 1225 ЦевільногоКодексу України [3] до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Також можливість спадкування права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), права користування чужим майном (сервітут).

Землевпорядна організація має зареєструвати частину земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, у Державному земельному кадастрі через державного кадастрового реєстратора за місцем розташування земельної ділянки. Територіальний орган Держземагентства зобов’язаний здійснити державну реєстрацію частини земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня подання необхідних документів.

На підтвердження державної реєстрації видається витяг із Державного земельного кадастру.

Договір земельного сервітуту набирає чинності не одразу після підписання, а лише після проведення державної реєстрації відповідного права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Для державної реєстрації права земельного сервітуту необхідно звернутися до державного реєстратора територіальної реєстраційної служби або до нотаріуса.

Право власності на земельну ділянку, на яку поширюватиметься право земельного сервітуту, має бути попередньо зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

На підтвердження державної реєстрації прав земельного сервітуту буде видано витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

До документів, що підтверджують відповідно виникнення, перехід та припинення права користування чужим майном (сервітут), відносяться, зокрема:

- укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є речове право на нерухоме майно, чи його дублікат;

свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

- рішення суду, що набрало законної сили, щодо інших речових прав на нерухоме майно;

- заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно;

- закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно.

При цьому, враховуючи підпункт 16 пункту 27 Порядку, перелік документів, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права користування чужим майном не є вичерпним.

З набранням чинності з 1 січня 2013 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку (пункт 7 «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону).

Для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі договору, відповідно до якого речове право на нерухоме майно набувається у зв'язку з настанням або ненастанням певної події, заявник додатково повинен надати документ, що підтверджує факт настання або ненастання такої події.

Для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, заявник подає документ, що підтверджує факт надання згоди іпотекодержателем або органом державної податкової служби на визначення юридичної долі нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі.

За результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор) приймає рішення про державну реєстрацію іншого речового права на нерухоме майно, відмінного від права власності, або рішення про відмову в такій реєстрації.

Державний реєстратор на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав вносить записи до Державного реєстру прав.

Пунктом 22 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, визначено які відомості державний реєстратор вносить до запису про інші речові права та суб'єкта цих прав у разі проведення державної реєстрації виникнення інших речових прав на нерухоме майно, відмінних від права власності.

Після внесення записів до Державного реєстру прав державний реєстратор формує витяг з Державного реєстру прав та оформляє його у двох примірниках, один з яких державний реєстратор долучає до реєстраційної справи.

За результатами проведення державної реєстрації прав користування чужим майном згідно зі статтею 281 Закону орган державної реєстрації прав надає органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформацію, зокрема про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою (земельний сервітут).

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2012 року № 118 затверджено Порядок надання інформації про зареєстровані земельні ділянки органу державної реєстрації прав та про зареєстровані речові права на земельні ділянки органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, пунктами 11 та 12 якого передбачено, що орган державної реєстрації прав надає органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформацію про зареєстровані права, що міститься в Державному реєстрі прав, зокрема про державну реєстрацію права користування (сервітут) земельною ділянкою.

У разі проведення державної реєстрації іншого речового права на земельну ділянку зазначаються також відомості про вид речового права та строк його дії (ознаку безстроковості).

Інформація про зареєстровані права надається одночасно з проведенням державної реєстрації, зокрема права користування (сервітут) земельною ділянкою.

Державна реєстрація права користування чужим майном (сервітуту), права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) здійснюється шляхом внесення в установленому порядку відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як вже зазначалося, вищевказані речові права на нерухоме майно є похідними від права власності, а тому їх державна реєстрація проводиться після державної реєстрації права власності на таке майно.

Аналогічне положення міститься в пункті 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України.

Державна реєстрація інших речових прав на нерухоме майно, відмінних від права власності, проводиться за заявочним принципом.

Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом.

Якщо об'єкт нерухомого майна розміщений у межах території, на якій діють два і більше органів державної реєстрації прав, заява про державну реєстрацію прав подається до одного з таких органів на вибір заявника, частини 1,2 статті 16 Закону.

Керуючись пунктами 25 та 26 Порядку державної реєстрації прав слід зазначити, що у разі проведення державної реєстрації інших речових прав на нерухоме майно, відмінних від права власності, заінтересованою особою є правонабувач (правонабувачі), сторона (сторони) правочину, відповідно до якого виникло таке речове право.

Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені Порядком.

До документів, що підтверджують відповідно виникнення, перехід та припинення права користування чужим майном (сервітут), права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) відносяться, зокрема:

-укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є речове право на нерухоме майно, чи його дублікат;

-свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

-рішення суду, що набрало законної сили, щодо інших речових прав на нерухоме майно;

-заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно;

-закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно.

При цьому, враховуючи підпункт 16 пункту 27 Порядку, перелік документів, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права користування чужим майном не є вичерпним.

З набранням чинності з 1 січня 2013 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку, пункт 7 «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону.

Для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі договору, відповідно до якого речове право на нерухоме майно набувається у зв'язку з настанням або ненастанням певної події, заявник додатково повинен надати документ, що підтверджує факт настання або ненастання такої події.

Для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, заявник подає документ, що підтверджує факт надання згоди іпотекодержателем або органом державної податкової служби на визначення юридичної долі нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі.

За результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор) приймає рішення про державну реєстрацію іншого речового права на нерухоме майно, відмінного від права власності, або рішення про відмову в такій реєстрації.

Державний реєстратор на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав вносить записи до Державного реєстру прав.

Пунктом 22 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від, визначено які відомості державний реєстратор вносить до запису про інші речові права та суб'єкта цих прав у разі проведення державної реєстрації виникнення інших речових прав на нерухоме майно, відмінних від права власності.

Після внесення записів до Державного реєстру прав державний реєстратор формує витяг з Державного реєстру прав та оформляє його у двох примірниках, один з яких державний реєстратор долучає до реєстраційної справи пункт 20 Порядку державної реєстрації прав.

За результатами проведення державної реєстрації прав користування чужим майном згідно зі статтею 281 Закону орган державної реєстрації прав надає органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформацію, зокрема про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою (земельний сервітут), права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок надання інформації про зареєстровані земельні ділянки органу державної реєстрації прав та про зареєстровані речові права на земельні ділянки органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, пунктами 11 та 12 якого передбачено, що орган державної реєстрації прав надає органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформацію про зареєстровані права, що міститься в Державному реєстрі прав, зокрема про державну реєстрацію права користування (сервітут) земельною ділянкою, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права забудови земельної ділянки (суперфіцій).

У разі проведення державної реєстрації іншого речового права на земельну ділянку зазначаються також відомості про вид речового права та строк його дії (ознаку безстроковості).

Інформація про зареєстровані права надається одночасно з проведенням державної реєстрації, зокрема права користування (сервітут) земельною ділянкою, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Як вже зазначалося, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися землекористувачем у порядку спадкування.

Під час проведення державної реєстрації переходу інших речових прав на нерухоме майно, відмінних від права власності, державний реєстратор до відкритого розділу Державного реєстру прав вносить відомості, передбачені пунктом 22 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141.

Припинення права користування (сервітуту), права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), права забудови земельної ділянки (суперфіцію) підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі прав у встановленому законодавством порядку.

Із заявою про державну реєстрацію припинення права користування на нерухоме майно до державного реєстратора може звернутися як правонабувач нерухомого майна, так і власник такого майна.

Під час проведення державної реєстрації припинення іншого речового права на нерухоме майно, відмінного від права власності, в установлених законом або договором випадках орган державної реєстрації прав, нотаріус в день прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень надсилає власникові нерухомого майна (у разі, коли заяву про державну реєстрацію подано правонабувачем) чи правонабувачеві нерухомого майна (у разі, коли заяву про державну реєстрацію подано власником) письмове повідомлення про проведення державної реєстрації припинення такого речового права.

Під час проведення державної реєстрації припинення інших речових прав на нерухоме майно, відмінного від права власності, державний реєстратор вносить до відповідного запису Державного реєстру прав відомості, передбачені пунктом 32 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141.

Державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Для внесення записів про скасування державної реєстрації прав державний реєстратор вносить до відповідного розділу Державного реєстру прав відомості, перелік яких визначено пунктом 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141.

У результаті внесення записів про скасування державної реєстрації прав у відповідному розділі Державного реєстру прав державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав.

У разі коли внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється щодо державної реєстрації переходу чи припинення речових прав державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав та поновлює записи про речові права на нерухоме майно, обтяжень таких прав, що існували до проведення державної реєстрації прав.

У разі коли внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється щодо державної реєстрації прав на об’єкт нерухомого майна, який поділено чи частку з якого виділено, або на об’єкти нерухомого майна, що об’єднано, державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав та відкриває закритий (закриті) розділ (розділи) Державного реєстру прав та відповідну (відповідні) реєстраційну (реєстраційні) справу (справи) на підставі прийнятого ним рішення про відкриття закритого розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи.

Державний реєстратор скасовує запис державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про внесення змін до запису Державного реєстру прав, державний реєстратор вносить до відповідного розділу Державного реєстру прав відомості, перелік яких визначено пунктом 42 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141.

Державний реєстратор скасовує записи Державного реєстру прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна або про внесення змін до запису Державного реєстру прав.

У результаті скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора, державний реєстратор поновлює записи, які існували до внесення змін до відповідного запису.

РОЗДІЛ3

ЗАХОДИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В СФЕРІ ВСТАНОВЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО СЕРВІТУТУ

3.1 Удосконалення механізму встановлення земельного сервітуту

Для початку варто звернути увагу на поняття сервітуту, яке існує взагалі в цивільний науці, а потім безпосередньо розглянути проблеми врегулювання земельного сервітуту, що можуть виникнути через суперечності, що існують у Цивільному та Земельному кодексах з цього приводу. Взагалі сервітут належить до обмежених речових прав. Існує два види сервітутів – земельний і обмежений особистий, які в свою чергу містять окремі різновиди прав користування чужим майном .

Ураховуючи, що поняття «сервітут» нове для українського права, а досвід застосування права сервітуту на практиці в фахівців практично відсутній, в Україні почастішали випадки, коли місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування надають суб’єктам господарювання земельні ділянки, які знаходяться в їх віданні, на короткий термін, уклавши з цими підприємствами договори на встановлення земельного сервітуту. По суті, тут відбувається підміна понять, коли де-факто договори оренди земельних ділянок де-юре укладають і реєструють як договори про встановлення сервітуту. Крім того, плата за встановлення сервітуту надходить власнику земельної ділянки, а не спрямовується до відповідних бюджетів як орендна плата за землю відповідно до законів «Про оренду землі» та «Про плату за землю». Отже, з одного боку, ми маємо недійсний правочин ч. 1 ст. 215 ЦК України, а з іншого – втрату бюджетних коштів. Крім того, на практиці встановлення сервітуту може створювати конфліктні ситуації, оскільки сервітуарій має більше прав, аніж власник земельної ділянки щодо користування предметом сервітутом.

Варто також наголосити на окремих особливостях земельного сервітуту. Цей інститут передбачає існування двох земельних ділянок, одна з яких обтяжена сервітутом (вона називаєтьсяобслуговуюча земельна ділянка), а друга, забезпечена земельним сервітутом – пануюча земельна ділянка. Сервітут належить відповідному власнику пануючої земельної ділянки, який і є правомочною особою. Пануюча та обслуговуюча ділянки не завжди повинні бути одна біля одної. Пануюча земельна ділянка повинна мати користь від сервітуту на обслуговуючу земельну ділянку, причому особиста користь для власника пануючої земельної ділянки є недостатньою: якщо така користь зникає, сервітут погашається. Варто додати, що з часом обсяг та розмір сервітутів може змінюватися. Також обов’язково повинні враховуватися інтереси власника обслуговуючої земельної ділянки—використання сервітуту взагалі повинно бути прийнятним для нього .

Стаття 99 Земельного кодексу передбачає такі види земельного сервітуту: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути. В теорії також виділяють постійні (земельні сервітути, при яких одна ділянка постійно обслуговує іншу, підвищуючи її здатність задовольнити певні потреби власника (користувача) ділянки) ітимчасові (земельні сервітути, які встановлюються виключно на певний строк) земельні сервітути .

Особливості земельного сервітуту, зазначені вище, характерні і для українського цивільного і земельного права. Після того, як було з’ясовано особливості інституту земельного сервітуту, можна безпосередньо звернутися до розбіжностей, які існують у регулюванні відповідних інститутів у Земельному кодексі та Цивільному кодексі. Почати потрібно із визначень, які подано у згаданих нормативно-правових актах, зокрема у ст. 98 Земельного кодексу визначено: “Право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками)”, тоді як стаття 401 нового Цивільного кодексу пропонує наступну дефініцію: “Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут)”. Відмінність полягає у тому, що за Земельним кодексом земельний сервітут встановлюється лише щодо земельної ділянки (ділянок), тоді як новий Цивільний кодекс передбачає можливість встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки та інших природних ресурсів.

Існує ряд розбіжностей щодо встановлення самого сервітуту, зокрема відповідно до Земельного кодексу підставою виникнення земельного сервітуту є договір або рішення суду , тоді як новий Цивільний кодекс передбачає дещо інші підстави встановлення відповідного права: договір, закон, заповіт або рішення суду (стаття 402, частина 1).

У зазначених нормативно-правових актах існують також розбіжності щодо суб’єктів, які можуть встановлювати земельний сервітут. Стаття 100, частини 1-2 Земельного кодексу передбачають: “Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду”. А стаття 402 нового Цивільного кодексу передбачає: “Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки”.

Отже, по-перше, існує суперечність у самому Земельному кодексі, адже частина 1 статті 100 наділяє правом вимоги встановлення земельного сервітуту як власника, так і землекористувача земельної ділянки, тоді як частина 2 цієї ж статті дає можливість укласти відповідний договір лише власникам земельних ділянок, тобто фактично землекористувачі не можуть бути стороною у договорі про встановлення сервітуту . Таке положення суперечить також статті 402 нового Цивільного кодексу, за якою сторонами відповідного договору можуть бути: особа, яка вимагає встановлення сервітуту (тобто тут взагалі не йдеться про те, хто може вимагати такого права – чи-то власник чи-то володілець земельної ділянки), та власник (володілець) земельної ділянки (у даному випадку особи також не обмежені у виборі контрагентів в угоді про встановлення земельного сервітуту).

 Наступною неузгодженістю у кодексах є порядок реєстрації земельного сервітуту. Так, стаття 100 частина 3 Земельного кодексу передбачає: “Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку”, тоді як стаття 402 частина 2 нового Цивільного кодексу дещо по-іншому врегульовує це питання: “Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно”. Отже, по-перше, поняття (як власне і процедури) реєстрації “в порядку встановленому для держаної реєстрації прав на земельну ділянку” і “в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно” є різними; а по-друге, існує певна неузгодженість у самому Земельному кодексі з цього приводу, адже у Державному земельному кадастрі не передбачено ведення реєстрів прав, а тільки реєстри Державних актів і договорів оренди та реєстри земельних ділянок (стаття 202 Земельного кодексу) [2].

Деякі неточності існують в обох кодексах щодо плати за земельний сервітут, зокрема стаття 101, частина 3 Земельного кодексу передбачає: “Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.”, тоді як стаття 403 частина 4 нового Цивільного кодексу зазначає: “Особа, яка користується сервітутом, зобов’язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду”. Отже, розбіжність полягає у тому, що у першому випадку, особи, земельна ділянка яких обтяжена сервітутом, можуть вимагати плату у всіх випадках, крім тих, коли закон не передбачає можливість такої вимоги, тоді як у другому – така вимога може бути обмежена не лише законом, а й умовами договору, рішенням суду або заповітом.

Цікавим є також те, як в обох кодексах врегульовано питання можливості переходу права на земельний сервітут до інших осіб. Так, у Земельному кодексі у статті 101 частинах 1-2 зазначено: “Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватись будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам”. Але положення “..та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам”, зазначене у Земельному кодексі, певною мірою суперечить новому Цивільному кодексу, в якому у статті 403 частинах 4, 6 передбачено: “Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений”, а отже, йдеться про можливість переходу права земельного сервітуту до інших осіб у випадку, якщо до них переходить також право власності (або володіння) і на відповідну земельну ділянку.

 Існує також ряд розбіжностей щодо підстав припинення дії земельного сервітуту, зокрема стаття 102 підпункт 6 Земельного кодексу передбачає: “Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках порушення власником сервітуту умов користування сервітутом”, тоді як у новому Цивільному кодексі такої підстави не передбачено. Цікавим є також той факт, що стаття 102 Земельного кодексу передбачає вичерпний перелік підстав, за яких можливе припинення права земельного сервітуту, тоді як новий Цивільний кодекс у статті 406 зазначає: “Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом”.

Отже, можна зробити висновок про те, що між Цивільним та Земельним кодексом існує ряд колізій у правовому регулюванні земельного сервітуту, що на практиці призводить до ускладнень реалізації права обмеженого користування чужою земельною ділянкою, оскільки фактично окремі аспекти земельного сервітуту регулюються виключно нормами Земельного кодексу (як спеціальним нормативно-правовим актом), а інші –Цивільним кодексом (норми якого застосовуються у випадку, якщо спеціальний нормативно-правовий акт, тобто Земельний кодекс, містить прогалини у правовому регулюванні окремих питань). На мою думку, дану проблему можна вирішити двома шляхами: по-перше, можна просто привести у відповідність між собою згадані вище нормативно-правові акти; по-друге, можна виключити з Цивільного кодексу норми, присвячені правовому регулюванню інституту земельного сервітуту.

Згідно з частиною 3 статті 100 ЗКУ право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку. Такий порядок передбачений Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року N 1952-IV.

Однак, Законом України «Про внесення змін до Закону України« Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень »та інших законодавчих актів України» № 1878-17 від 11.02.2010 року був викладений у новій редакції Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень ». Перехідними положеннями цього закону було встановлено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 01.01.2012 року.

Таким чином, до 01.01.2012 року, державна реєстрація прав на нерухоме майно, в тому числі права земельного сервітуту, здійснюється згідно з існуючим порядком реєстрації прав на землю.

Зараз, правовідносини щодо державної реєстрації прав на землю регулюються таким чином.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель, який складається з двох частин:

-Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;

- Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Порядок ведення книги записів і поземельної книги врегульовано Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 року N 174 Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель та Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 року N 43 Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі. Однак, даними нормативно-правовими актами не передбачено порядок реєстрації сервітутів. У пункті 12.7.2. Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель зазначено лише, що поземельна книга містить в тому числі відомості про земельні сервітути.

Постановою Кабінету міністрів України від 9.09.2009 року N 1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі» також було затверджено Порядок ведення поземельної книги та Порядок ведення Книги записів (далі - Порядок ведення Поземельної книги). Пунктом 17 «Порядку ведення Поземельної книги» встановлено, що державна реєстрація обмежень використання земельної ділянки, встановленого земельного сервітуту, договору емфітевзису і суперфіції здійснюється шляхом внесення відомостей до розділу 5 Поземельної книги «Земельна ділянка». Однак, цей Порядок ведення Поземельної книги набуває чинності з 01.01.2011 року.

Таким чином, на даний момент нормативно-правовий акт, який би регулювали відносини по встановленню та реєстрації сервітуту відсутній.

Ця проблема є першою суттєвою проблемою застосування земельних сервітутів.

Другою істотною проблемою є те, що до теперішнього моменту не проведено розмежування земель державної та комунальної власності. Це означає, що більшість державних і комунальних земель до сих пір не мають правовстановлюючих документів. Згідно з пунктом 12 перехідних положень ЗКУ до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Суб'єкт, який має право розпоряджатися землями ЗКУ встановлений. Але, відсутність правовстановлюючих документів приводити до того, що більшість земель не мають документацію із землеустрою - відсутні затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної та комунальної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Також, відсутня Поземельна книга, яка містить дані про правовстановлювальні документи на земельну ділянку, дані про власника, орендаря (суборендаря), кадастровий номер земельної ділянки.

Таким чином, навіть за умови набрання чинності Порядку ведення Поземельної книги, реєстрація права земельного сервітуту буде неможлива через відсутність для більшості земель державної та комунальної власності Поземельних книг.

На сучасному етапі в умовах реалізації земельної реформи одним з найпоширеніших порушень земельного законодавства є самовільне зайняття земельні ділянок.

Питання, котрі стосуються сутності та ха рактеру цого правопорушення, а також правових наслідків його скоєння, як свід чить практика, на сьогодні набувають практичної значущості та актуальності.

Характерною рисою самовільного зай няття земельної ділянки є ті, що воно та завжди спрямоване й безпосередньо пов'язане із порушенням належних власнику земель ної ділянки правомочностей щодо володін ня, користування та розпорядження нею, котрі становлять зміст права власності. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яку може бути реалізовано лише її власником.

Розпорядження землею — це основна правомочність, Яка в повному обсязі може належати лише її власникові й не може бу ти повністю передано іншій особі без змі ні самого суб'єкта права власності. Володі ти ж та користуватися земельною ділянкою може й невласних, наприклад орендар зе мельної ділянки.

Право розпорядження земельною ділян кою — це право власника визначати юрі дичну частку. Воно передбачає такі дії улас ніка, як надання земельної ділянки в до ристування та вилучення її, відчуження зе мельної ділянки на підставі цивільно-пра вових угод, встановлення та зміну цільово го призначення земельної ділянки та деякі

У разі самовільного зайняття земельної порушник чи присвоює собі правомочність щодо розпорядження чужою зе мельною ділянкою, чи створює перешкоди власнику щодо розпорядження нею.

Самовільне зайняття земельної ділянки нерозривно пов'язане із самовільним до ристуванням нею. Самовільно можуть ві користовуватися як земельні ділянки, що не наданіі в користування, то й тих, котрі уже використовуються належним суб'єктом. У іншому випадку порушуються права й не лише власника, а і землекористувача, який використовує земельну ділянку на за конних підставах.

 Сутність самовільного зайняття земельної ділянки, як правило, вбачають у самовільно му зайнятті особою чужої земельної ділянки й використанні її без наявності законних под ставши, тобто за відсутності оформленого у вста новленому порядку права власності чи іншо го передбаченого законодавством права на грішну землю.

Іноді самовільним зайняттям земельної ділянки вважають таке заволодіння нею, яку не спирається на закон й відбувається із по рушенням визначеного порядку надання зе мельних ділянок, що здійснюється без відве дення землі в натурі і одержання докумен та, що посвідчує декларація про землю. Одним з способів самовільного зайняття вважають самовільне захоплення землі, тобто заволо діння ділянкою без дозволу органів, уповно важених виносити рішення про надання зе мельних ділянок у користування

Визначення поняття самовільного заняття земельної ділянки міститься в Законі України „Про державний контролю над використовування та охороною земель. Згідно з зазначеним Законом самовільне заняття земельні ділянок – це чи котрі дії особини, котрі свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її між у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує декларація про неї, та його державної реєстрації.

 Аналіз наведеного визначення зазначеного правопорушення , яку фактично включає два відносно самостійних аспекти, дозволяє зробити певні припущення та висновки.

По-перше, йдеться про фактичне використання порушником не наданої йому земельної ділянки. Мається на увазі чужа земельна ділянка як об'єкт використання, якої у встановленому порядку не надано в користування чи не передано у власність. У особини немає законних підстав для її експлуатації.

По-друге, суб'єктом самовільного зайняття земельної ділянки може бути будь-яка фізична чи юридична особа, що здійснює фактичне використання, тобто безпосередню експлуатацію цієї ділянки із метою вилучення її корисних властивостей й задоволення своїх інтересів.

По - третє, Закон не виключає будь-які дії особини, що свідчать про фактичне використання земельної ділянки. Законодавець не наводити переліку цих дій, але й за своїм характером смердоті мають бути активними. Самовільне зайняття земельної ділянки завжди є навмисним порушенням закону, воно та не може бути результатом бездіяльності. Здійснення вказаних дій винне свідчити про вилучення корисних властивостей з конкретної земельної ділянки й задовольняти будь-які інтереси незаконного фактичного користувача.

По -четверте, самовільне зайняття земельної ділянки Закон пов'язує із її фактичним використанням. Якщо ж бути логічно послідовним, то можна стверджувати, що сам собою факт незаконного заволодіння особою земельною ділянкою, якої у встановленому порядку не надано в користування чи передано у власність, не може вважатися самовільним зайняттям земельної ділянки. Незаконне заволодіння земельною ділянкою ще не свідчить про її фактичне використання, тобто про її безпосередню експлуатацію.

Між тім, треба матір на увазі, що самовільне фактичне заволодіння земельною ділянкою створює серйозну загрозу не лише правам власника цієї земельної ділянки, а і правам інших заінтересованих осіб. Тому воно та винне включатися в поняття самовільного зайняття земельної ділянки.

У літературі слушно підкреслювалося, що для самовільного використання природного об'єкта не обов'язково, щоб мала місце безпосередня його експлуатація. Достатньо, щоб природним об'єктом незаконно заволоділи, наприклад встановили огорожу.

Відносно самостійним різновидом саме вільного зайняття земельної ділянки Закон вважає також будь-які дії особини, котрі свідчать про намір використовувати земельну ділянку до встановлення її між у натурі (на місцевос тих), до одержання документа, що посвідчує декларація про неї, та до його державної реєстрації. У цьому випадку йдеться про самовільне використання земельної ділянки потенцій ним носієм земельні прав щодо конкретної земельної ділянки. При цьому треба врахову вати таке. За загальним правилом, самовіль не використання земельної ділянки є пору шенням встановленого порядку передання її у власність чи надання в користування. Алі річ у тім, що цей порядок включає кілька відносно самостійних стадій виникнення зе мельних прав: права власності на земельну ділянку чи права землекористування. У ме жах цих стадій уповноважений орган вино сить рішення про передачу земельної ділянки у власність чи надання її в користування, від водитися земельна ділянка в натурі (на місцевості), видається документ, який посвідчує виникнення земельні прав та підлягає дер жавній реєстрації.

У разі ж виникнення права власності на зе мельну ділянку в результаті придбання її, нап риклад, на підставі цивільно-правової догоди, вон підлягає нотаріальному посвідченню, що є в подальшому підставою для видачі держав ного акта на право власності на земельну ді лянку та його державної реєстрації.

Наявність лише рішення компетентного органу про передачу земельної ділянки у власність чи надання її в користування чи укладення цивільно-правової догоди про придбання права власності на земельну ді лянку ще не створює права користування нею чи права власності на неї. Це лише обов'язкова умова для потенційного виник нення такої можливості. Безпосередня експлуата ція земельної ділянки є допустимою лише после фактичної передачі її у відання закон ного власника чи землекористувача, одер жання відповідного документа та його дер жавної реєстрації.

Винесення відповідного рішення й передача земельної ділянки у власність чи надання її в користування — два органічно пов'язаних між собою моменти, котрі означають реаліза цію приналежного власнику права розпоря джатися землею. Дещо іншими за своїм ха рактером є дії щодо оформлення документів, котрі посвідчують право, що виникає, та їхні дер жавної реєстрації. Ці дії до права розпоряд ження землею із боці її власника безпосереднього ставлення не мають. Наприклад, у разі відчуження приватним власником зе мельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу він реалізує належне йому право розпорядження цією ділянкою. Реалізація права власності завершується в цьому випад ку после підписання власником земельної ді лянки договору. Видачу ж документа, що посвідчує право власності на земельну ділян ку (державного акта на право приватної улас ності), та його державну реєстрацію здійсню ють інші суб'єкти, котрі не є власниками цієї ділянки.

3.2. Напрямки удосконалення державного управління земельними ресурсами в сучасних умовах

Сучасне землекористування в Україні носить відбиток колишніх радянських екстенсивних методів господарювання. Аграрна сфера дотепер залишається “заповідником” неринкових методів управління, законодавчих обмежень права приватної власності. Землеємність вітчизняної промисловості є однією із найвищих у Європі. Значна кількість проблем спостерігається у питаннях збереження територій, що виконують важливі екосистемні функції тощо. За таких умов, проблема запровадження сталого землекористування в Україні може бути вирішена, перш за все, за рахунок удосконалення та посилення дієвості державного управління земельним ресурсами.

Пріоритетним завданням органів земельних ресурсів дотепер традиційно вважається забезпечення реалізації земельної реформи – перерозподілу земель державної власності та створення передумов рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі. Але в сучасних умовах, коли реформування відносин власності на землю поступово наближається до свого логічного завершення, значної актуальності набуває окреслення провідних завдань державного регулювання земельних відносин у пореформений період.

Аналіз існуючих проблем землекористування, на які неодноразово зверталась увага Президента, Верховної Ради, а також Ради національної безпеки та оборони України, дозволяє окреслити у загальних рисах найбільш актуальні задачі органів земельних ресурсів на середньострокову перспективу. Сучасні українські науковці-дослідники державного управління земельними відносинами виділяють шість основних напрямів можливого удосконалення управління земельними ресурсами в сучасних умовах.