2.2. Економічні засади функціонування селянських (фермерських) господарств

Селянські (фермерські) господарства стали масово виникати на пер-шому етапі аграрної реформи. Світовий досвід переконує, що вони ведуть ви-робництво високопродуктивно і повністю вирішують продовольчу проблему. В селянських господарствах реалізується одна з найрадикальніших форм приватної власності, завдяки чому у працівників повністю відроджується почуття господаря.

Селянське (фермерське) господарство (СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського господарства, займатися її переробкою і реалізацією. Це підприємство є юридичною осо-бою, має назву, печатку і штамп, працює на засадах самоокупності [10, с.112].

Економічні і соціально-правові засади створення і функціонування се-лянських господарств регулюються законами України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», «Про власність», «Про підприємництво» та Земельним кодексом України. Їм гарантується рівність з іншими формами господарювання на селі і самостій-ність у виробничій та комерційній діяльності.

Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник, на ім’я якого видається Державний акт на право користування землею або/і приватної власності. Членами цього господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти віком 16 і більше років та інші родичі, які об’єдналися для ведення спільного виробництва.

Виробничо-економічні відносини з державними, кооперативними та іншими підприємствами, з організаціями та громадянами селянське (фермер-ське) господарство будує на основі договорів. Державні та інші органи не мають права втручатися в його господарську діяльність. Заподіяні від такого втручання збитки відшкодовуються винними.

Згідно з чинним на початок 2012 р. законодавством розмір земельної ділянки для ведення СФГ може становити до 100 га земель сільськогоспо-дарського призначення (землі у приватній власності і землі, надані у постійне користування).

На перших порах після прийняття чинного законодавства про створен-ня селянського (фермерського) господарства таким підприємствам без оплати передавалася земля в межах середньої частки, що припадає на одного сіль-ського жителя на території відповідної ради народних депутатів. Зі створен-ням КСП і прий­няттям Указу Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність» (від 8.08.1995 р.), згідно з яким кожен член такого підприємства одержав право вийти з нього зі своїм земельним паєм для організації селянського (фермерського) господарства, розмір такого паю визначався за іншим принципом, коли враховувалися площа сільсько-господарських угідь підприємства та кількість його членів, включаючи пенсі-онерів. Кожному, хто виходив з членів КСП з метою створення селянського (фермерського) господарства, земельний пай передавався безплатно. Ця ж чинна норма витримувалася і при реструктуризації КСП в приватні підпри-ємства згідно з Указом Президента «Про невідкладні заходи щодо прискоре-ння реформування аграрного сектора економіки» (від 3.12.1999 р.). В процесі такої реструктуризації було створено, як відомо, 1254 фермерських господар-ства [10, с.114].

Селянським (фермерським) господарством надано право додатково, до визначеної законодавством граничної площі орендувати землю, а також брати в оренду технічні засоби для розширення масштабів виробничої дія-льності. Нині багато СФГ завдяки цьому перетворилися у досить великі під-приємства з площею сільськогосподарських земель від декількох сотень до більше тисячі гектарів.

За умови, що СФГ створюються на неосвоєній території, де немає об’єктів виробничого і невиробничого призначення, на період становлення такого господарства держава надає йому допомогу за рахунок державних централізованих капітальних вкладень, місцевих бюджетів.

Усі СФГ здійснюють плату за землю. До 1999 р. така плата справлялася щорічно у вигляді земельного податку, розмір якого визначався залежно від якості і місцезнаходження земельної ділянки. З 1 січня 1999 р. ці підпри-ємства, як і аграрні підприємства інших організаційних форм господарюва-ння на селі, сплачують єдиний фіксований сільськогосподарський податок. Ново­створені СФГ звільняються від сплати податку протягом перших трьох років з часу надання їм земельної ділянки.

Селянські (фермерські) господарства зобов’язані ефективно використо-вувати землю, захищати її від вітрової і водної ерозії, селів, заболочення і засолення, заростання чагарниками і дрібноліссям, тимчасово консервувати деградовані землі, не порушувати права інших землевласників і землеко-ристувачів.

Земля, майно і вироблена продукція, грошові кошти, цінні папери фер-мерських (селянських) господарств належать його членам на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачене угодою між ними. Своїм май-ном ці підприємства розпоря­джаються на власний розсуд: можуть його продавати, передавати іншим підприємствам і організаціям, обмінювати, здавати в орен­ду, надавати в тимчасове користування. Селянським (фермер-ським) господарствам надаються широкі права у господарській діяльності. Вони самостійно визначають спеціалізацію виробництва і його масштаби, на власний розсуд розпоряджаються виробленою ними продукцією, добирають партнерів по економічних зв’язках. На добровільних засадах СФГ можуть укладати договори з різними споживачами на продаж своєї продукції з оплатою її за договірними цінами. На решту продукції вони самостійно вста-новлюють ціни, виходячи з попиту та пропозиції [9, с.117].

Джерелом формування доходів цих підприємств є виручка від реалі-зації продукції (робіт, послуг), дивіденди на цінні папери, прибуток від участі у діяльності спільних підприємств та інші надходження. Важливо, що селян-ські (фермерські) господарства розподіляють доходи самостійно, керуючись власними інтересами. Багато таких підприємств через сезонність сільськогос-подарського виробництва не в змозі забезпечувати високодохідність вироб-ництва без найму на роботу інших громадян за трудовим договором, що складається відповідно до вимог законодавства України про працю. При цьому передбачається, що розмір оплати праці і тривалість оплачуваної відпустки найманих осіб не повинні бути меншими за їх мінімальний рівень, встановлений державою. Оплата праці цих працівників не залежить від кін-цевих результатів діяльності селянських (фермерських) господарств.

Такі підприємства відкривають у будь-якій установі банку (державній, комерційній) розрахунковий та інший рахунки, в тому числі валютний. Вони на власний розсуд вирішують питання про використання грошових коштів, мають право брати коротко- і довготермінові кредити під заставу майна, приватизованої землі, вироблену продукцію, поручительство, гарантію та інші види забезпечення зобов’язань [9, с.120].

Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» передба-чається державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення членів цьо-го господарства та найманих осіб, які працюють у ньому за договором, нарів-ні з іншими працівниками сільського господарства. Час роботи цих категорій працівників у селянському (фермерському) господарстві включається до загального і безперервного стажу.

Діяльність селянського (фермерського) господарства може бути припинена з різних причин, зокрема через добровільне рішення членів госпо-дарства про припинення його діяльності, визнання його банкрутом і в разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділян-кою згідно з вимогами земельного Кадастру України або у випадках, коли не залишається жодного члена СФГ чи спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

На початок 2012 р. в Україні налічувалося 38 428 СФГ, у користуванні яких було 2157,6 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1994 тис. га ріллі.

Звертає на себе увагу і незбалансованість галузевої структури СФГ: вони головним чином розвивають рослинницькі галузі і лише частково - тваринницькі, які є більш трудомісткими, а через недоліки у ціновій політиці - були і менш економічно вигідними або збитковими взагалі. Ця обставина негативно відбивається на родючості ґрунтів через порушення системи удобрень - різке зменшення виробництва і внесення в ґрунт органічних добрив. Зазначимо, що по СФГ намітилася тенденція до збільшення поголів’я тварин. Якщо у 2001 р. на одне СФГ припадало 0,95 голови великої рогатої худоби, в тому числі корів - 0,88, свиней - 1,1 і овець та кіз - 0,73 голови, то на початок 2012 р. ці показники відповідно становили 2,7, 0,91, 1,4 і 0,14.

Багато СФГ в гонитві за сьогоденною економічною вигодою перейшли на руйнівну для ґрунту структуру посівних площ, вирощуючи переважно високоліквідні рентабельні культури - зернові і соняшник. Так, у 2012 р. в структурі посівних площ цих господарств зернові займали 56,4 % і соняшник - 29,9 %. В ок­ремих областях, де є сприятливі умови для вирощування соняшника, СФГ довели його частку в структурі посівів до 40 і більше від-сотків (у Луганській області - 48,5 %, Запорізькій - 46,7, Дніпропетровській - 45,8, у Донецькій -42,4 %). Така не виважена організація виробництва, що здійснюється багатьма СФГ, наносить велику, інколи непоправну шкоду землі, а тому її не повинно бути в майбутньому. Сприятиме цьому, як уже зазначалося раніше, прийняття закону про охорону землі. Слід також очіку-вати, що СФГ почнуть розвивати товарне виробництво тваринницької про-дукції. Це зумовлено зростанням попиту на дану продук­цію та істотним підвищенням цін на неї. Їх досягнутий рівень уже в 2000 р. дозволяє за нормальних умов господарювання вести тваринницьку галузь рентабельно.

Фермерські господарства ще недостатньо займаються переробкою сіль-ськогосподарської продукції (безпосередньо і через організацію переробних кооперативів), що звужує можливості одержання ними додаткового економічного ефекту. Стримуючим фактором у розвитку багатьох ферме-рських господарств є недостатня технічна оснащеність їх, особливо комбай-новим парком і вантажними автомобілями. Проте з прийняттям Закону Укра-їни «Про стимулювання розвитку сільського господарства» (від 18.01.2001 р.), утвердженням приватної власності на селі і посиленням політичної під-тримки фермерства з боку владних структур, поліпшенням кон’юнктури рин-ку сільськогосподарської продукції, з подальшим розвитком орендних відно-син на селі і зміцненням довір’я до СФГ орендодавців - власників земельних і майнових паїв об’єктивно створюються сприятливі умови для зміцнення економіки цих господарств, подальшого їх кількісного зростання, а отже, і посилення їх ролі в нарощуванні масштабів сільськогосподарського вироб-ництва і підвищенні його ефективності.

В результаті СФГ складуть серйозну конкуренцію іншим типам аграр-них підприємств. Завдяки такій конкуренції виграють не лише виробники сільськогосподарської продукції, а й насамперед її споживачі.