Шлюзові протоколи

Для коректування маршрутів і ефективного перенапрямку повідомлень шлюзам необхідна інформація про стан локальних мереж і підключених до них під мереж.

Існують шлюзи двох типів: внутрішні і зовнішні.

Внутрішні шлюзи розташовуються в невеликих підмережах і організують зв'язок з більш великими мережами. Ці шлюзи називаються автономними. З'єднання з цими шлюзами називаються постійними. Підтримують зв'язок по протоколу IGP (Інтернет Gateway Protocol – протокол інтернет - шлюзів).

Великі мережі (подібні i) є динамічними, настроювання шлюзів у них постійно міняються за рахунок зміни в численних більш дрібних підмереж. Зв'язок здійснюється по протоколу Exterior Gateway Protocol (EGP) – зовнішній шлюзовий протокол.

У випадках передачі інформації між шлюзами приєднаних безпосередньо до Backbone, використовується протокол GGP (Gateway to Gateway Protocol – протокол від шлюзу до шлюзу).

Зв'язок між вузлами

На глобальному рівні зв'язок між локальними вузлами Інтернет здійснюється такими способами:

1. супутниковий зв'язок (наземні станції, штучні супутники землі)

2. радіорелейні лінії (проміжний пристрій прийому-передачі інформації)

3. оптико-волоконні лінії зв'язку (кабельне господарство, кабельне устаткування, кінцеві і проміжні станції передачі).

Локальний вузол

Апаратна структура локального вузла Інтернет представлена наступними технічними компонентами:

1. пристрій прийому-передачі сигналу по інформаційному каналі (модем, або пристрій прийому-передачі сигналу на супутник)

2. маршрутизатор призначений для адресації сигналів і інших функцій

3. DNS – сервер призначений для визначення IP адрес вузлів на підставі доменних імен

4. Сервери сервісів Інтернет (сервери пошти, www сервер, FTP сервер, news сервера й інші)

5. Пристрою для вилученого доступу, як правило пристрої з'єднані за допомогою ЛВС (локальна обчислювальна мережа).

На програмному рівні локальні вузли Інтернет розрізняються по наступним типах програмних засобів:

ОС (операційна система): Unix, Windows, Windows NT і інші

1. програми призначені для підтримки роботи сервісів:

• Web – сервер: Netscape Enterprise Server, Microsoft Information Server (Windows NT), Apache (Unix, Windows)

• поштові сервера: Lotus Notes, Netscape Enterprise Server і інші

• FTP – сервери: ті ж що й у Web.

2. Програмне забезпечення для верстки Web- сторінок

3. Інструменти адміністрування керування доступу в і.

4. Інші програмні інструменти для додаткових сервісів (браузери, ftp, irc, icq клієнти

Хто керує Інтернетом?

У багатьох відносинах Інтернет схожа на релігійну організацію: у ній є рада старійшин, кожен користувач мережі може мати свою думку про принципи її роботи і брати участь у керуванні мережею. У Інтернет немає ні президента, ні головного інженера, ні Папи. Президенти та інші вищі офіційні особи можуть бути в мережи, що входять у Інтернет, але це зовсім інша справа. У цілому ж у Інтернет немає єдиної авторитарної фігури.

Напрямок розвитку Інтернет в основному визначає “Суспільство Інтернет”, чи ISOC (Internet Society). ISOC – це організація на суспільних початках, метою якої є сприяння глобальному інформаційному обміну через Інтернет. Вона призначає раду старійшин, що відповідає за технічне керівництво й орієнтацію Інтернет.

Рада старійшин IAB (Internet Architecture Board чи “Рада по архітектурі Інтернет”) являє собою групу запрошених облич, що добровільно виявили взяти участь у його роботі. IAB регулярно збирається, щоб затверджувати стандарти і розподіляти ресурси (наприклад, адреси). Інтернет працює завдяки наявності стандартних способів взаємодії комп'ютерів і прикладних програм один з одним. Наявність таких стандартів дозволяє без проблем зв'язувати між собою комп'ютери виробництва різних фірм. IAB несе відповідальність за ці стандарти, вирішує, чи потрібні той чи інший стандарт і яким він повинний бути. Якщо виникає необхідність у якому-небудь стандарті, IAB розглядає проблему, приймає цей стандарт і повідомляє про це по мережі. Крім того, IAB стежить за різного роду номерами (і іншими речами), що повинні залишатися унікальними. Наприклад, кожен комп'ютер Інтернет має свій унікальну 32-х розрядну адресу; такої адреси більше в жодного комп'ютера немає. Як привласнюється ця адреса, вирішує IAB. Точніше, сам цей орган присвоєнням адрес не займається, він установлює правила присвоєння адрес.

У кожного користувача в Інтернет існує своя думка щодо того, як повинна функціонувати мережа. Користувачі Інтернет виражають свої думки на засіданнях інженерної комісії IETF (Інтернет Engineering Task Force). IETF – ще один громадський орган; він збирається регулярно для обговорення поточних технічних і організаційних проблем Інтернет. Якщо виникає досить важлива проблема, IETF формує робочу групу для подальшого її вивчення. (На практиці “досить важлива” означає, як правило, що знаходиться досить добровольців для створення робочої групи.) Відвідувати засідання IETF і входити до складу робочих груп може кожної, важливо, щоб він працював. Робочі групи виконують багато різних функцій – від випуску документації і прийняття рішень про те, як мережі повинні взаємодіяти між собою в специфічних ситуаціях, до зміни значень бітів у визначеному стандарті. Робоча група звичайно складає доповідь. Це може бути або надана всім бажаючим документація з рекомендаціями, яким випливати не обов'язково, або пропозиція, що направляється в IAB для прийняття як стандарт.