Фізико-хімічні властивості крові

В'язкість цільної крові в середньому в 5 разів перевищує в'язкість води. Таке високе значення цього показника крові зумовлене клітинами та білками крові. Після осадження клітин крові центрифугуванням в'язкість її плазми знижується до 2, а в сироватці крові або безбілковому ізотонічному розчині вона близька до 1. Коливання в'язкості крові в організмі відбуваються в межах 3-7 одиниць. Після крововтрати в'язкість крові зменшується. Дегідратація (зневоднення) організму, адаптація до умов високогір'я або патологічне збільшення кількості еритроцитів у крові (поліцитемія), навпаки, супроводжуються зростанням в'язкості крові.

Відносна густина крові у людини становить 1,06-1,064, причому відносна густина формених елементів крові вища (1,085-1,09), ніж плазми (1,025-1,03). Це зумовлює поступове їх осідання на дно пробірки. Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) коливається від 1 до 10 мм на годину і різко зростає при запальних захворюваннях.

Реакція крові (рН) є одним із важливих показників стану внутрішнього середовища організму: вона свідчить про концентрацію йонів гідрогену (водню) в плазмі і за нормальних умов становить 7,35-7,45. Відхилення реакції крові за межі наведеного діапазону на 0,2-0,3 одиниці є небезпечним для життя. Тому рН крові підтримується на відносно сталому рівні за допомогою буферних систем. До буферних систем крові належать система гемоглобін-оксигемоглобін, гідрогенкарбонатна, білкова та фосфатна.

Гемоглобінова буферна система відіграє основну роль у підтриманні рН на сталому рівні. На її частку припадає близько 70% буферної ємності крові. Оксигемоглобін, як порівняно сильна кислота, зв'язує йони калію в еритроцитах, перешкоджаючи зростанню рН, пов'язаного зі зменшенням концентрації СО₂ в артеріальній крові. Віддавши кисень у тканинах, НЬ стає дуже слабкою кислотою, і сильніша карбонатна (вугільна) кислота відбирає у нього йон калію, віддаючи йон гідрогену і таким чином протидіючи підвищенню рН венозної крові.

Гідрогенкарбонатна система(3а хімічною номенклатурою HCO₃^- — гідрогенкарбонат: Н⁺ — гідроген; CO₃^- — карбонат.) утворена вугільною (карбонатною) кислотою (Н₂СО₃) та натрію і калію гідрогенкарбонатами (NaHCO₃ і КНСО₃). У разі надходження у кров сильніших, ніж вугільна, кислот вони нейтралізуються катіонами Na⁺ і К⁺ а аніон НСО₃^- утворює з гідрогеном (воднем) вугільну кислоту, яка під впливом вугільної ангідрази розщеплюється на СО₂ та Н₂О і виходить з реакції. Луги, що надходять у кров, нейтралізуються вугільною кислотою, яка утворює з ними гідрогенкарбонати.

Буферна система білків пов'язана з амфотерними властивостями їхніх амінокислот. Залежно від реакції плазми крові вони дисоціюють як луги або як кислоти, нейтралізуючи таким чином речовини, які можуть змінювати рН крові.

Фосфатна буферна система представлена первинним (NaH₂PO₄) і вторинним (Na₂HPO₄) натрію фосфатами. Перший є слабкою кислотою, другий — слабкою основою. Під час дії речовин з активною реакцією відбуваються взаємні переходи між цими солями і виведення Н⁺ через нирки у вигляді Na₂HPO₄.

Осмотичний тиск плазми крові зумовлений кількістю частинок — йонів, атомів, молекул у розчині. Осмотичний тиск білків плазми крові виділяють під окремою назвою — колоїдно-осмотичний, або онкотичний, тиск.

Лімфа за більшістю показників істотно відрізняється від крові. По-перше, до її складу хоч і входять клітини крові, проте об'єм їх становить менш як 1% загального об'єму лімфи. По-друге, лімфа має інші фізико-хімічні властивості. Так, за майже однакового з плазмою крові осмотичного тиску онкотичний тиск лімфи у 2-3 рази нижчий, ніж плазми крові. Набагато нижчою є і в'язкість (1,2-1,5) та відносна густина (1,01-1,02) лімфи. Реакція лімфи лужна, її рН становить 8,4-9. Незважаючи на меншу порівняно з плазмою крові концентрацію білків, якісно лімфа містить усі білки плазми крові, в тому числі гамма-глобуліни, протромбін, фібриноген, і здатна до згортання.