Короткі теоретичні відомості

Виробничий пил утворюється при проведенні земляних, вибухових, вантажно-розвантажувальних, оздоблювальних, зварювальних і інших видів робіт.

При горінні пил виділяється у вигляді продуктів неповного згорання матеріалів; при транспортуванні – у результаті струсу; при розпиленні барвника – у вигляді мікроскопічних крапельок; при піскоструминному очищенні поверхонь фасадів будинків і в ряді інших випадків також має місце інтенсивне пилоутворення.

Пил - це дрібні частки твердої речовини, які здатні тривалий час знаходитися в повітрі у завислому стані.

У повітрі пил утворює дисперсну систему, в якій дисперсною фазою є частки, а дисперсним середовищем – повітря.

Для гігієнічної оцінки пилу необхідно знати його склад, спосіб утворення і дисперсність.

За своїм складом пил поділяється на:

1. Неорганічний пил:

• металевий (свинцевий, цинковий і т.д.);

• мінеральний (кварцевий, азбестовий, цементний й ін.).

2. Органічний пил:

• рослинний (деревний, бавовняний і т.д.);

• тваринний (вовняний, кістковий і т.д.);

• штучний (пластмасовий).

3. Змішаний пил.

За способом утворення пил можна віднести до одного з двох видів:

• аерозоль дезінтеграції - пил утворюється під час механічного впливу на тверді речовини - подрібнення і стирання;

• аерозоль конденсації - пил утворюється з парів речовин при їхньому охолодженні - електрозварювальний аерозоль.

За дисперсністю пил класифікують на групи:

• видимі - розмір часток від 10 до 100 мкм;

• мікроскопічні - від 0,25 до 10 мкм;

• субмікроскопічні - менші за 0,25 мкм.

Найбільш шкідливим для людини є пил з розмірами часток менше 1 мкм, оскільки вони можуть тривалий час знаходитися в завислому стані і глибше проникають у дихальні шляхи.

Пил може бути токсичним (пил свинцю, миш'яку й ін.) і нетоксичним (цементний, торф'яний пил, частки ґрунту і т.д.).

Мінеральний (рідше металевий) пил при тривалому вдиханні може викликати розвиток хронічного професійного захворювання - пневмоконіоз. Ця назва поєднує численні види захворювань, викликаних впливом пилу. Найбільш розповсюдженим із усіх пневмоконіозів є силікоз, який виникає при вдиханні пилу кремнезему, що містить двоокис кремнію (SiО₂) у вільному стані. Це захворювання всього організму, викликане кисневою недостатністю в зв'язку із розростанням у легенях сполучної тканини.

Їдкий і подразнюючий пил (соди та ін.) може викликати захворювання шкіри, очей.

Запиленість повітря характеризується показником запиленості, вагою пилу (мг) чи кількістю пилових часток в одиниці об'єму (м³). Гранично допустимі концентрації (ГДК) пилу в повітрі приведені в санітарних нормах проектування промислових підприємств ГН 3.3.5-8-6.6.1 2002 р., в Наказі МОЗ України №11 від 22.01.99 "Про затвердження списків і введення в дію Гігієнічних регламентів шкідливих речовин у повітрі робочої зони, атмосферному повітрі населених місць та забруднення шкіри рук працюючих", в Наказі МОЗ України № 30 від 23.02.2000 "Про затвердження списків і введення в дію гігієнічних регламентів шкідливих речовин у повітрі робочої зони і атмосферному повітрі населених місць" та ДСН 3.3.6.042-99 "Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень".

Для визначення запиленості повітря можуть застосовуватися ваговий, рахунковий (кількісний), фотоелектричний і деякі інші методи.

Ваговий метод полягає у визначенні ваги пилу затриманого фільтром при пропуску через нього визначеного обсягу повітря.

Рахунковий метод пов’язаний з визначенням кількості часток пилу, що осіли за допомогою спеціального поршневого насоса на покривному склі приладу. Підрахунок числа осілих часток проводиться дослідником за допомогою мікроскопа.

Фотоелектричний метод полягає у визначенні величини світлового потоку, що послабляється пилом, при проходженні його через шар досліджуваного повітря.

Для визначення запиленості повітря відбір проби (не менш п'яти) повинний проводитися в зоні дихання протягом зміни.