5. Порядок проведення заняття

5.1. Вступна частина (організаційний момент та вступне слово)

На початку заняття лектор називає тему, ознайомлює присутніх з метою лекції її практичною значущістю для діяльності викладача.

Вирішує організаційні питання заняття (перевірка наявності студентів персонально та їх готовності до заняття: наявність зошитів для конспектування, ручок тощо);

Ознайомлює студентів з рекомендованою навчальною літературою.

Оголошує план лекції (навчальні питання).

Ознайомлює з навчальною літературою, нормативно-правовими документами та науковими джерелами для самостійного опрацювання студентами.

5.2. Змістовна частина (розгляд навчальних питань)

Після вступного слова викладач називає навчальне питання, і поєднуючи елементи індуктивного та дедуктивного викладання разом з використанням засобів наочності, а також технічних засобів навчання систематизує навчальний матеріал і доводить його до присутніх.

Під час читання лекції лектор з метою активізації пізнавальної діяльності студентів може ставити перед ними контрольні або проблемні запитання. Після розгляду кожного навчального питання лектор робить висновок і переходить до наступного питання. Заняття закінчується заключним словом лектора.

5.3. Заключна частина лекції

Викладач формулює висновок з теми, відповідає на запитання слухачів.

Визначає ступінь досягнення мети заняття;

Викладач визначає завдання щодо підготовки до наступного заняття і рекомендує літературні та інші джерела для самостійної роботи студентів; надає відповіді на запитання.

Вступ

У цивілізованих демократичних країнах, до яких прагне приєднатись і Україна, невід'ємним фактором правової системи і основним професійнім недержавним інститутом захисту особистості, її прав і свобод є адвокатура.

Розбудова адвокатури в суверенній Україні, так само як і в інших пострадянських республіках, ускладнена тією обставиною, що протягом минулого століття на територіях цих держав, по суті, вдруге відбувається крутий історичний поворот до системи діаметрально протилежних соціально-правових цінностей.

Парадоксально, однак після більш ніж сімдесятирічного існування радянської правової системи плеяда колишніх радянських республік, прагнучи здійснити крок вперед до світової цивілізації в галузі права, вимушена зробити два кроки назад до правової системи, що існувала на їхніх територіях у період Російської імперії.

Такі "нововведення" нинішньої судової реформи, як суди присяжних, апеляційні суди, незмінюваність суддів, рівність учасників судового процесу, незалежна адвокатура тощо, багато в чому повторюють кроки Російської судової реформи 1864 р. Водночас це рух вперед порівняно з соціальним статусом та організацією судової і правоохоронної системи в колишній радянській державі.

Ставлення держави до адвокатури, преси дає уявлення про справжні цінності, які визнаються владою. Рішучий поворот міжнародної громадськості в післявоєнний період до таких цінностей, як особистість, її права та свободи, утвердження принципу поваги до прав людини, озвучених Статутом ООН, дав сильний поштовх розвитку відповідних інститутів і, насамперед адвокатури.