Планування потреби підприємства в обігових коштах

Оцінювання потреби в окремих видах обігових коштів

Розробка балансу обігових коштів, що узгоджує потребу в них з джерелами їх формування

для формування виробничих запасів та запасів готової продукції

для форму­вання інших матеріальних активів

для відволі­кання в дебі­торську заборгованість

для формування грошових коштів

Баланс обігових коштів - плановий документ, у якому узгоджується плановий обсяг обігових активів з можливими джерелами їх фінансування.

Потреба в обігових активах

=

Джерела їх фінансування

ОбКМЗ + ОбКДЗ + ОбКГР

=

ВлОбКН + ЧПОБК + КрЗ + КрБ

де - ОбК_МЗ , ОбК_ДЗ , ОбК_ГР - відповідно потреба в обігових коштах для фор­мування матеріальних запасів, дебіторської заборгованості, грошових кош­тів;

ВлОбК_Н - наявний розмір власних обігових коштів на початок періоду,

що планується;

ЧП_ОБК - чистий прибуток, що буде спрямований на поповнення обігових коштів у періоді, що планується;

КрЗ - кредиторська заборгованість, яка очікується у періоді, що платить­ся;

КрБ - банківські кредити, які необхідно отримати в періоді, що планується для формування обігових коштів.

ПФП (поточні фінансові потреби)=ПА(поточні активи)-ПП(поточні пасиви)

Поточні активи, як правило, постійно змінюються. Фінансові менеджери повинні щороку знати сподівані мінімальні та максимальні рівні поточних активів. Мінімальний рівень можна вважати постійною складовою поточних активів, а різниця між мінімальним і максимальним рівнями називається сезонною складовою.

Сума постійного фінансування = Мінімальний рівень поточних активів + Фіксовані активи

Сума сезонного фінансування = Поточні активи - Мінімальний рівень поточних активів

Сезонні потреби фінансування нестабільні, тому їх, як правило, покривають за рахунок нетривалих банківських позик. І навпаки, потреби постійного фінансування треба покрити за рахунок тривалого кредиту або власного капіталу. Якщо кошти на постійні потреби буде позичено на короткий термін, то цілком можливо, що банк не погодиться переоформити позику після її погашення. У такому разі компанія буде матиме проблеми з ліквідністю і перед нею постане загроза банкрутства. Рішення про те, як фінансувати активи – за рахунок тривалої чи нетривалої заборгованості, - це вибір між доведенням ризику до мінімуму і одержанням максимальних прибутків.

Є кілька типових підходів до фінансування поточних активів.

А. Консервативний підхід

грн.

Поточні активи

С

В

Мінімальний рівень поточних активів

Фіксовані активи

0 час

ОВ = тривала заборгованість + власний капітал;

ВС = нетривала заборгованість.

За консервативного підходу фіксовані активи, мінімальний рівень поточних активів і частину сезонних потреб фінансують за допомогою тривалих кредитів і власного капіталу. За рахунок нетривалих позик фінансують лише частину сезонних потреб. Як наслідок, вартість капіталу за такого фінансування дуже висока, однак ризик залишитися без коштів – мінімальний.

Б. Поміркований підхід.

За поміркованого підходу фіксовані активи і мінімальні поточні активи фінансують за рахунок тривалих кредитів і власного капіталу. Сезонні потреби фінансують за рахунок нетривалих позик.

грн.

Поточні активи

С

В

Мінімальний рівень поточних активів

Фіксовані активи

0 час

В. Агресивний підхід

грн.

Поточні активи

С

В

Мінімальний рівень поточних активів

Фіксовані активи

0 час

За агресивного підходу фіксовані активи і лише частину мінімального рівня поточних активів фінансують за рахунок нетривалих кредитів і власного капіталу.

Усі сезонні потреби, а також частину мінімального рівня поточних активів покривають за рахунок нетривалих позик. Вартість капіталу за такого фінансування мінімальна, однак ризик, пов’язаний із проблемою ліквідності, досить високий.