11.5.1. Сутність глобальних проблем, їхні види та способи розв'язання.

Для даного етапу розвитку людства на Землі характерними є наступні риси:

• Різноспрямованість (багатовекторність) і нерівномірність соціальних змін – глобальний розвиток не є лінійним процесом.

• Неврівноваженість систем міждержавних відносин, що склалися під цивілізаційним тиском техногенного капіталістичного Заходу - у різних регіонах світу постійно виникають локальні фінансові, економічні, політичні, гуманітарні кризи, що загрожують перерости у загальнопланетарну цивілізаційну катастрофу.

• Прискорення темпів соціально-економічного й науково-технологічного розвитку, що має як позитивні, так і негативні наслідки.

• Наростання тенденцій до взаємозалежності, системної єдності всього людства.

• Загострення протиріч між індустріально розвиненими країнами, де зосереджені основні фінансово-економічні ресурси, й країнами «що розвиваються» - економічною і цивілізаційною периферією світу.

Найважливіша роль у визначенні долі земної цивілізації належить так званим «глобальним проблемам», які зачіпають корінні інтереси всього людства в цілому й кожного жителя Землі окремо, впливають на розв'язання інших, більш локальних проблем, що постають перед тою або іншою державою, тим або іншим суспільством.

Безпосередньою причиною виникнення глобальних проблем є споживче відношення до соціоприродних цінностей, що виснажує природу і деформує людську сутність.

Усі глобальні проблеми сучасності можна розділити на три групи:

1. Інтерсоціальні проблеми – проблема війни й миру, соціально-економічні проблеми, проблеми подолання відсталості тих або інших країн і т. п.

2. Проблеми системи «людина-суспільство». Це є проблеми охорони здоров'я, народонаселення, освіти, культури, комп'ютеризації, формування перспектив розвитку людини.

3. Проблеми системи «природа-суспільство». Це проблеми ресурсів, енергетики, продовольства, навколишнього середовища (екології).

11.5.2. Екологічні проблеми.

Екологічні проблеми мають сьогодні першорядне значення для людства. Суть їх полягає в тому, що в останні роки неухильно загострюються протиріччя між продуктивною діяльністю людини й природним середовищем її проживання.

Все більш потужна діяльність людини приводить до прискореного росту навантаження на природу. Якщо терміново не переломити цю руйнівну тенденцію, то природа вже буде не в змозі відновлювати себе, стан її рівноваги буде остаточно втрачено, що може призвести до катастрофи не тільки у масштабах людства, а й всієї біосфери Землі.

Зростання матеріального виробництва спричиняє такі необоротні процеси, як забруднення морів і океанів, виснаження озонового шару атмосфери; швидко зникають тропічні ліси – легені Землі, скорочуються запаси прісної води, відбувається ерозія ґрунту.

Розрахунки вчених показують, що людство вже зараз створило штучне середовище, яке економічно вдесятеро продуктивніше природного середовища, але настільки ж перевищує рівень екологічно виправданого навантаження на природу, тобто такого навантаження, що не приводило б до глобальної деградації біосфери. Взагалі в оточенні лише штучного живі організми існувати не можуть, бо штучне – мертве і не самодостатнє.

Отже, економічний прогрес цивілізації поки що здійснюється за рахунок регресу екологічного.

Екологічну катастрофу ще можна відвернути, але це можливо лише за умови радикальних соціокультурних трансформацій в світових масштабах, щоб для людини стало вигідним перейти від ціле-орієнтованого (успіх) до ціннісно-орієнтованого (духовність) шляху свого розвитку. Це потребує оптимізації природокористування з відповідними обмеженнями у хазяйнуванні, а також формування і поширення серед громадськості системного мислення, заснованого на глибокому розумінні змісту і взаємопов’язаності екологічних і гуманітарних проблем.