Виникнення Афінської держави легенда пов’язує з іменем грецького героя Тезея (уіі ст. До н.Е.)

Афінська держава виникла у південно-східній частині Балканського півострова, так званій Аттіці. Серед полісів Аттіки на перше місце не­забаром виходять Афіни, де, як і в інших грецьких общинах, діяла рада старійшин, базилевс, Народні збори. У Х-ІХ ст. до н.е. тут розгорнулася гостра боротьба між родовою аристократією і демосом.

Серед заходів, здійснених Тезеєм, що сприяли виникненню держави, першим було об’єднання чотирьох племен (філ) з центром в Афінах. Для керівництва загальними справами створено Народні збори, колегію архонтів та ареопаг.

Кожне з чотирьох племен поділено на три фратрії (усього - 12), а кожну фратрію на 30 родів. Усіх вільних повнолітніх громадян чоловічої статі Тесей поділив на три розряди: благородних (евпатридів), яким було надано виняткове право на заміщення посад, землеробів (геоморів) і ремісників (демі­ургів).

Наступним кроком до утворення держави було обмеження влади базилевса і введення нової посади архонта. Спочатку архонти вибирались довічно, потім – на 10 років, а з 683 р. до н.е. щороку обирались 9 архонтів. Один з них – перший архонт-епонім, іменем якого називався рік, очолював колегію, мав повноваження щодо нагляду за внутрішнім управлінням і судові повноваження щодо сімейних справ. Базилевс, який став другим архонтом, виконував жрецькі функції, а також суд у релігійних справах. Третій архонт – полемарх – здійснював командування військом і відав зовнішніми справами. Інші шість архонтів – фесмофети – були охоронцями законів та очолювали розгляд судових справ. Діяльність архонтів контролювалася ареопагом, який у VІІІ ст. до н.е. замінив Раду старійшин. В ареопазі засідали діючі і відставні архонти, які приймали рішення з військових, жрецьких і судових справ. Уся Аттика була розбита на територіальні округи (наукрії) (48 – по 12 на кожне плем'я). Громадяни кожної наукрії були зобов’язані спорядити корабель з екіпажем і виставити двох вершників у повному військовому спорядженні. На чолі наукрії стояв притан.

Отже, з’явився поділ населення за територіальною ознакою, а також виник новий орган влади (ареопаг), що не був пов’язаний із родоплемінною організацією. У 621 р. до н. е. в Афінах з’являється писане право. Це були закони Драконта. Таким чином, Афіни були найбільш класичною формою: тут держава виникає безпосередньо і переважно із класових протиріч, які розвинулись у середині родового суспільства.

3. Реформи Солона. Реформи Клісфена. Їх оцінка, демократизація державного ладу. Наприкінці VІІ ст. до н.е. протистояння демоса та аристократії стало жорстоким. Воно супроводжувалось загостренням боротьби між верхівками філ і фратрій. Розвиток товарно-грошових відносин дестабілізував політичну ситуацію в полісі. Велика кількість селян опинилась у борговій кабалі в євпатридів, багато з них були продані в рабство за межі Аттики. Зросла кількість фетів – особисто вільних, але незаможних громадян. Маючи владу в ареопазі, опираючись на підтримку верхівки філ та фратрій, євпатріди пробували ліквідувати залишки родової демократії. Існування поліса було в небезпеці.

У 594 р. до н.е. Солона було обрано архонтом. Спираючись на народні збори, він провів ряд важливих реформ: почав з «сисахвії» - скидання тягаря, тобто ліквідації боргового рабства, ліквідовувались всі борги афінян, продані в рабство афіняни підлягали викупу і могли повернутися додому. Надалі рабами могли бути лише іноземці. В рамках економічних реформ, щоб «витягнути» країну з кризи Солон прийняв ряд законів. Зокрема, закони про сиріт-спадкоємців, дуже важливий закон про свободу заповітів, усі види майна, у тому числі і земельні ділянки, можна було продавати, заставляти, ділити між спадкоємцями. Він обмежив придбання землі (щоб перешкодити скупченню її в деяких руках), регулював відносини сусідів по землеволодінню (напр., заборонив затінювати посадками на межі землю сусіда), користування джерелами води, установив деякі правила, що стосуються торгівлі (заборонив вивіз з Аттики сільськогосподарських продуктів, крім олії), ввів нову систему вагів і мір, а також почав карбування монети, що успішно конкурувала з монетою інших грецьких держав, дозволив свободу зібрань для релігійних, торговельних і інших цілей, приймав міри проти розкоші (і зокрема проти розкоші жінок). Інші економічні реформи заохочували розведення в Аттиці оливи, а також стимулювали виробництво і торгівлю в Афінах (для чого іноземним ремісникам надавалося афінське громадянство).

До політичних реформ Солона належить проголошення усіх громадян рівними перед законом, тобто політичної рівності, в основу якої було покладено майновий ценз. Усі громадяни Афін були поділені на 4 розряди залежно від прибутку з землі. Перший розряд становили ті, хто мав прибуток не менше 500 медимнів зерна, масла чи вина (1 медимн – 41–52 літри). Ці громадяни називались п’ятсотмірниками. До другого розряду належали ті, хто мав прибуток у 300 медимнів. В ополченні вони були вершниками і повинні були за свій рахунок придбати спорядження. Громадяни перших двох розрядів могли займати найвищі посади в державі. Громадяни третього розряду мали прибуток не менше 200 медимів, їх звали зевгитами (гр. зевгос — запряг волів). Це був найчисельніший прошарок афінських громадян, вони служили у піхоті і могли займати нижчі посади. Усі інші були зараховані до четвертого, останнього розряду. Їх звали фетами, вони могли брати участь тільки у народних зборах. Отже, в основу поділу суспільства замість родової ознаки було покладено майнову. Майнове становище визначало й місце громадянина в ополченні. З представників перших двох станів формувалася кіннота, третього – важко озброєна піхота, із фетів – підрозділи легко озброєної піхоти чи допоміжних загонів. Воєначальниками та архонтами могли бути лише ті, хто належав до перших двох розрядів. Солон запровадив Раду чотирьохсот (буле). До неї кожне плем'я (всього чотири) обирало на своїх зборах з громадян перших трьох розрядів, що досягли 30-річного віку, по 100 представників (щорічно). Створення і розширення прав народних зборів (екклесії), що стали головним законодавчим і контролюючим органом Афін, значною мірою сприяло демократизації суспільного і політичного ладу. Збори і рада відтіснили на другий план ареопаг та колегію архонтів. Був створений суд присяжних – геліея, до якого входили громадяни всіх чотирьох розрядів у кількості 6 тисяч чоловік. Геліея була не тільки найвищим судовим органом країни з обширною ком­петенцією, а й мала важливі політичні функції, зокрема у сфері законо­давства (затверджувала закони). Також було прийнято закон про політичну активність громадян, згідно з яким, обговорюючи важливі питання у Народних зборах стосовно долі краї­ни, всього народу, присутні повинні були висловити свою думку, відкрито сказати "так" або "ні", не ховатися за спини інших, не відмов­чуватись. Будь-який громадянин мав право притягнути до суду зло­чинця, порушника. Раніше таке право мали тільки сам потерпілий або представники його роду.Солон анулював надто жорстокі Закони Драконта, за виключенням деяких постанов про вбивство.

Солона вважають батьком афінської демократії. Однак одразу усунути всі соціальні суперечності в афінській державі Солон не міг. Євпатриди були незадоволені послабленням своїх політичних позицій і хотіли реваншу. Селянам, колишнім боржникам, які повернулися до Аттики, не повернули їх земельні ділянки, і вони поповнили лави незадоволеного засиллям євпатридів демоса. “Солон, – як пише Плутарх, – розчарував заможних тим, що ліквідував боргові зобов’язання, а бідних тим, що не провів переділ землі, як вони сподівались, і не зрівняв усіх за способом життя”. Намагаючись зберегти реформи, Солон вирішив зректися своєї посади, всіх повноважень, і, взявши з громадян обіцянку не змінюва­ти реформ, зберігати їхню дію і перевірити її часом до його повернен­ня, на десять років покинув Афіни.

Боротьба між родовою аристократією і демосом продовжувалась і призвела до встановлення тиранії Пісистрата (560 – 527 рр. до н.е.). Він не скасував закони Солона, однак більше притиснув євпатридів. Пісистрат відібрав землі у багатьох євпатридів і поділив їх серед селян, ввів державні субсидії збіднілим землеробам, надавав їм у кредит насіння, худобу, інвентар, запровадив пенсії інвалідам війни. Було запроваджено інститут роз’їзних суддів з метою зміцнення законності і правосуддя. За Писістрата вперше було введено державний податок у розмірі 1/10 частини урожаю, що полегшило утримання апарату управління, зробило його менш залежним від аристократії. Політика Писістрата була спрямована на підтримання державного порядку, соціального спокою, вона стимулювала економічний і культурний прогрес та мала в цілому позитивний вплив на розвиток афінського суспільства. Але режим тиранії не влаштовував впливових рабовласників, які були незадоволені зосередженням влади в руках однієї особи. У результаті відкритого виступу знаті проти тиранії остання була скинута. Розпочалася боротьба за владу між Клісфеном, якого підтримував народ, та Ісагором, представником аристократії. Ця боротьба закінчилась перемогою Клісфена. З іменем Клісфена пов’язана подальша демократизація афінського політичного ладу. У 509 р. до н.е. він провів державні реформи, які призвели до остаточної ліквідації залишків родового ладу. Свої реформи Клісфен розпочав з введення нового адміністративного поділу, побудованого на територіальному принципі. Насамперед, Клісфен ліквідував чотири родові племена і натомість запровадив територіальний поділ: поділив Аттіку на 10 територіаль­них філ. При цьому враховувався природний поділ країни на три ос­новні регіони: міський (Афіни), прибережний і внутрішній. У двох перших переважав демос, у третьому — аристократія. Кожна філа поді­лялася на три частини — триттії: по одній з кожного регіону. Отже, всього було 30 триттій. Вони, в свою чергу ділилися на 10 демів (тобто всього 100). Кожного афінського громадя­нина було приписано за місцем проживання до якогось дему. Прина­лежність ця була спадковою. Називати себе родовим походженням за­боронялось. Кожен громадянин поруч зі своїм іменем гговинен був за­значати ще й назву дему. Тільки приналежність до дему давала грома­дянам повноправність. Метою реформи було змішати населення, роз’єднати роди і тим послабити силу євпатридів.

Рада чотирьохсот була замінена на раду п’ятисот ( по 50 чоловік від кожної філи). При Клісфені були також розширені ряди афінських громадян шляхом надання багатьом метекам громадянських прав. Була створена колегія десяти стратегів (по 1 від кожної філи).  Головно це були військові вожді, але не тільки — вони мали також важ­ливі адміністративно-політичні повноваження.

Для того, щоб зберегти новий порядок від замахів на нього з боку ворогів, був введений остракізм (суд черепків). Остракізм був формою таємного голосування, при якому кожен голосуючий писав на черепку ім’я людини, що здавалась йому небезпечною для існуючого ладу. За більшістю голосів таку людину виганяли з Афін на десять років (згодом на п'ять) без позбавлення громадянських чи будь-яких майнових або спадкових прав.

Отже, реформи Клісфена, завдавши остаточного удару пережитім родоплемінного устрою, завершили так звану епоху політичних еволюцій і формування афінської державності.

Реформи Ефіальта і Перікла.

Подальша демократизація афінського державного ладу пов’язана з іменами Ефіальта і Перікла. У 462 р. до н.е. афінська демократія під керівництвом Ефіальта провела через народні збори закон про позбавлення ареопага всіх політичних функцій. Він був позбавлений права накладати вето на постанови народних зборів, передавши це право геліеї. Право контролю за посадовими особами і нагляд за виконанням законів перейшли до ради 500 і народних зборів, але головним чином до геліеї. Скоротилась судова компетенція ареопага: за ним залишились лише релігійні справи і деякі кримінальні. Відбулося дальше зниження майнового цензу для зайняття посад архонтів: до них допущено третій роз­ряд громадян — зевгітів. Після вбивства Ефіальта афінську демократію очолив Перікл. Період правління Перікла вважався "золотим віком" Афін, епохою їх найвищого розвитку. Перікл також провів низку реформ. Він, зокрема, зрівняв усіх гро­мадян у політичних правах і допустив їх, незалежно від розряду, тобто від майна, до будь-якої посади в державі. Щоб зробити доступ незаможних представників населення до державної служби реальним, Перікл домігся через Народні збори вве­дення оплати за державну службу. Ввели оплату і за військову службу. Всі державні посади обирали за жеребом, щоб усі кандидати були рівноправними, ніхто, особливо знать, не міг скористатися своїм впливом, розгортати закулісну діяльність. Відкритим голосуванням обирали тільки стратегів і скарбників, оскільки вважалось, що для цих посад потрібна спеціальна підготовка.

Дбаючи про розвиток науки і мистецтва, просвіти, Перікл сприяв їхньому розвиткові. Для найбідніших громадян він увів оплату так зва­бних театральних грошей, щоб усі могли відвідувати театри.

Але у V ст. до н.е. Афіни вступили у смугу кризи. Переживаючи внутрішні суперечки розпочинається боротьба Афін зі Спартою та ін. грецькими державами так званого Пелопонеського союзу, який очолювала Спарта. У цій боротьбі перемогла Спарта. У 340 р. до н.е. Афіни разом зі всією Грецією були включені Олександром Македонським до Македонської імперії. У ІІ ст. до н.е. Афіни і вся Греція перетворилися в провінцію Римської держави.