2. Генеральна Асамблея оон як один з міжнародно-правових механізмів сприяння здійснення прав і свобод людини

Генеральна Асамблея є пленарним органом ООН, який складається з представників усіх держав - членів організації. Асамблея збирається на чергову щорічну сесію в період з вересня по грудень і в подальший період в міру необхідності. Окрім регулярних сесій, Асамблея може проводити спеціальні і надзвичайні спеціальні сесії. Кожна держава може бути представлена в ній делегацією щонайбільше з п'яти осіб. Одна держава-член організації має в Генеральній Асамблеї один голос. Рішення з окремих важливих питань, таких, як рекомендації відносно миру і безпеки і вибори членів Ради Безпеки, приймаються більшістю в дві третини держав-членів; рішення ж з інших питань приймаються простою більшістю голосів.

В напрямку прав людини ГА ООН «організовує дослідження і готує рекомендації в цілях сприяння міжнародній політичній співпраці, розвитку і кодифікування міжнародного права, здійснення прав людини і основних свобод і сприяння міжнародній співпраці в економічній, соціальній і гуманітарній областях і в області культури, освіти і охорони здоров'я». ГА ООН має шість головних комітетів:

1. Комітет з питань роззброєння і міжнародної безпеки (Перший комітет)

2. Комітет з економічних і фінансових питань (Другий комітет)

3. Комітет з соціальних і гуманітарних питань і питань культури (Третій комітет)

4. Комітет із спеціальних політичних питань і питань деколонізації (Четвертий комітет)

5. Комітет з адміністративних і бюджетних питань (П'ятий комітет)

6. Комітет з правових питань (Шостий комітет)

В рамках Генеральної Асамблеї питаннями прав людини переваж­но займається Третій комітет (соціальні і гуманітарні питання та питання культури). Однак не виключається можливість розгля­ду таких питань іншими комітетами, зокрема вони включають­ся в порядок денний Спеціального політичного комітету та шостого комітету — з правових питань.

Найважливіші питання виносяться на пленарні засідання Генеральної Асамблеї ООН, де й ухвалюються рішення головних комітетів. В силу головую­чого становища Генеральної Асамблеї в структурі органів ООН, в ній приймаються основні рішення у сфері прав людини, в тому числі і ті, що стосуються координації співробітництва дер­жав в рамках всієї системи ООН з цих питань.

У відповідності з положеннями ст.ст. 10—13 Статуту, Гене­ральна Асамблея наділена дорадчими та рекомендаційними повноваженнями. Стаття 10 уповноважує ГА обговорювати будь-які питання, а ст. 11 обговорювати будь-які питання, що стосуються підтримання міжнародного миру і безпеки та роби­ти з таких питань рекомендації заінтересованим державам та Раді Безпеки (за винятком умови ст. 12). Генеральна Асамблея також, як це зафіксовано у ст. 13 Статуту, «організує досліджен­ня та робить рекомендації з метою... сприяння здійсненню прав людини й основних свобод для всіх, без різниці раси, статі, мови і релігії».

Рекомендації Генеральної Асамблеї, спрямовані на «сприяння міжнародному співробітництву», згідно зі Статутом ООН (ст.ст. 10-14) не мають юридично обов'язкової сили для держав -членів ООН. Разом з тим слід зазначити, що резолюції Гене­ральної Асамблеї, які є рекомендаціями, за які голосували всі або переважна більшість держав - членів Організації, є свідчен­ням одноманітної практики держав. Такі акти сприяють прогре­сивному розвитку міжнародного права, а їхні положення вико­нують надзвичайно важливу допоміжну роль у становленні або визначенні opinio juris звичаєвих та підготовці і розробці дого­вірних міжнародно-правових норм. В таких резолюціях містять­ся, наприклад: Декларація про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1963 р.¹, Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 p.¹, Хартія еконо­мічних прав і обов'язків держав 1974 р.², Декларація та Програ­ма дій в галузі культури світу 1999 р.³, Декларація Організації Об'єднаних Націй про клонування людини 2005 р.⁴ та багато ін.

До того ж в ст.ст. 55 та 56 Статуту ООН держави - члени ООН взяли на себе зобов'язання вдаватися до спільних і самостійних дій у співробітництві з Організацією для досягнення, зокрема, загальної поваги і додержання прав людини й основних свобод.

Відповідно до ст. 22 Статуту ООН Генеральна Асамблея зас­нувала декілька власних допоміжних (формально тимчасових) органів у сфері прав люди­ни, створе­ні для вивчення певних ситуацій, пов'язаних з грубим і масовим порушенням прав людини, і які виконують свої функції та при­пиняють існування після ліквідації об'єкта їхньої діяльності. Прикладом може служити Спеціальний комітет з розслідування дій Ізраїлю, що порушують права людини, на окупованих арабських територіях. В цьому контексті можна також згадати Спеціальний комітет з політики апартеїду, яка проводилась урядом ЮАР, Рада з Намібії тощо.