4. Ліквідація Запорізької Січі

Після історичної події — возз'єднання України з Росією (1654 р.) почались зворотні процеси у фізичній культурі українців, пішов на­ступ на неї. Вже у 1709 році скасовуються всі вольності козаків. Ре­акційна політика московського царизму спрямовується на ліквідацію культурних здобутків і традицій українського народу. Це особливо посилилось, коли у 1685 р. Київський митрополит Тедеон визнав над собою зверхність Московського патріарха. Спільна церква (Київська консесторія) заборонила вечорниці та інші зібрання молоді, так хара­ктерні для українців усіх регіонів. Далі пішли заборони української мови, як важливішого елемента культури народу (офіційно — 1720 р. вперше, а у 1876 р. остаточно). Поступово зменшується кількість шкіл і починається епоха ліквідації парубоцьких громад та інших осередків, причетних до фізичної культури в Україні. Завершенням, так званою «Руїною», було виселення запорожців на Кубань (1775 р.).

Але, незва­жаючи на постійні утиски з боку польських магнатів, московського царизму та інших, український народ зберіг і збагатив свої традиції і обряди, що сприяли утвердженню народної за своєю сутністю фізич­ної культури і в наступні часи. Такі організації, як парубоцькі громади, зберігались на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині та інших аж до 30-років XX століття, нехтуючи більшовицькими заборонами. Тради­ції — вічні.