Виборчі правовідносини: поняття, структура
Виборчі правовідносини є частиною однорідної сфери конституційних відносин, і як такі втілюють у собі всі ознаки конституційних відносин, а в рамках підгалузевої характеристики мають і відмінні ознаки. Реалізація норм виборчого права відбувається через виборчі правовідносини, регламентовані як основоположними нормативними актами у виборчому праві, так і актами, їх деталізуючими. Через виборчі правовідносини реалізується владна складова нашого суспільства, закріплена ст. 5 Конституції України або, як зазначав Ю.А. Вєдєнєєв, забезпечується трансформація влади народу в державну і муніципальну, опосередковуються відтворення влади, формування і функціонування всіх інститутів представницької демократії, їх необхідна ротація. Ця характеристика потребує одного уточнення. Йдеться про функціонування не всіх інститутів представницької демократії, а тільки частини формованих на репрезентативній основі. У суспільстві й державі функціонує велика кількість представницьких інститутів, сформованих на презентативній основі, які до виборчої культури не мають відношення і не становлять предмет виборчого права.
Виборчі відносини також передбачені правовою нормою, включають вольовий, інтелектуальний елемент, виникають на основі юридичного факту, висловлюють наявність юридичного зв'язку між суб'єктами виборчого права, яка характеризується наявністю прав і обов'язків, передбачених нормою права. До них також підходить формула: немає прав без обов'язків і обов'язків без прав. Вони гарантуються державою і охороняються примусовою силою компетентних органів.
Отже, виборчі відносини, як уже зазначалося, є похідними від конституційних, вірніше вони є тими ж конституційними відносинами, але в рамках однорідної конституційної галузевої сфери відносин регулюють здійснення виборчих прав громадян, передачу публічної влади від її носія (народу) виборним державним і муніципальним органам , їх посадовим особам. Тим самим виборчі відносини опосередковують повсякденну практичну реалізацію конституційного права громадян обирати та бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування, розвивають і доповнюють конституційно-правові відносини як в процесі організації та проведення виборів, так і в міжвиборчий період.
Що стосується суб'єктів виборчого права, то вони, по-перше, характеризуються тим же складом, що й суб'єкти конституційного права в цілому: народ, громадяни, держоргани та органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання і т.д. Але, з іншого боку, вони мають специфічне коло суб'єктів, які характеризують саме виборче право в структурі підгалузей і правових інститутів конституційного права, діяльність яких зв'язується з організацією всього виборного процесу та функціонування виборчої влади у міжвиборчий період.
Так, С.Д. Князєв все різноманіття суб'єктів виборчих правовідносин зводить до двох груп. До першої він відносить громадян як основних носіїв виборчих прав і свобод, які у ролі виборців, кандидатів, зареєстрованих кандидатів, довірених осіб, спостерігачів і членів виборчих комісій з правом дорадчого голосу, почасти іноземних громадян, яким за законом дозволено брати участь у виборах і бути обраними в представницькі органи місцевого самоврядування, а також колективних суб'єктів (виборчі об'єднання і виборчі блоки). До другої групи суб'єктів виборчих правовідносин автор відносить виборчі комісії, державні органи, органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації, підприємства, установи, організації, а також їх посадових осіб, на яких покладено обов'язок сприяти здійсненню виборчих прав громадян за допомогою створення належних умов для організації і проведення виборів, запобігання-обертання порушень виборчого законодавства та притягнення винних осіб до відповідальності.
Як видається в цілому, з цією класифікацією С.Д. Князєва можна погодитися, хоча варто відзначити, що таке угрупування суб'єктів виборчих правовідносин дуже масштабне і для конкретизації її суб'єктний склад можна зробити більш диференційованим, наприклад, виділити групи (підгрупи) колективних суб'єктів виборчих відносин. Адже не можна об'єднувати в одну групу суб'єктного складу і фізичні, і юридичні особи. Напевно, особливу суб'єктну групу складають і виборчі комісії, і ЗМІ. Не визначено і місце судових органів як суб'єктів виборчих правовідносин. До речі, в більш ранній статті С.Д. Князєва, написаній у співавторстві з Ю.А. Вєдєнєєвим, дані суб'єкти диференціювалися по чотирьох групах: індивідуальні, колективні, політичні та адміністративні. До того ж ця класифікація повністю відтворена і в підручнику інших авторів: Ю.А. Дмитрієва та В.Б. Ісраеляна.
Зміст електоральних відносин. Наявність суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, встановлених правовою нормою, гарантованої державою, відрізняє електоральні, як і в цілому правові відносини, від неправових, оскільки, слідуючи образному виразу А.Б. Венгерова, держава завжди незримо, але вельми потужно присутня в правовідносинах як «третій незайвий». Однак зміст правовідносини полягає не тільки в правах і обов'язках, але й у реальних діях щодо їх використання та здійснення. Фахівці з виборчого права додають до цього і гарантії виборчих прав як специфічний юридичний різновид обов'язків.
Правові норми наділяють суб'єктів правовідносин низкою правомочностей, тобто більш конкретними правилами поведінки суб'єктів правовідносин. У відповідності з цими правомочностями, суб'єкти електоральних відносин здійснюють свою поведінку. Саме правомочності, як зазначав В.О. Лучин, складають основний компонент змісту, яким охоплюється також і фактичне поведінка суб'єктів.
Електоральні відносини мають складну структуру. Більшість авторів виокремлюють в них юридичний та матеріальний зміст. Разом із правами та обов'язками (юридичний зміст) ми говоримо про реальну, фактичну поведінку суб'єктів електоральних відносин (матеріальний зміст). Ще в 80-х роках ХХ ст. С.С. Алексєєв, розглядаючи співвідношення юридичного і матеріального змісту в механізмі впливу права на суспільне життя, зазначав, що матеріальний зміст нерозривно пов'язує правовідносини з реальними відносинами, фактичними соціальними процесами, а юридичний зміст слугує правовим засобом забезпечення і нерідко формування матеріального змісту.
Матеріальний зміст виборчих правовідносин безпосередньо індивідуалізує його серед інших, пов'язує з реальними відносинами і процесами, що протікають в рамках виборчої кампанії.
Що стосується юридичного змісту, то він, як зазначав Л.С. Явич, слугує правовим засобом забезпечення відповідності матеріального змісту виборчих правовідносин вимогам законодавства, обслуговує механізм зчеплення юридичних і фактичних виборчих відносин. Вірну характеристику співвідношенню юридичного та матеріального змісту ми знаходимо в роботах С.Д. Князєва. Він звертає увагу на те, що юридичний зміст виборчих правовідносин має уніфікований характер і не залежить від його учасників, а матеріальне утримання, навпаки, в кожному конкретному випадку серйозно відрізняється своїм соціальним наповненням і за характером, і за структурою поведінки суб'єктів виборчого процесу. Разом з тим автор застерігає від перебільшення юридичного змісту виборчих правовідносин, оскільки самі по собі закріплення в нормах права моделі можливої поведінки їх учасників зовсім не гарантують власного адекватного втілення в повсякденному дійсності. На функціонування механізму виборів і їхні результати не меншою мірою впливає матеріальний зміст, тобто фактична виборча поведінка громадян та інших суб'єктів виборчого процесу.
Виборче правовідношення, як і всяке правовідношення, є вольовим, причому зі значно розширеним суб'єктним складом. У зв'язку з цим необхідно уточнити наявність в даних правовідносинах «загальної волі», тобто державної, і волі його суб'єктів (індивідуальної волі), уточнити їх співвідношення. Воля суб'єктів виборчих правовідносин виступає як би вторинною по відношенню державної волі.
Звертаючись до даного співвідношення, В.О. Лучин акцентував увагу на тому, що, підкреслюючи значення юридичних суб'єктивних прав і обов'язків, роль індивідуальних вольових актів, слід пам'ятати про пріоритет волі законодавця, про неприпустимість підміни її волею і інтересами суб'єктів індивідуальних правовідносин. Вольовий зміст правовідносин пов'язаний, насамперед, з державною волею, вираженою в конституційних нормах, і лише потім з суб'єктивною волею їх учасників.
Розглядаючи в цьому сенсі домагання учасників правовідносин, тобто правомочність, яка потребує вчинення конкретної дії зобов'язаною особою в інтересах уповноваженого суб'єкта правовідносин або пов'язується з можливістю звернутися до суду, інший орган за захистом свого права, якщо має місце його порушення, Д.А. Керімов зазначав, що домагання учасників правовідносин можливі лише в межах встановленої міри поведінки, і суперечності між виборчими нормами, що втілюють конституційні основи природи виборчих прав, і реальними (фактичними) відносинами вирішуються на користь основоположних норм.
Отже, за структурою змісту електоральних правовідносин, як і будь-яких інших, ми виділяємо юридично значимі суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх учасників.
При цьому, обов'язки можуть бути як у односторонніх, двосторонніх, так і багатосторонніх відносинах. Правда, у сфері публічного права дія, класифікація, структура і зміст правовідносин мають свою специфіку, наприклад: односторонні правовідносини в теорії і на практиці не виділяються у сфері публічного права, де більшість правовідносин виникає з одностороннього волевиявлення. Зауваження вірне, хоча й абсолютизувати його не варто, оскільки в сучасних умовах і в сфері публічного права значний масив відносин регулюється в рамках договірних відносин. На двосторонній і багатосторонній основі укладаються міжнародні договори, які є складовою частиною правової системи України і навіть мають пріоритет перед актами внутрішнього законодавства.
В абсолютних відносинах обов'язок не має конкретного адресата і закріплюється за всіма суб'єктами правовідносин, які не повинні заважати уповноваженій стороні реалізовувати своє право. У цьому випадку суб'єктивному праву кореспондують пасивні обов'язки. Пасивні обов'язки «не перешкоджати» і «не порушувати» належать до тих основних суб'єктивних прав, зазначав А.В. Міцкевич, які визнаються державою як належать кожній людині або громадянину держави. Якщо ці невідчужувані права не забезпечуються обов'язками інших поважати права людини і не обмежувати свободи її дій, навряд чи можна говорити про їх юридичну забезпеченість.
Таким чином, юридичний обов'язок виступає як встановлена Конституцією і виборчим законодавством необхідність (міра необхідної поведінки) дії особи, на яку покладено цей обов'язок. Безумовно, вона є і мірою належної поведінки відповідно до вимог управомоченої особи або держави в цілому. Основними адресатами юридичних обов'язків у виборчому праві виступають виборчі комісії, державні органи, органи місцевого самоврядування. Саме на них покладаються обов'язки, пов'язані з призначенням виборів, утворенням виборчих округів і виборчих дільниць, складанням списків виборців, реєстрацією кандидатів, забезпеченням вільного волевиявлення виборців, підрахунком голосів, визначенням результатів виборів, притягненням до відповідальності осіб, винних у порушенні виборчих прав громадян.
Класифікація електоральних правовідносин не є такою дискусійною, як розглянуті вище структурні елементи цих відносин. Різні критерії класифікації чи доповнюють існуючі, загальновизнані класифікації чи характеризують авторські позиції з даної проблеми. У літературі з теорії права зазвичай виділяються критерії класифікації за характером впливу (установчі, регулятивні, охоронні, заборонні), за предметом правового регулювання, за змістом обов'язків (активні, пасивні, односторонні, двосторонні або відносні) з розподілу прав і обов'язків (прості, складні, абсолютні, відносні), видові характеристики представлені галузевими критеріями (конституційно-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові, кримінально-правові, процесуальні та інші).
Що стосується конституційних правовідносин, то вони, з одного боку, характеризуються всіма тими ж ознаками видовий характеристики, що й інші галузеві правовідносини, але, безумовно, мають і свою специфіку, наприклад, більшість цих правовідносин виникає з одностороннього волевиявлення. Проте, за способом індивідуалізації прийнято поділяти конституційно-правові відносини на відносні (двосторонні індивідуалізовані) й абсолютні (односторонньо індивідуалізовані).
За цільовим призначенням вони поділяються на установчі (загальні конституційно-правові відносини), правоустановчі (здійснення суб'єктами конституційних правовідносин своїх прав і обов'язків відповідно до правовою нормою), правоохоронні (охорона приписів конституційної норми). Ряд дослідників як різновид конституційних охоронних правовідносин виділяє групу гарантуючих правовідносин, котрі опосередковують найбільш високий щабель охорони та захисту конституційних цінностей, забезпечення правомочностей конституційних суб'єктів.
За змістом конституційно-правові відносини поділяються на матеріальні (пов'язані з реалізацією матеріальних норм з регулюванням реальних відносин) процесуальні (пов'язані з реалізацією процесуальних норм, що мають похідний і вторинний характер).
Електоральні відносини є по суті конституційними, і в цьому плані на них поширюються всі характеристики конституційних правовідносин, в рамках подотраслевом приналежності, пов'язаної з виборами і виборчим процесом. Вони мають і свої специфічні ознаки. У своїй більшості це регулятивні відносини, пов'язані з державним регулюванням позитивного розвитку виборчих відносин, з дією регулятивної функції (функції організації), що виявляється у двох своїх основних видах: як Закріплювальні (або статична) і динамічна. При цьому статична функція впливу на виборчі відносини передбачає закріплення в актах виборчого законодавства прав і обов'язків, свобод і обмежень, правового статусу, правил оптимального функціонування виборчої системи та реалізації волевиявлення громадян при формуванні представницьких органів влади і вибору вищих посадових осіб, проведення референдуму. Через ці статичні відносини встановлюється правовий механізм, покликаний забезпечити реалізацію приписів норм виборчого права. Ці відносини пов'язані з визначенням правосуб'єктності, закріпленням і зміною правового статусу суб'єктів виборчого права, визначенням компетенції виборчих комісій, держорганів і органів місцевого самоврядування, які беруть участь в організації виборчого процесу, визначенням юридичних фактів, пов'язаних з виникненням, зміною та припиненням виборчих правовідносин, встановленням конкретної правової зв'язку між суб'єктами електоральних правовідносин.
Динамічна різновид регулятивної функції зв'язується з обов'язками суб'єкта електоральних відносин здійснити активні дії позитивного характеру з реалізації виборчого права. За допомогою регулятивної функції не тільки відбувається врегулювання суспільних відносин, що складаються в ході виборів. Регулятивні відносини забезпечують нормальне, стабільне функціонування виборчої системи в цілому.
Охоронні відносини, що передбачають охорону від протиправних посягань на виборчі права громадян, реалізуються через встановлення заборон (абсолютних і пасивних) на вчинення певних дій, передбачених законом і загрозою застосуванням юридичних санкцій до винних у правопорушеннях. За допомогою охоронних правовідносин держава ніби сигналізує, які цінності виборчої культури взяті під особливу охорону держави. Вони завжди виступають як владні відносини. За допомогою охоронних відносин реалізуються заходи юридичної відповідальності, заходи захисту суб'єктивних прав і законних інтересів, превентивні засоби державного примусу. Безумовно, охоронні відносини виступають вторинним фактором у регулюванні виборчих правовідносин нормами матеріального права і, відповідно, носять процесуальний характер. Тому дослідники розглядають види виборчих правовідносин, як правило, використовують диференціацію їх і на матеріальні, і процесуальні.
Матеріальні відносини становлять основний спектр відносин, врегульованих відповідними нормами, забезпечують реалізацію виборчого процесу, формування відповідних представницьких органів влади і, звичайно ж, забезпечують реалізацію виборчих прав. Що стосується процесуальних відносин, в цілому похідних від матеріальних, то у виборчому праві вони становлять значний спектр, виконуючи важливу функцію. Однак не можна їх і абсолютизувати в тому плані, що вони займають домінуюче, переважна становище в загальній системі виборчих правовідносин. Ні, домінуючими і переважаючими таки є матеріальні відносини. Так, наприклад, розглядаючи здійснення охоронної функції в конституційному праві, підкреслюючи її значення і важливість у забезпеченні конституційного правопорядку, В.О. Лучин, проте, зазначав, що охоронні правовідносини не мають широкого поширення. Це стосується й виборчого права. Правда, її підгалузеві специфіка якраз і полягає в тому, що, порівняно з іншими структурними елементами системи конституційного права, у виборчому праві дійсно процесуальні відносини представлені в більш повному обсязі, хоча і тут не можна їх абсолютизувати, оскільки в інших підгалузях конституційного судочинства (наприклад, парламентське право) вони представлені у не меншому обсязі. До того ж не варто забувати, що значний спектр цих відносин має процедурний, а не процесуальний характер, що теж є специфікою виборчих правовідносин. Справедливості заради необхідно відзначити, що на це звертав увагу С.Д. Князєв, який зазначив, що не слід перебільшувати значення процесуальних норм, оскільки вони нерозривно пов'язані з матеріальними відносинами і виконують по відношенню до них яскраво виражену забезпечувальну функцію.
Правомірно, на наш погляд, виділяти у виборчому праві загальні та конкретні відносини. Загальне правове відношення є своєрідною базою, на підставі якої будується весь комплекс виборчих відносин. Важливо виділяти як різновид охоронних відносин гарантуючі правовідносини, що опосередковують найбільш високий ступінь охорони і захисту конституційних цінностей, забезпечення правомочностей суб'єктів конституційного права. Правда в літературі висловлюється й інша точка зору, що гарантійні норми не можуть бути ототожнені в чистому вигляді ні з регулятивними, ні з охоронними правовими нормами. Вони займають окреме місце в механізмі правового регулювання виборчих відносин, виконуючи забезпечувальну роль стосовно до найважливішої їх компоненті - конституційному праву громадян обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування. Вважаючи, що гарантуючі відносини є різновидом охоронних, відзначимо головне: держава та її органи несуть обов'язки по відношенню до членів суспільства, в т.ч. і виборців, у реалізації їхніх прав на вільне волевиявлення. У системі виборчої влади, звичайно, головна роль по створенню реальних можливостей для здійснення виборчих прав лягає на плечі виборчих комісій, що знаходить відображення у всіх виборчих законах.
Класифікувати виборчі відносини необхідно і залежно від їх ролі в технологічному і просторово-часовому забезпеченні виборчих прав, як це зробили С.Д. Князєв і Ю.А. Вєдєнєєв, першими розглянувши за цим критерієм відносини, не тільки пов'язані з організацією виборів, а й ті, що опосередковують реалізацію виборчих прав громадян у міжвиборчий період. Заслуговує уваги і виділення окремої групи правотворчих виборчих відносин. Конкретні дослідження можуть призводити й до інших критеріїв класифікації електоральних відносин, наприклад, за суб'єктами виборчих відносин, за юридичними фактами, тобто за підставами, з якими пов'язане виникнення, зміна та припинення конкретних виборчих відносин, за тимчасовими критеріями (постійні, тимчасові, що діють невизначений термін і обмежений), за способами регулятивного впливу (статичні, динамічні), за рівнем дії (виборчі відносини загальнодержавні, регіональні, місцеві), за суб'єктами правотворчості, за складом (прості, складні) і т.д.