7. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом за статтею (Стаття 150¹ кк).

Об’єктом злочину виступають суспільні відносини, які охороняють волю малолітньої дитини. Злочин також посягає на честь та гідність особи, яку використовують для заняття жебрацтвом. Потерпілими від цього злочину є малолітня дитина – особа чоловічої або жіночої статті, які не досягли 14-річного віку.

Об’єктивна сторона злочину відображається у вчиненні злочинного діяння, зміст якого розкривається у диспозиції ч. 1 ст. 150¹ КК. Злочином є використання батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, тобто для систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб з метою отримання прибутку. Вчинення діяння систематично означає здіснення випрошування неодноразово, на протязі певного періоду часу: від декількох днів і більше. Систематичність може бути підтверджена неодноразовим затриманням винної особи працівниками правоохоронних органів, притягненням до адміністративної відповідальності за невиконання батьками, або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей.

Злочин вважається закінченим з моменту здійснення винним жебрацтва незалежно від отримання прибутку від такої діяльності.

Кваліфікований склад злочину за ч. 2 ст. 150¹ КК утворюють дії, вчинені:

- щодо чужої малолітньої дитини;

- пов’язані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування;

- повторно;

- особою, яка раніше скоїла один із злочинів, передбачених статтями 150, 303, 304 КК;

- за попередньою змовою групою осіб.

Особливо кваліфікований склад злочину за ч. 3 ст. 150¹ КК включає діяння, вчинені:

- організованою групою;

- а також якщо  внаслідок  таких  дій дитині спричинені    середньої    тяжкості    чи   тяжкі   тілесні ушкодження.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний достовірно знає, що використовує для заняття жебрацтвом малолітню дитину і бажає вчинити ці дії. Метою злочинного діяння є отримання прибутку у будь-якому виді (гроші, продукти харчування, одяг тощо).

За ч. 1 ст. 150¹ КК суб’єктом злочину являються батьки (один із батьків), а також особи, які їх замінюють. Такими є близькі родичі (рідні брати, сестри, дід, баба), опікуни, на утриманні яких перебувають діти.

За ч.2 ст. 150¹ КК суб’єктом виступають особи, для яких малолітня дитина є чужою. Таким є будь-які особи, крім тих, що підлягають кримінальній відповідальності як батьки чи особи, які їх замінюють, за ч. 1 ст. 150¹.

8. Незаконне поміщення в психіатричний заклад (Стаття 151).

Основним безпосереднім об’єктом злочину є воля, гідність, особиста недоторканість людини. Додатковим факультативним об’єктом може бути життя та здоров’я особи.

Потерпілим від злочину може бути лише психічно здорова особа. Кримінальна відповідальність за даний злочин виключається: при поміщенні до психіатричного закладу: 1) психічно хворої особи, яка потребує лікування або обстеження в установах стаціонару; 2) психічно здорової за її добровільною згодою.

Об’єктивна сторона злочину  полягає у: 1) примусовій госпіталізації до психіатричного закладу психічно здорової особи з метою її лікування чи обстеження; 2) примусовому  утриманні такої особи всупереч її волі та бажанню в такому закладі; 3) триманні в психіатричному закладі особи, яка вже вилікувалася і не повинна утримуватись в умовах стаціонару.

Незаконне поміщення особи у психіатричний заклад або її тримання може проявлятися у примусових діях – зокрема, у застосуванні насильства для доставляння потерпілого до місця його майбутнього утримання або для позбавлення можливості залишити таке місце (зв’язуванні, триманні, нанесенні ударів, застосуванні фізичного насильства тощо); введенні  в організм людини наркотичних засобів, сильнодіючих речовин, снодійного, ліків для приведення потерпілого до безпорадного стану; замиканні в приміщенні; погрозах насильством та ін.

Незаконним поміщення може бути визнане і в тих випадках, коли особа шляхом обману утримується в лікувальному закладі.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного незаконного поміщення особи до стаціонарного психіатричного закладу, незалежно від терміну перебування потерпілого в ньому, або з моменту, коли особі  безпідставно відмовлено у виписці зі стаціонару при відпадінні причин для її утримання.

Утримання в психіатричному закладі особи, поміщеної до нього на законних підставах, якщо особа не потребує подальшої госпіталізації і підлягає обов’язковій виписці (наприклад, шляхом незаконного подовження утримання, незаконної відмови у такій виписці та ін.) утворює склад цього злочину, так як в таких випадках особа також проти її  волі утримується в психіатричному стаціонарі при відпадінні передбачених законодавством для цього підстав.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний достовірно знає, що поміщає або сприяє поміщенню до психіатричного закладу психічно здорової людини проти її волі та бажання або тримає в ньому особу при відпадінні для цього підстав і бажає вчинити ці дії.

Мотиви даного злочину можуть бути різними – бажання заволодіти майном потерпілого, отримати контроль над його власністю, позбавитися присутності людини, помста. Не впливаючи на кваліфікацію злочину, мотиви та мета дій винного повинні враховуватись при визначенні міри та меж кримінальної відповідальності.

Суб’єкт злочину спеціальний. Це особа, до посадових обов’язків якої входить прийняття рішення про поміщення особи до психіатричного закладу чи щодо продовження терміну утримання в ньому, звернення з відповідною заявою до суду (лікар карети швидкої психіатричної допомоги, черговий лікар, лікар приймального відділення, лікар-психіатр, завідуючий відділенням, головний лікар).

Дії осіб, які не являються працівниками психіатричних закладів (родичі потерпілого, співробітники правоохоронних органів, інші особи, які сприяли поміщенню до стаціонарного закладу завідомо для них психічно здорової людини) кваліфікуються при наявності в їх діяннях ознак злочину як співучасть у незаконному поміщенні в психіатричний заклад.

Кваліфікуючою ознакою незаконного поміщення в психіатричний заклад є спричинення діянням тяжких наслідків, які  виражаються у настанні смерті потерпілого, розладі його здоров’я, психічної хвороби, самогубства під час перебування в психіатричному закладі. Психічне ставлення винного до тяжкості наслідків виявляється у необережності.

8