Витоки філософії: міфологія і релігія

Перша спроба людини пояснити походження і пристрій світу, причини стихійних явищ й те породили міфологію (від грецьк.Mifos- переказ, сказання іlogos-слово, поняття, вчення). У духовного життя первісного суспільства міфологія домінувала, виступала як універсальна форма суспільної свідомості.

Міфи різних країн укладають у собі спроби відповіді питання про початок, походження світу, про виникнення найважливіших явищ природи, про світову гармонію і ін. Формування світу розумілося в міфології як творіння чи як поступовий розвиток з первісного безформного стану до впорядкування, як творення шляхом подолання демонічних сил. Існували також міфи – есхатологічні, що описували прийдешню загибель світу, часом з наступним її відродженням.

Особливе місце займали міфи про культурні досягнення людей – винахід ремесел, добування вогню, землеробство, обряди, звичаї. З іншого боку багато уваги приділялося і походженню, народженню людей, стадіям життя, смерть людини, різним випробуванням яким піддається людина протягом свого життя.

Через казки, легенди, історичні перекази міфологічні образи увійшли до культури різних народів – у літературу, живопис, музику, скульптуру. Міфами наповнені світові релігії – християнство, іслам, буддизм.

З згасанням первісних форм життя міф як особлива щабель розвитку суспільної свідомості зжив себе, зійшов із історичної сцени. Не припинився розпочатий міфологічним свідомістю пошук відповіді на особливі питання – про походження світу, людини, культурних навичок, соціального устрою, таємниці походження і смерть. Їх успадкували від міфу співіснуючі у століттях дві найважливіші форми світогляду – релігія і філософія.

Релігійний світогляд відрізняється від міфологічного вірою в існування надприродних зусиль і їх чільну роль світобудові і життя людей. Релігійна віра проявляється у поклонінні вищим силам: тут сплелися початки добра і зла, довгий час розвивалися паралельно демонічні і божественні сторони релігії. Звідси змішане відчуття страху і поваги віруючих стосовно вищих сил.

Пізніше формується образ єдиного Бога – вищої істоти. У зрілих формах релігій ідея бога перемагає все демонічне, звільняється з нього. Бог вважається як хранитель звичаю, традиції, моральності.

Релігія – складна духовна освіта і суспільно-історичне явище, яке входить у однозначні, прямолінійні характеристики. Однією з історичних місій релігії, які одержують в світі небувалу актуальність, виступало і виступає формування свідомості єдності людського роду, значимості загальнолюдських моральних норм, цінностей. З допомогою святкової обрядовості релігія культивує людські почуття любові, доброти, терпимості, співчуття, милосердя, совісті, боргу, справедливості та ін., прагнучи надати їм особливої цінності, пов'язати з переживанням піднесеного, священного.

Однак у релігійному ж світогляді можуть виражатись і ще зовсім інші настрої, ідеї: фанатизм, ворожнеча до людей іншої віри, чому чимало прикладів у минулому і теперішньому.

Близькість філософії і релігії у тому, що обидві вони – суспільно-історичні форми світогляду, що впливають на свідомість і поведінку людей. Але велика і їх відмінність. Тисячоліттями філософськи мислячі люди становили мізерну частину - у загальній кількості глибоко релігійних людей. Природно, що мислити вільно, самостійно могли лише освічені, інтелектуально розвинені люди. А більшість черпало свої моральні норми та загальносвітоглядні установки з релігійно-церковних джерел. Лише зі зростанням освіченості, культури, із великим науковим прогресом філософські знання, отримали розповсюдження у світі.

БІЛЕТ №4