13. Грошова система економіки ринкового типу.

Грошова́ систе́ма — це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування. Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки.

Оскільки грошові системи — це складні економічні системи, що перебувають у стані розвитку і змін, то їх слід розглядати з різних боків:

• залежно від панівних економічних відносин можна визначити два типи грошових систем:

a) ринкового типу, який характеризується вільним функціонуванням грошей, грошово — кредитним регулюванням на рівні банківської системи, використання переважно економічних важелів підтримання стабільності грошового обігу тощо; b) неринкова грошова система, якій властиві адміністративно — командні методи і важелі управлінням виробництвом та обміном, а панівним було регулювання виробництва і обміну для зближення і витіснення Товар — Гроші — Виробництво і грошового обігу;

Ринкові грошові системи властиві економічним системам ринкового типу. Їх характерними ознакакми є переважання економічних методів та інструментів регулювання грошового обороту. Ці системи базуються на визначенні грошового ринку та врахуванні закономірностей його функціонування. Зокрема, в цих системах широко використовуються державне регулювання процента як ціни грошей на грошовому ринку з метою впливу на попит на гроші і дерпжавне регулювання операцій на ринку цінних паперів з метою впливу на пропозицію грошей тощо. В ринкових грошових системах використовуються і адміністративні методи регулювання, проте вони відіграють допоміжну роль .

23. Механізм поповнення грошей в обороті.

При розгляді цього питання необхідно зауважити, що поняття "випуск грошей" та "емісія грошей" не є тотожними. Так випуск грошей в оборот відбувається постійно. Безготівкові гроші випускаються в оборот, коли комерційні банки надають позику своїм клієнтам, а готівкові – коли банки в процесі здійснення касових операцій надають їх клієнтам з своїх операційних кас.

Емісія – випуск грошей в оборот, який призводить до загального зростання грошової маси в обігу.

Емісія грошей у їх широкому розумінні здійснюється на двох рівнях: першій – Центральні банки, другий – Комерційні банки та прирівняні до них за функціональним призначенням фінансово-кредитної установи.

Емісія безготівкових грошей відбувається системою комерційних банків, готівки – Центральним банком (в Україні – Національним банком).

Центральним банкам належить виняткове право здійснення банкнотної емісії. Чинним законодавством таке право не надається кожному з інших банків будь-якої держави. Право емісії банкнот не мають і міністерства фінансів (казначейства, скарбниці).

Як в умовах золотого стандарту, так у в умовах сьогодення зберігається принцип товарного забезпечення банкнотної емісії на кредитних засадах. Проте на відміну від золотого стандарту не діє механізм реалізації функцій кошторисної скарбниці за яким кількість в обігу паперових грошей, у тому числі банкнот, урівноважувалася з урахуванням відповідного коефіцієнту наявним золотим запасом. Еволюційно розвиток емісійного процесу пішов в іншому напрямку – почали зміцнюватися інституційні структури та механізм функціонального регулювання грошової системи. Помітно зросла в цьому роль головної ланки – Центрального банку.

Існують три напрямки емісійної діяльності Центрального банку:

– фінансування дефіциту державного бюджету через здійснення операцій на ринку державних цінних паперів;

– рефінансування комерційних банків – надання в їх розпорядження певної суми платіжних інструментів;

– закупівля за національні гроші іноземної валюти, яка спрямовується в офіційні валютні резерви.

Механізм емісії діє на основі банківського (кредитного, депозитного) мультиплікатора. Банківський, кредитний та депозитний мультиплікатори характеризують механізм мультиплікації з різних позицій.

Банківський мультиплікатор характеризує процес мультиплікації з позиції суб'єктів мультиплікації та діє незалежно від того, кому надана кредити: комерційним банкам або уряду. Крім того він може бути задіяний і в тому випадку, коли Національний банк купує у комерційних цінні папери або валюту. Внаслідок цього зменшуються ресурси банків, що вкладені в активні операції, зростаються вільні резерви цих банків, які використовуються для кредитних операцій, тобто включається механізм банківського мультиплікатора. "Включити" цей механізм Національний банк може й тоді, коли він зменшить норму обов’язкових резервів.

Депозитний мультиплікатор відображає об’єкт мультиплікації – гроші на депозитних рахунках комерційних банків.

Кредитний мультиплікатор – розкриває двигун процесу мультиплікації, тобто те, що вона може здійснюватись тільки в результаті кредитування господарства.

Управляє механізмом банківського мультиплікатора, а, як наслідок, емісією безготівкових грошей, виключно Національний банк, в той час, як емісія здійснюється системою комерційних банків.

Комерційні банки утворюють банківські гроші наданням своїм клієнтам кредитних позик. Коли банки надають позики, грошова маса зростає, а коли отримана позика повертається – зменшується.

Здатність будь-якого комерційного банку утворювати банківські гроші (здійснювати емісію грошей) залежить від розміру наднормативної суми його резерву. Банк може видавати нові позички і утворювати додаткові гроші лише тоді, коли має вільні резерви, тобто резерви, що перевищують установлену законом мінімальну суму, яку він за будь-яких умов повинен зберігати.

Обов’язковий банківський резерв є часткою (нормою у відсотках) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка згідно з законодавством або встановленими нормативними актами має зберігатись у формі касової готівки комерційних банків та інших депозитів у Центральному банку.

За допомогою регулювання норми обов'язкового резерву вирішується декілька завдань: по-перше, нормативне визначення обов'язкових резервів має метою забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків, підтримки їх ліквідності; по-друге, при виникненні нестандартних ситуацій комерційні банки мають можливість отримати додаткову суму готівки в Національному банку; по-третє, вони використовуються як провідний важіль регулювання можливостей комерційних банків здійснювати емісію банківських грошей (за допомогою високої норми резерву звужувати таку емісію, низької – стимулювати).

При визначенні потенційних можливостей розвитку емісійного процесу і відповідно до цього – прогнозування динаміки грошової маси використовується показник грошової бази. За змістом грошова база – це об'єднуючий показник резервних грошей наявної в країні банківської системи, на підвалинах якої через ефект кредитного мультиплікатора формується загальна маса грошей, що перебуває в обігу.