1.3 Міський пасажирський транспорт України

До цього виду транспорту належать метрополітени, трамваї, тролейбуси, автобуси, таксі. Метрополітени споруджені в Києві (розпочалося будівництво у 1940 р., першу лінію "Вокзальна – Дніпро" здано в експлуатацію у І960 р.), а також у Харкові в 1978 р. Експлуатаційна довжина шляхів двоколійному обчисленні) у 1995 р. становила 78,8 км. Цим видом транспорту в цьому самому році перевезено більше як 700 тис. пасажирів.

У 1995 р. у 24 містах України функціонував трамвайний тран­спорт. Перші трамвайні колії на території України прокладено у Києві (1892 р.), Львові (1894 р.), Дніпропетровську (1897 р.). Загальна про­тяжність трамвайних колій у містах України становить 2,2 тис. км. У 1995 р. трамвайним транспортом перевезено понад 1,5 млрд. чол.

Наприкінці 70-х років впроваджено швидкісні трамваї. Перші колії відкрито в Києві (1987 р.), у Кривому Розі. Загальна довжина колій швидкісного трамваю в 1995 р. становила 41,8 км.

Одним з найбільш масових видів внутрішньоміського транспорту є тролейбусний, вперше організований в Україні у Києві (1935 р.) і Харкові (1939 р.). Протяжність тролейбусних ліній становить 4,2 тис км. У 1995 р. тролейбусами перевезено 2,5 млрд. пасажирів в 46 містах.

В Україні понад 400 міст і селищ міського типу мають автобуси загального користування для внутрішньоміських перевезень. У 1970–1990 рр. перевезення цим транспортом збільшилися на 40 %.

У 164 міських поселеннях України працюють легкові таксі за­гального користування.

У майбутньому транспорт розвиватиметься за рахунок інтен­сивних чинників, удосконалення структури вантажообігу і пасажирообороту, скорочення матеріальних ресурсів, питомих витрат на пе­ревезення, поліпшення всіх основних техніко-економічних показ­ників роботи транспорту і підвищення якості розподілу вантажів між окремими його видами.

1.4 Аналіз сучасного стану міського пасажирського транспорту

Аналіз сучасного стану міського пасажирського транспорту показує, що основними негативними факторами, які обмежують можливості його розвитку, є:

- невизначеність пріоритетів кожної складової транспортної системи відповідно до її провізної спроможності, ресурсовитратності, рівня самофінансування;

- низька інвестиційна активність з боку держави і комерційних структур;

- невідповідність існуючої дорожньо-транспортної мережі та маршрутної системи змінам у потребах населення в переміщеннях;

- низький рівень доходів основної частини населення міста, наявність чисельного пільгового контингенту;

- недостатня нормативна та законодавча база.

Досвід розвинутих країн світу свідчить, що найкращий спосіб поліпшення функціонування транспортної системи міста – це розвиток громадського транспорту і удосконалення системи його управління. Маршрутна мережа міста і надання транспортних послуг повинні стимулювати населення користуватися громадським пасажирським транспортом, а не особистими автомобілями.

Тому, головним завданням розвитку міського пасажирського транспорту є створення транспортної системи, яка б повністю забезпечувала потреби населення у транспортних послугах при ефективному використанні наявних ресурсів.

Для подолання недоліків і забезпечення повного задоволення транспортних потреб жителів міст і приміських зон необхідно рішення ряду невідкладних проблем:

• підвищення частоти і дотримання регулярності руху у відповідності до розкладу;

• підвищення швидкості сполучень, т.б. швидкості доставки пасажира;

• підвищення рівня комфорту для пасажирів;

• зниження забруднення повітря і шуму.

Всі названі проблеми більшою чи меншою мірою зв’язані між собою, і вирішення їх потребує комплексного системного підходу з врахуванням підвищення економічності, зниження витрати палива та енергії, підвищення продуктивності праці.