5.Поняття та ознаки сторін в цивільному процесі.

сторонами (partes) у цивільному процесі будуть юридичне заінтересовані особи (громадяни і організації), матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в цивільному судочинстві. Вони є головними особами, які беруть участь у цивільній справі позовного провадження, без яких неможливий сам процес

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ст. 102 ЦПК). Позивач (actor) — особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді і розпочинається цивільний процес. Вона може заявити про це вимогу судові особисто або в її інтересах, у передбачених законом випадках, можуть звернутися із заявою до суду прокурор, органи державного управління, профспілки, інші особи (ст. 5 ЦПК). Відповідач (reus — особа, яка обороняється) — особа, котра на заяву позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорен-ня його права і охоронюваних законом інтересу. У справах з трудових правовідносин та відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з їх роботою, незалежно від того, хто звернеться до суду, позивачем буде працівник або утриманці померлого, а відповідачем — організація, яка оспорює ці вимоги. В основу визначення таких сторін покладена обставина, хто первісне порушив вимогу про захист права в комісії по трудових спорах і хто за цією вимогою притягається до відповідальності. Звернення працівника з вимогою про розв'язання спору до комісії по трудових спорах заздалегідь визначає їх можливу правосуб'єктність у цивільному процесі в цій справі, оскільки спірна правова вимога, передана спочатку на розгляд даного органу, переноситься на вирішення суду. На думку окремих авторів, при пред'явленні і прийнятті судом зустрічного позову сторони набувають подвійної правосуб'єктності1, але це не так — кожна з них не стає позивачем і відповідачем, оскільки згідно зі ст. 140 ЦПК зустрічним позовом буде заявлена в процесі розгляду справи вимога відповідача до позивача. Сторони в цивільному процесі характеризуються таким ознаками: ними є особи, між якими виник спір про право цивільне; вони ведуть процес у справі від свого імені; з приводу їх справи постановляється судом рішення; на них поширюються всі правові наслідки законної сили судового рішення; вони несуть судові витрати; їх правосуб'єктність допускає процесуальне правонаступництво. Процесуально-правове становище сторін визначається принципом рівноправності.

Цивільно процесуальна правоздатність та цивільно процесуальна дієздатність. Цивільна процесуальна правоздатність – це здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (ст. 28 ЦПК). Вона визнається за усіма фізичними та юридичними особами. Однак у даному випадку слід визначити, що положення ст. 28 ЦПК не у повному обсязі визначають коло усіх учасників, які наділяються цивільною процесуальною правоздатністю. Тому цивільна процесуальна правоздатність визнається за усіма учасниками матеріально-правових відносин, які можуть стати предметом судового розгляду та вирішення. Тобто допуск того чи іншого учасника до участі у матеріально-правових відносинах зумовлює потенційну можливість бути суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин. Це стосується, наприклад, участі у цивільному процесі як самостійного суб’єкта держави Україна, АРК, територіальних громад чи інших правових утворень, які не наділені правами юридичної особи, але виступають учасниками матеріально-правових відносин (наприклад, щодо відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, влади АРК чи органами місцевого самоврядування).    Наділення цивільною процесуальною правоздатністю може бути пов’язане із досягненням певного віку, з яким матеріальний закон визначає можливість вступу у матеріально-правові відносини. Так, наприклад, суб’єктом трудових відносин особа може бути у певних випадках лише після досягнення 14-річного віку (ст. 188 КЗпП), а тому суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин у трудовій справі може бути тільки при дотриманні цих умов.    Цивільна процесуальна дієздатність – здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді (ст. 29 ЦПК). На відміну від правоздатності цивільна процесуальна дієздатність залежить від різноманітних чинників (віку, стану здоров’я, інших причин).    За обсягом цивільної процесуальної дієздатності суб’єкти можуть розглядатися як такі, що наділені повною цивільною процесуальною дієздатністю, особи з частковою цивільною процесуальною дієздатністю та фізичні особи, які не мають цивільної процесуальної дієздатності.    Повним обсягом дієздатності наділені фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (ч. 1 ст. 29 ЦПК). Такими також є фізичні особи, які до досягнення повноліття зареєстрували шлюб, а також набути повного обсягу цивільної дієздатності у порядку емансипації. Така фізична особа набуває повного обсягу цивільної процесуальної дієздатності відповідно з моменту реєстрації шлюбу чи вступу в силу рішення про надання повного обсягу цивільної дієздатності у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.    Частковий обсяг дієздатності мають неповнолітні (віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена. Вони можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Так, якщо справа виникає з правочину, на укладення якого неповнолітнім потрібна згода батьків, усиновителів або піклувальників, суд повинен притягнути останніх до участі у справі для захисту інтересів неповнолітніх.    Наприклад, відповідно до п. 1 ст. 18, п. 4 ст. 152 СК кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. І ця особа набуває повного обсягу цивільних процесуальних прав та обов’язків у такій справі.    Суд може залучити до участі в справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена (ч. 2 ст. 29 ЦПК). А також навпаки при участі законного представника неповнолітньої особи чи особи, яка обмежена у дієздатності, до участі у справі згідно із ч. 2 ст. 39 ЦПК особу, в інтересах якої діє законний представник.    Малолітні (віком до чотирнадцяти років) та особи, які визнані недієздатними, вважаються недієздатними у цивільному процесі. Права, свободи та законні інтереси таких осіб захищають у суді їх законні представники – батьки, усиновителі, опікуни.    Отже, цивільна процесуальна правосуб’єктність (і правоздатність, і дієздатність) виступає складовою частиною загальної правосуб’єктності фізичних та юридичних осіб і тісно пов’язана з цивільною, сімейною, трудовою й іншими видами і визначається характером зв’язку між зазначеними галузями права