3. Право єс як комплексна галузь наукових правових знань

ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ- сукупність правових норм, що містяться в актах Європейського Союзу (ЄС). Його нерідко називають європейським правом. Джерела П. ЄС: а) установчі договори — Договір про ЄС (див. Маастрихтський договір 1992), Амстердам, договір про зміни Договору про ЄС 1997, Ніццький договір 2001 тощо; б) регламенти, директиви і рішення органів ЄС; в) угоди між ЄС (його органами) та іншими суб'єктами міжнар. права; г) рішення (прецеденти) Європейського суду тощо. Регламент має переважно заг. характер, обов'язкову силу і застосовується ЄС безпосередньо в усіх країнах ЄС. Директива є обов'язковим актом для всіх країн Союзу «щодо результату, якого необхідно досягти», але надає відповід. країнам свободу дій щодо конкр. форм і методів її впровадження. Рішення — це індивід. акт, адресований д-вам або фіз. особам. Воно має силу закону і не потребує заходів щодо його імплементації у нац. зак-во. Крім регламентів, директив і рішень, Європарламент та ін. органи ЄС надають рекомендації і роблять висновки. Рекомендації та висновки обов'язкової сили не мають. За предметом прав, регулювання найбільш розгалуженим є масив норм П. ЄС, якими регулюються екон., агр. і екол. відносини, питання соціального забезпечення, громадянства, прикорд. режиму, прав і свобод людини, б-би зі злочинністю тощо. Система П. ЄС функціонує на засадах комплексної галузі права, інтегративними елементами якої є норми публ. і приват, права. П. ЄС тісно пов'язане з міжнар. правом, але ці прав, системи не є тотожними. Якщо міжнар. право спрямоване на регулювання відносин між д-вами, то П. ЄС — на поглиблення інтеграції між країнами — членами ЄС. Крім того, регламенти, директиви і рішення ЄС мають пряму дію і є обов'язковими для держав — членів ЄС. Принцип прямої дії є ключовим елементом своєрідного (лат. sui generis — своєрідний, специфічний) П. ЄС. Саме цей принцип забезпечує інтегруючу роль даного права в об'єднанні зусиль країн ЄС. Він не є властивим міжнар. праву, яке реалізується не шляхом прямої дії, а через імплементацію його норм у нац. зак-во.

Характерною ознакою П. ЄС є також його верховенство над нац. зак-вом країн — членів ЄС. Ці країни, укладаючи Договір про ЄС, обмежили свій суверенітет на користь спільного правопорядку. У разі виникнення суперечностей П. ЄС має перевагу перед нац. зак-вом. Нац. законод. влада не є компетентною змінювати або скасовувати акти ЄС. Тлумачення П. ЄС є виключною прерогативою Європ. суду. З факту верховенства П. ЄС випливає необхідність адаптації до нього нац. зак-ва як країн — членів ЄС, так і країн, які намагаються стати членами ЄС. В Україні відповідна робота проводиться під егідою Нац. ради з питань адаптації зак-ва України до зак-ва ЄС. П. ЄС вивчається у вищих юрид. навч. закладах і є наук, дисципліною.

4.Предмет і система курсу

Предмет курсу – право Європейського Союзу – як самостійна правова система має комплексну юридичну природу. Вона поєднує у собі риси, характерні як для міжнародного, так і для внутрішньодержавного права; містить норми різних галузей і правових інститутів (конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, карне, екологічне, митне, банківське, податкове право й ін.); має своєрідний і унікальний структурний розподіл (право Європейських співтовариств; правові основи другої і третьої «опор» Союзу й ін.).

Неоднозначну правову природу має й організація Європейський Союз, що містить у собі три інших організації (Європейське співтовариство, Європейське об'єднання вугілля і сталі, Європейське співтовариство по атомній енергії). Створений відповідно до міжнародних договорів (Договір про Європейський Союз, договори про заснування Європейських співтовариств), Європейський Союз у даний час має ознаки не тільки міжнародної організації, але також конфедерації і федерації. Це обумовлено головним чином наявністю в Союзу досить широких владних повноважень, добровільно переданих йому державами-членами.

Складний характер юридичної природи Європейського Союзу і його правової системи обумовлює міждисциплінарний характер навчального курсу «Право Європейського Союзу». У процесі його вивчення студент повинний спиратися на знання в галузі теоретичних, історичних і спеціальних (галузевих) юридичних наук: теорії держави і права, конституційного права, міжнародного публічного, міжнародного приватного права, цивільного права й ін.

Структура курсу складається з Загальної й Особливої частин. У Загальній частині розглядаються правові основи формування, устрою і діяльності організації Європейський Союз у цілому, загальні питання побудови його правової системи, юридичний статус органів Європейського Союзу.

При вивченні Особливої частини студент одержує уявлення про окремі напрямки правового регулювання суспільних відносин з боку Європейського Союзу, найважливіші положення установчих документів, законодавства і прецедентного права Європейського Союзу, що закріплюють порядок створення і функціонування загального ринку ЄС, що регулюють статус юридичних осіб, питання трудового, авторського права на території Європейського Союзу, єдину валюту ЄС (євро) і ін.

Сучасний Європейський Союз виступає одночасно як союз держав і як союз народів. У цьому зв'язку, приступаючи до вивчення курсу, студентові необхідно в першу чергу усвідомити, які саме країни входять зараз до складу Європейського Союзу (тобто є його державами-членами), а які ввійдуть у найближчому майбутньому (держави-кандидати). Як визначається територія Союзу, хто визнається громадянином Союзу, які офіційні мови і що являє собою офіційна символіка Союзу? Важливим і актуальним на сьогоднішній день питанням є питання про умови і порядок вступу в Союз нових держав-членів.