1.Господарський механізм воєнної економіки та його складові

Економіка – найважливіша сфера суспільних відносин, виробництва, розподілу, обміну і споживання результатів людської діяльності, а також їх ефективного використання. Господарський механізм це складна за своїм змістом економічна категорія, яка представляє собою сукупність організаційних структур національного господарства (міністерства, відомства, агентства і т.і.), конкретних форм господарювання (підприємства, товариства, виробничі об’єднання і т.і.), методів управління, правових норм, що застосовуються владою в даній країні на основі економічних законів і конкретних соціально-економічних ситуацій. Удосконалення господарського механізму – це безперервний процес пошуку і налагодження ефективних форм і методів господарювання.

Економіка країни істотно впливає на розвиток військової справи в цілому, розміри, структуру та організацію збройних сил, форми і методи забезпечення певного рівня оборони та безпеки, стан і розвиток воєнної майстерності.

Воєнна економіка – це воєнно-економічні відносини, які складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання предметів воєнного призначення, що обслуговують воєнні потреби держави. Іншими словами, воєнна економіка – це складова частина національної економічної системи, яка обслуговує оборонні потреби держави, забезпечуючи її обороноздатність.

Воєнна економіка мирного часу має забезпечити оснащення збройних сил усім необхідним, а особливо сучасним озброєнням. Для цього слід постійно вдосконалювати й оновлювати засоби збройної боротьби.

Воєнній економіці належить підтримувати достатні запаси і резерви бойової техніки, спеціального обладнання, стратегічних матеріалів, продовольчого забезпечення і бути здатною до термінового і значного збільшення своїх масштабів у необхідних розмірах.

Економіка збройних сил – відносно самостійна частина воєнної економіки, що визначається особливостями сфери, в межах якої створюється економічний процес. З одного боку економіка збройних сил – це частина структурної організації збройних сил, спеціальний військово-господарський механізм, призначений для економічного забезпечення потреб збройних сил. З іншого боку – це галузь знань, наука, яка вивчає закономірності економічного забезпечення постійної бойової готовності військ. Якщо воєнна економіка вивчає загальні закономірності забезпечення обороноздатності держави та ведення війни, то економіка збройних сил вивчає конкретні закономірності формування і використання продукції воєнного призначення безпосередньо в межах ЗС України, що стосується їх функцій та завдань.

Господарський механізм економіки збройних сил, як складової національної економіки, це - спосіб організації економічних відносин і відповідних функціональних і організаційних структур, форм і методів діяльності.

Економічні відносини всередині збройних сил пов’язані головним чином із споживанням кінцевої військової продукції (далі:КВП) та послуг і використанням матеріальних, фінансових і трудових (людських) ресурсів, які виділяються державою.

За функціональними ознаками у структурі економіки збройних сил можна виділити три сектори: споживчий, виробничий та забезпечувальний (див. схему в дод.1). Кожен з них має своє призначення і свою власну функціональну підструктуру. Разом з цим, усі сектори тісно економічно взаємопов’язані.

Центральне місце у функціональній структурі економіки збройних сил займає споживчий сектор, два інших призначені для забезпечення його діяльності. Пріоритетне становище цього сектору обумовлене тим, що прямо в ньому здійснюється економічне забезпечення боєздатності і функціонування збройних сил. Споживачами КВП є військові частини, підприємства й установи. Відповідно до НМОУ № 590 “Про затвердження Положення про фінансове господарство військової частини Збройних Сил України” (далі Положення про фінансове господарство в/ч ЗСУ) під військовою частиною маються на увазі також з’єднання, корабель, військовий навчальний заклад, установа та організація ЗСУ.

Найважливішими видами діяльності і відповідно напрямами економічного забезпечення в цьому секторі є: застосування військ, їх бойова підготовка, управління військами, експлуатація ОВТ, НДДКР у військових організаціях, діяльність військових навчальних закладів. В сукупності ці напрями утворюють функціональну підструктуру сектору.

Економічні відносини у споживчому секторі з приводу споживання воєнно-економічних ресурсів будуються, головним чином, на планово-нор-мативній основі, а встановлюються і регламентуються нормативно-право-вими документами, військовими статутами, наказами, настановами, інструкціями та іншими організаційними формами. Характер реальних економічних відносин може змінюватися під впливом певних умов діяльності.

Певна частина внутрішніх економічних відносин пов’язана із забезпеченням збройних сил фінансовими, матеріальними і трудовими ресурсами. Ці відносини мають місце з приводу взаємодії з державними і галузевими організаціями та окремими підприємствами, з одного боку, і зі споживачами ресурсів всередині збройних сил – з іншого. Сектор економіки збройних сил, в якому функціонують такі економічні відносини, можна назвати забезпечувальним сектором.

У свою чергу, кожен компонент функціональної підструктури має власну структурну побудову, яка відображає особливості діяльності і відповідно економічного забезпечення в різних видах збройних сил і родах військ .

Наприклад, зміст і організація бойової підготовки й експлуатації ОВТ у ВПС і ВМС мають суттєві відмінності, які відображуються у змісті і побудові їх економічного забезпечення.

Забезпечувальний сектор призначений для забезпечення матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами функціонування споживчого та виробничого секторів економіки збройних сил. Він включає в себе:

- матеріально-технічне постачання,

- фінансове забезпечення,

- забезпечення трудовими ресурсами виробничо-економічної діяльності.

Кожен з компонентів, що утворюють забезпечувальний сектор, має власну розвинену організаційну і функціональну структуру та є самостійним об’єктом.

Матеріально-технічне постачання функціонально є планомірним розподілом та обміном частки національного доходу, що виділяється державою у вигляді кінцевої та проміжної воєнної продукції для задоволення потреб ЗС. За допомогою матеріально-технічного постачання реалізуються взаємозв’язки виробництва воєнної продукції з її споживанням у ЗС.

Постачання споживачам здійснюється за видами КВП, яка складається з воєнної продукції та продукції загального призначення.

Воєнна продукція складається з військового майна (згідно із Законом України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, до військового майна належать усі види ОВТ, спеціальне паливо тощо) та матеріалів. Вона виробляється в оборонній галузі економіки та споживається тільки у збройних силах.

Продукція загального призначення складається із засобів виробництва та предметів споживання і предметів праці. Продукцію виробничо-технічного призначення використовують у вигляді технологічного обладнання для оснащення воєнних ремонтних заводів та інших підприємств; комплектуючих виробів для виробництва нової промислової продукції та ремонту ОВТ; у вигляді предметів праці (електро- та теплоенергії, палива, металів тощо). До предметів споживання належить продукція легкої промисловості і вироби культурно-побутового призначення. Частка споживчих товарів реалізується у збройних силах через систему військової торгівлі.

Постачання споживачам функціонально розподіляється за видами продукції. Для кожного виду функціонує окремий канал постачання, який має власну організаційну та функціональну структуру.

Фінансове забезпечення – це проведення системи цілеспрямованих заходів та дій щодо формування та використання грошових коштів. Фінансові ресурси збройних сил – це сукупний фонд грошових коштів, що перебуває в їх власності. Грошовий обіг опосередковує всі види економічної діяльності збройних сил. У зв’язку з рухом коштів утворюються воєнно-фінансові відносини, що є специфічною сферою воєнно-економічних відносин. Воєнно-фінансові відносини, а також організаційні і функціональні структури, форми та методи діяльності, що пов’язані з їх реалізацією, утворюють воєнно-фінансовий механізм збройних сил. Він є самостійною функціональною системою, яка пронизує всю діяльність збройних сил. Вивчення цієї системи складає окремі подальші теми предмету.

Відповідно до Положення про фінансове господарство в/ч ЗСУ визначено порядок організації і здійснення фінансового забезпечення в/ч ЗСУ, що утримується за рахунок коштів з Державного бюджету України, а також регламентуються взаємовідносини військової частини, служб забезпечення та фінансових органів у процесі організації і ведення фінансового господарства.

Фінансове забезпечення військової частини– це система заходів з організації фінансового господарства та здійснення своєчасного і належного забезпечення потреб військової частини в коштах для виконання поставлених завдань.

Фінансове забезпечення включає: фінансове планування; витребування відкриття асигнувань; отримання, зберігання, економне і цільове використання коштів відповідно до вимог чинного законодавства України; внутрішній фінансовий контроль за використанням коштів; облік та звітність; ведення діловодства фінансового органу.

Трудові (людські) ресурси, які використовуються в збройних силах, складаються з двох категорій.

По-перше, це військовослужбовці, які за службовим призначенням зай-маються трудовою діяльністю в різних функціональних секторах економіки збройних сил. Забезпечення цією категорією трудових ресурсів здійснюється централізовано на основі державного законодавства про військову службу.

По-друге, до трудових ресурсів збройних сил входять робітники і службовці, комплектування і використання яких відповідно до трудового державного законодавства ведуть безпосередньо військові частини, підприємства, установи збройних сил.

До складу забезпечувального сектору економіки збройних сил належать також транспортні засоби, засоби зв’язку та інші засоби, що забезпечують економічну діяльність військових частин, підприємств та установ збройних сил.

Через забезпечувальний сектор здійснюється взаємодія економіки збройних сил з галузями економіки, через нього надходять всі воєнно-економічні ресурси, що виділяє держава. За змістом діяльності забезпечувальний сектор здійснює обслуговуючі функції стосовно двох інших секторів економіки збройних сил, виконуючи в ній роль виробничої інфраструктури.

Розглянуті вище економічні функції реалізуються на базі визначених організаційних об’єктів та взаємозв’язків, що входять в організаційну структуру економіки збройних сил.

У виробничому секторі економіки збройних сил здійснюється виробнича діяльність, яка складається із виробництва нової промислової продукції, ремонту ОВТ, майна, будівель та споруд. У сукупності ці види діяльності утворюють функціональну підструктуру виробничого сектору.

Мета виробничої діяльності – створення кінцевої воєнної продукції для забезпечення потреб збройних сил додатково до воєнної продукції, яка надходить з економіки країни. Створену у виробничому секторі продукцію споживають в інших функціональних секторах економіки збройних сил, і головним чином у споживчому секторі. Крім того, у виробничому секторі економіки збройних сил виконується великий обсяг ремонту ОВТ, а також будівель і споруд.

Відтворюючи кінцеву воєнну продукцію, виробничий сектор є споживачем проміжної воєнної продукції, яку у вигляді знарядь та предметів праці він отримує із базових галузей економіки.

Капітальне будівництво проводять з метою забезпечення збройних сил кінцевою будівельною продукцією, яку складають будівлі й споруди військово-технічного та загального призначення.

Воєнно-економічні відносини у виробничому секторі економіки збройних сил мають місце з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання створюваної в ньому КВП, а також використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, що виділяються для нього. Ці відносини будуються на директивній планово-нормативній основі, а також на основі внутрішнього для збройних сил господарського розрахунку, який має місце в багатьох структурних елементах виробничого сектору.

Організаційну структуру утворюють адміністративні об’єкти та взаємозв’язки, на базі та за допомогою яких функціонує економіка ЗС.

На основі організаційної структури реалізуються головні функції управління воєнною економікою: планування, організація, регулювання, контроль та облік діяльності, мотивація особового складу. Організаційна структура збройних сил входить в організаційну структуру економіки та підпорядковується їй як структурі вищого рівня. У зв’язку з відмінністю та особливостями у складі та характері використання військ організаційні підструктури економічної діяльності видів збройних сил, служб мають значну відокремленість.

Економічна діяльність головних споживачів воєнно-економічних ресурсів – військових частин – здійснюється на базі військового господарства.

Військове господарство – це система сил, засобів, об’єктів, призначених для матеріального забезпечення життя та діяльності військ. За функціональним призначенням сили, засоби та об’єкти можна розділити на чотири групи. (див. схему в додатку 2)

Військово-технічна група включає в себе парки, стоянки, споруди для базування ОВТ, майстерні та засоби їх обслуговування, навчальні центри, полігони, класи, сховища озброєння та інші об’єкти.

Тилова група включає їдальні, кухні, бані, пральні, підсобні господарства, сховища продовольства, речового майна, пально-мастильних матеріалів та інших видів тилового забезпечення.

В організаційній структурі економіки збройних сил особливе місце займає тил, оскільки він має низку організаційних особливостей. По-перше, управлінням тилом і вся його діяльність здійснюються по вертикалі від центру до кожної військової частини. По-друге, він має у своєму складі тилові, технічні підрозділи, виробничі підприємства.

У загальній системі економічного забезпечення тил постачає збройним силам сільськогосподарську продукцію, продукцію легкої промисловості, пально-мастильні матеріали, споживчі товари. Тил має свою власну функціональну та організаційну структуру, господарський механізм та матеріально-технічну базу.

Група загальнотехнічних засобів та об’єктів поєднує казарменні, житлові, побутові, клубні та інші споруди, комунікації (електромережі, газо- та водопроводи, каналізації тощо), обладнання території військової частини (дороги, огорожа тощо). Ця група знаходиться у підпорядкуванні начальника квартирно-експлуатаційної служби (КЕС) району та заступника командира частини з тилу.

Група культурно-просвітницьких засобів та об’єктів включає в себе клуби, бібліотеки, спортмайданчики та ін.

До складу військового господарства входить також фінансова служба частини. Усі названі компоненти військового господарства використовуються в інтересах забезпечення високого рівня боєготовності військових частин.