2.2. Платон

Платон (428 – 348 рр. до н. е.) – давньогрецький філософ, учень Сократа, родоначальник платонізму. Твори Платона – високохудожні діалоги, найважливіші з них «Апологія Сократа», «Бенкет», «Держава», «Закони», «Парменід», «Політик», «Софіст», «Тімей», «Федр».

Платон народився в 428 р. до н е., в самий розпал міжусобної Пелопоннеської війни, згубної і для демократичних Афін і для аристократичної Спарти, що змагалися в гегемонії над еллінськими державами – полісами.

Платон належав до однієї зі знатних афінських сімей. Його предки по батькові походили від останнього афінського царя Кодра. Належність до знатного роду допомогла Платону отримати всебічну освіту. Він брав уроки у найкращих вчителів. Також в юності він слухав уроків великих софістів про те, що люди народжуються нерівними, що мораль – не що інше, як винахід слабкого, щоб потурати більш сильному, і що з усіх форм правління сама ефективна – аристократія.

У 408 році до н. е. Платон зустрів у Афінах, своєму рідному місті відомого мудреця і філософа Сократа. Сократ передав Платону тверду віру в існування істини і вищих цінностей життя, які пізнаються через залучення до блага і красоти важким шляхом внутрішнього самовдосконалення.

У 24 роки Платон отримує першу реальну можливість проявити себе в суспільно-політичній сфері – в Афінах до влади приходить олігархічна аристократія, і в уряд входять два його близьких родича Хармід і Критій. Вони залучають філософа до Афінського «двору», де він міг би реалізувати свої ідеї. Але незабаром Платон переконується, що олігархи проводять весь час в інтригах і розподілі повноважень, і заради особистої вигоди не нехтують будь-якими прийомами. В результаті, повний розчарування, мислитель розриває відносини з Хармідом і Критієм, нагадавши їм про те, що, втрачаючи власну гідність, вони незабаром втратять і владу. Що згодом і відбувається – до влади в Афінах приходить демократична більшість, яка обирає нову Раду, ту саму, що через деякий час засудить великого Сократа на смерть.

Розчарування і нерозкритий потенціал політичного діяча не давали спокою Платону, і в ньому знову виникає бажання реалізувати себе в управлінні державою, принаймні, у навчанні правителів в якості духовного наставника. Заради цього він відправляється на Сицилію, щоб допомогти правителю Сіракуз Діонісію побудувати справедливу державу, засновану на знанні і добродіянні. Платон бажав прищепити Діонісію знання справжніх норм життя і почав це робити з гострої критики його оточення та існуючих на Сицилії порядків, негативно оцінюючи той спосіб життя, що ведуть правителі і придворні. Філософ сподівався провести паралелі, які відкриють Діонісію істину про власні проблеми. Однак його не зрозуміли і він був висланий з Сицилії і проданий у рабство.

Перенесені тяготи рабства надовго відлучають Платона від активного політичного життя, в неволі він переосмислює свої погляди і повертається в Афіни в твердому переконанні створити духовну спільноту мислителів і учнів, що прагнуть до мудрості, і створити для них Будинок Знань, з якого будуть виходити на землю Греції майбутні політичні діячі, вчителі, знавці права, філософи.

З цією ідеєю він знаходить сподвижників, і на спільні кошти вони викуповують на околиці Афін великий будинок з чудовим садом. Цей будинок перетворюється на Школу мудрості, куди стікаються натхнені особистості з усього Середземномор’я, і афіняни згодом називають це місце Академією. Мешканці Афін з цікавістю спостерігали за людьми, які, прогулюючись по чудовому саду, весь час обговорювали якісь проблеми і настільки цим захоплені, що не звертали увагу на все, що відбувається навколо них.

Надалі все життя Платона було присвячено Академії та написанню наукових праць (всього 36 книг), визнаних не тільки грандіозним внеском у філософію, а й таких, які стали настільними книгами для багатьох видатних особистостей, посібником для політичних діячів та істориків. За допомогою цих книг відбулося духовне воскресіння Сократа і багатьох інших мислителів тієї епохи.

Важливе місце у філософському світогляді Платона належить його поглядам на суспільство і державу. Суспільно-політичним питанням присвячені два найбільш великих і ґрунтовних твори Платона «Держава» і «Закони». У діалозі «Держава» Платон створює модель ідеальної і справедливої держави. Разом з тим тут він вирішує ряд важливих теоретичних проблем.

У даних роботах Платон прагнув довести, що держава – це система зв’язків між людьми, і виникає вона з потреб, які люди можуть задовольнити спільно, співпрацюючи один з одним на основі поділу праці. Сутність держави Платон бачив в міцному соціальному об’єднанні та організації взаємодії, у взаємодопомозі громадян. Мета держави, за Платоном, полягає в забезпеченні «справедливого гуртожитку», в якому кожен повинен робити свою справу, виконувати свою функцію в суспільному організмі.

Держава, на думку Платона, повинна, перш за все, виражати інтереси всього суспільства, а не певної соціальної групи. Філософ ратує за єдність держави, в якій бачить її силу. Відсутність єдності, розбрати і протиріччя в державі, на думку Платона, прямо ведуть до її розвалу і розпаду. Єдність Платон розумів з трьох позицій: по-перше, як відсутність розбіжностей серед правлячої еліти, по-друге, як панування закону над усіма громадянами, по-третє, як відсутність поляризації серед громадян, їх поділу на бідних і багатих.

Людині, вважав Платон, властиві три начала: розумне, несамовите і жадаюче, яким у державі відповідають дорадче, захисне і ділове начала. Вони втілюються в трьох основних соціальних станах: правителів-філософів; воїнів і виробників: ремісників, торговців і землеробів. Якщо кожен стан буде сумлінно займатися своєю справою, то в державі пануватиме порядок: філософи правлять, воїни охороняють, а ремісники, торговці і землероби утримують два стани і самих себе.

Між тим Платон розглядав не тільки проект ідеальної держави, а й ті, які, на його думку, представляють відхилення від ідеалу. Їх чотири, це – тимократія (політичний режим, що надає політичні права за майновим цензом), олігархія (влада належить вузького прошарку заможних громадян), демократія (влада натовпу), тиранія (політичний режим, встановлений насильницьким шляхом і заснований на одноосібному правлінні). Кожен наступний режим, на думку Платона, представляє все більше відхилення від ідеалу. Висвітлюючи весь цей цикл деградації, Платон створює динамічну картину політичного життя і зміни його форм.

В кінці свого життя Платон написав ще один великий твір «Закони», в якому зобразив другу за рівнем досконалості державу, яка найбільше відповідає особливостям грецьких полісів. У чому ж відмінності цих двох проектів перебудови держави? У порівнянні з «Державою», де Платон покладається, насамперед, на мудрість правителів-філософів, в «Законах» велика роль відводиться встановленому законом порядку у здійсненні влади. Форму другої за досконалістю держави Платон характеризує як поєднання принципів монархії і демократії. Керують державою 37 правителів, обраних шляхом багатоступеневих виборів. У виборах беруть участь тільки ті громадяни, хто носить зброю або вже бере участь у війні. Для заняття посади правителя встановлений 50-річний ценз. Термін обрання – 20 років.

Всі посадові особи в державі, на думку Платона, повинні обиратися, причому кандидати мають пройти попередню перевірку. Велику роль у платонівському проекті відводилася особливому органу – нічним зборам з 10 наймудріших, яким, за словами, Платона, вручається доля держави.

Афінський мислитель також одним з перших в історії звертався до розгляду політики як соціального явища. Цьому присвячена його робота «Політик». З одного боку, політика, як стверджував Платон, є єдине знання про те, як потрібно керувати суспільством, з іншого – це мистецтво управління всіма людьми.