До самостійної роботи та індивідуального науково-дослідного завдання магістрів
Самостійна робота спрямована на формування в магістрів як вмінь і навичок навчальної діяльності, так і професійних знань, якостей, умінь тощо. Самостійна робота сприяє розвитку мотивації до навчання.
Самостійна робота включає різні аспекти діяльності: підготовку до лекцій, семінарських занять та контрольних робіт, виконання індивідуального завдання.
Готуючись до лекції, студент повинен повторити попередній матеріал, а також самостійно опрацювати той, який раніше не розглядався.
Під час самостійної роботи студенти засвоюють лекційний матеріал, готуються до семінарських занять, опрацьовують наукову літературу з окремих тем, зокрема вивчають наукові монографії із проблематики системи освіти, а також статті зі збірників наукових праць, періодичних видань. Водночас здійснюється робота з бібліотечними каталогами, довідковою літературою (енциклопедіями, словниками, статистичними довідниками тощо), де міститься різноманітна інформація з педагогічних питань. Магістри конспектують рекомендовану літературу з навчальної дисципліни, складають таблиці, готують повідомлення для виступу на семінарських заняттях і виконують інші завдання. Опрацьовується відповідна література, відслідковуються публікації з педагогічної тематики у періодичних виданнях. Конспектуючи рекомендовану літературу, студенти не лише знайомляться з найважливішими джерелами та науковими працями, а й оволодівають науковим понятійним апаратом.
Проте для ґрунтовного засвоєння навчального матеріалу копіюванням (конспектуванням) підручників, статей, монографій замало. Адже такий спосіб підготовки виключає творчий підхід до засвоєння навчального матеріалу, істотно обмежує пізнавальну діяльність при опрацюванні друкованих джерел. Найбільш ефективне, глибоке засвоєння навчального матеріалу забезпечується вдумливим вивченням, аналізом, порівнянням і узагальненням усіх джерел, передбачених у межах відповідної теми.
Опановувати навчальний матеріал доцільно у такій послідовності: а) конспект лекцій; б) основна література; закордонні та вітчизняні монографії з проблеми системного підходу; в) педагогічна практика; г) додаткова література; д) інші матеріали.
На основі систематизації й узагальнення всього вивченого матеріалу необхідно самостійно підготувати на кожне питання розгорнуту відповідь, що має включати:
- визначення (дефініції) відповідних понять і розкриття соціальної сутності явищ, на позначення яких вони використовуються;
- характеристику властивостей педагогічних явищ, розкриття їх закономірностей, їх класифікацію (типологію);
- посилання на рекомендовані до теми джерела (цитати з них).
Індивідуальний спосіб підготовки (написання повного тексту відповіді, складання плану (розгорнутого чи стислого) або формулювання тез відповіді тощо) обирається кожним студентом самостійно або визначається викладачем.
Необхідно навчитися знаходити та добирати з різноманітних джерел таку інформацію, яка стосується саме конкретних питань, і систематизувати її. Потрібно активно використовувати різноманітні словники, енциклопедії, аби зрозуміти зміст кожного терміна, який зустрічається у книзі чи статті.
У кінцевому підсумку активна робота з навчальною та науковою літературою повинна сформувати у студента вміння самостійно аналізувати прочитане. Це вміння має проявитися:
у чіткому розумінні основних понять і суджень, які містяться у книзі (статті);
у визначенні ступеня аргументованості тих чи інших її положень;
в усвідомленні доречності наведених у книзі (статті) прикладів, ілюстрацій, які пояснюють твердження та висновки автора;
у здатності самостійно навести приклади певних явищ або змоделювати відповідну ситуацію;
у здатності виокремити основні положення книги (статті) від додаткових, другорядних;
у здатності критично підійти до змісту книги (статті) та сформувати власне ставлення до неї в цілому, дати їй загальну оцінку, характеристику.
Слід мати на увазі, що формулювання теоретичних питань для самостійної роботи далеко не завжди дублюють назви розділів, параграфів того чи іншого підручника (посібника). Тому лише активне осмислення всіх рекомендованих джерел дозволить підготувати повну, глибоку, аргументовану відповідь на відповідні питання, зібрати увесь необхідний матеріал (теоретичні аргументи та приклади педагогічної практики, історичні й інші ілюстрації, що обґрунтовують, розкривають глибше або доводять викладені у відповіді тези та положення).
Застосування великої кількості нових (активних) методів навчання ставить певні вимоги як до змісту, так і до спрямованості методів контролю та перевірки знань студентів. Найпоширенішим, безумовно, є тестування. Тестування, попри справедливу критику на його адресу, є досить надійним, ефективним і коректним методом перевірки рівня засвоєних знань. При цьому його основним недоліком вважається направленість на перевірку репродуктивного рівня пізнавальної діяльності.
Одним із видів самостійної роботи студента, що забезпечує реалізацію загальної дидактичної мети – розвиток творчих здібностей, набуття досвіду та вмінь самостійної науково-дослідної діяльності у межах обраного фаху та оволодіння методикою наукових досліджень, є індивідуальне науково-дослідне завдання.
Однією із форм науково-дослідного завдання студента є традиційний реферат. Написання реферату сприяє поглибленню та закріпленню теоретичних знань з питань навчального курсу. У ході його підготовки студенти набувають навичок самостійної роботи з літературою, навчаються порівнювати, аналізувати й систематизувати інформацію з різних галузей знань, мають можливість для порівняння їх з практичним досвідом. При написанні реферату студенти користуються рекомендованою літературою та прикладами з власної практики, прагнучи, щоб конкретний матеріал був органічно пов’язаний з теоретичними положеннями.
Усе краще від традиційного реферату ввібрало в себе есе: визначення мети, завдання роботи, формулювання об’єкта, предмета дослідження, структурованість, послідовність викладення теоретичного обґрунтування та практичних аргументів, критерії оцінки роботи (певні шаблони-орієнтири) тощо. Проте усе перелічене вище зовсім не означає, що есе - альтернатива традиційній роботі студента.
Сучасний вимір суспільних проблем, відносин, постійних соціально-економічних змін, причин і тенденцій розвитку явищ, ситуацій потребує застосування не стільки дослідницького підходу-алгоритму, скільки творчого, відповідального та компетентного аналізу, доречного визначення проблеми, вміння професійно сформулювати альтернативу, гіпотезу та довести спроможність-неспроможність її практичного застосування. З цієї точки зору есе є досить ефективним методом контролю й перевірки знань більш високого порядку (за схемою: аналіз, синтез, творче застосування знань і оцінка). Воно суттєво активізує потенціал студентів.
Есе - це індивідуальна письмова робота на тему, запропоновану викладачем (тема може бути запропонована і самим студентом, але вона обов’язково повинна погоджуватися з викладачем).
Мета есе - розвиток навичок самостійного творчого мислення й письмового послідовного викладу власних думок. Писати есе надзвичайно корисно, оскільки це дозволяє авторові навчитися чітко й грамотно формулювати думки, структурувати інформацію, використовувати основні категорії аналізу, виділяти причинно-наслідкові зв'язки, ілюструвати поняття відповідними прикладами, аргументувати свої висновки, а також оволодіти науковим стилем мовлення.
Есе повинно включати: чіткий виклад суті поставленої проблеми; самостійно проведений аналіз цієї проблеми з використанням концепцій і аналітичного інструментарію, розглянутого в рамках дисципліни; висновки, що узагальнюють авторську позицію з окресленої проблеми.
Структура есе
Побудова есе — це відповідь на поставлене питання або розкриття теми, що ґрунтується на класичній системі доказів. Титульний аркуш оформляється за рекомендованим зразком.
Вступ: мотиви, що спонукали автора взятися за тему, авторське бачення теми есе — гіпотеза або сутність та обґрунтування вибору відповідної теми. Мета й завдання роботи — очікуваний результат роботи в цілому та конкретні результати, яких буде досягнуто в ході розкриття теми. На цьому етапі дуже важливо правильно сформулювати питання, на які передбачається знайти відповідь у ході дослідження.
Основна частина: теоретичні основи обраної проблеми та ґрунтовний виклад основного питання. Ця частина передбачає розвиток аргументації й аналізу, а також обґрунтування їх, виходячи з наявних даних, інших аргументів і поглядів стосовно питання. У цьому полягає основний зміст есе, і це становить основні труднощі. Тому важливе значення мають підзаголовки, на основі яких здійснюється структурування аргументації; саме тут необхідно обґрунтувати (логічно, використовуючи дані або незаперечні доводи) пропоновану тезу.
Висновок: узагальнений і аргументований логічний підсумок теми дослідження. Висновок являє собою заключну частину, в якій повинні відображатися найважливіші результати роботи і яка має відповідати поставленим у вступі завданням. У висновку ще раз вносяться пояснення, уточнення, підсумовується зміст і вказується значення викладеного в основній частині. Рекомендовані методи для формулювання висновку: повторення, ілюстрація, цитата. Висновок також може містити такий дуже важливий елемент як вказівка на можливість і сферу застосування дослідження, на розвиток взаємозв’язків з іншими проблемами.
Отже, до змісту самостійної роботи студентів із дисципліни «Системний підхід у вищій школі» входять:
Підготовка до семінарських занять (відповідно до переліку питань плану та завдань).
Самостійне опрацювання (конспектування) наукових і періодичних видань (відповідно до списку рекомендованої літератури).
Самостійне вивчення окремих тем (питань) дисципліни.
Написання есе (не менше як одного на семестр).
Самостійне виконання завдань і/або тестів (див. плани семінарських занять).
Підготовка до заліку.
Форми і методи поточного контролю.
У ході вивчення дисципліни застосовуються такі форми й методи контролю:
Вхідний контроль проводиться шляхом тестування та фронтального опитування студентів.
Поточний контроль здійснюється під час семінарських занять з метою перевірки рівня підготовки студентів з кожної теми навчальної дисципліни з використанням різних форм і методів:
- просте опитування, співбесіда й вільна дискусія з питань планів семінарських занять;
- заслуховування та обговорення есе;
- перевірка виконання завдань;
- тестування.
Підсумковий контроль проводиться у формі заліку з метою оцінювання результатів навчання студентів протягом семестру.
ЗМІСТ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ