§ 3. Вина завдавача моральної (немайнової) шкоди

Однією з умов цивільно-правової відповідальності за заподіяну моральну (немайнову) шкоду є вина завдавача. Відповідно до ст. 440¹ ЦК України особа, яка заподіяла моральну шкоду, зобов'язана її відшкодувати, якщо не доведе, то немайнова шкода заподіяна не з її вини.

Вина відповідно до функції, яку вона виконує у структурі делікту, в цивілістичній літературі визначається як психічне ставлення особи до вчинюваної нею протиправної дії чи бездіяльності та ті можливих наслідків. Категорія "пси-хічне ставлення", що використовується в понятті вини, вира-жає оцінку (або можливість оцінки) поведінки, передбачення (або можливість) передбачення з боку завдавача настання шкідливих наслідків.

Залежно від співвідношення психічних елементів, що утво-рюють зміст вини, визначаються наступні її форми - умисел і необережність. Для першої форми вини - умислу - харак-терним є усвідомлення особою суспільної небезпеки своєї поведінки, передбачення негативних її наслідків, бажання такої поведінки або небажання, але свідоме їх допущення. Цивільне законодав-ство не поділяє умисел на види, оскільки немає такої потреби.

Для другої форми вини - необережності - характерно, що особа, яка вчиняє правопорушення, передбачала можливість настання негативних наслідків своєї поведінки, але легковаж-но розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості таких наслідків, хоч повинна була або могла їх передбачити. На відміну від кримінального законодавства, цивільне розрізняє просту і грубу необережності, що має зна-чення при визначенні розміру відшкодування (ст. 454 ЦК). Для розмежування простої і грубої необережності можна використати відоме положення римського права "нерозумін-ня того, що всі розуміють". При грубій необережності особа порушує елементарні правила поведінки, а тому ступінь шкідливих наслідків досить великий. При простій необереж-ності, навпаки, протиправність полягає у порушенні складних правил, у зв'язку з чим ступінь передбачення наслідків досить малий.

Однак слід зазначити, що для відшкодування моральної (немайнової) шкоди форма вини завдавача шкоди не має правового значення, оскільки не впливає ні на обсяг завданої шкоди, ні на розмір її компенсації. Разом з тим обґрунтованою є думка, що у деліктних зобов'язаннях, зокрема, щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди цивільно-правове значення має ступінь вини завдавача. Про ступінь вини завдавача шкоди йдеться у випадках, коли моральна шкода виникла також у результанті винної (умисної або необережної) поведінки потерпілого або така поведінка сприяла збільшенню обсягу моральної шкоди. У таких випадках на підставі спеціальних норм чинного законодавства суд може відмовити у відшкодуванні моральної шкоди або відповідно зменшити розмір компенсації, про що йтиметься нижче.

На відміну від кримінального права, де існує презумпція (припущення) невинності, в цивільному законодавстві перед-бачено протилежне правило: Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, коли доведе, що шкоду заподіяно не з його вини" (ст. 440 ЦК). Вважаємо, що це загальне правило у повній мірі поширюється на деліктні зобов'язання у випадках заподіяння моральної (немайнової) шкоди. Припущення вини завдавача шкоди належить до презумпцій, що можуть бути спростовані, тобто довівши свою невинність, заподіювач тим самим спростовує презумпцію, доводить її хибність. Якщо в процесі дослідження всіх матеріалів справи не вдалося спрос-тувати цю презумпцію, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Однак, законодавством можуть бути встановлені випадки кори відповідальність завдавача шкоди настає незалежно від його вини.

Так, зокрема, відповідно до ст. 443 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними Діями органів дізнання, попереднього слідства. прокуратури і суду" завдана моральна шкода відшкодовується незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Досить спірним є питання, а чи можна покласти відповідальність на організації і громадян, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення, коли моральна шкода була заподіяна джерелом підвищеної небезпеки і була відсутня вина заподіювача шкоди. Адже згідно із ст. 450 ЦК України обов'язок по відшкодуванню заподіяної шкоди виникає незалежно від вини заподіювача шкоди, тобто і за випадково заподіяну шкоду.

Чинне законодавство України, на наш погляд, допускає можливість компенсації моральної шкоди володільцем джерела підвищеної небезпеки незалежно від вини, але лише у випадках коли така шкода виникла у зв'язку з ушкодженням здоров'я потерпілого. Тим більше, що саме така думка знайшла своє відображення у проекті ЦК України, у ч. 2 ст. 1245 якого йдеться, що моральна шкода компенсується незалежно від вини завдавача, якщо: 1) шкоду завдано життю і здоров'ю фізичної особи джерелом підвищеної небезпеки; 2) шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу взяття під варту або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт; 3) в інших випадках, передбачених законом.

Водночас ст. 450 ЦК України не розкриває суті підвищеної небезпеки, джерела підвищеної небезпеки. У зв'язку з цим найбільшого визнання у науці і судово-арбітражній практиці набули теорії діяльності (М.М. Агарков, Б.С. Антимонов) та об'єктів або предметів матеріального світу (О.О. Красавчиков, М.С. Малеїн), які розкривають зміст цього поняття.

Різниця між названими теоріями полягає в тому, що згідно з теорією діяльності джерело підвищеної небезпеки - це діяльність, пов'язана з використанням певних предметів. За теорією предметів або об'єктів матеріального світу джерело підвищеної небезпеки - предмети, що пов'язані з діяльністю з приводу їх використання. Ці відмінності, на наш погляд, непринципові. Схожість цих теорій полягає у тому, що джерело підвищеної небезпеки харак-теризується непідконтрольністю з боку осіб, які управляють відповідною діяльністю або користуються певними предме-тами, внаслідок чого повністю не виключається можливість заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди.

Усвідомлення зазначених теорій наводить на думку, що буде ближче до істини, якщо об'єднати положення цих теорій у єдину систему знань про суть джерела підвищеної небез-пеки та використати ознаки джерела підвищеної небезпеки, які містяться в них, для його визначення. Саме таку спробу зробив Пленум Верховного Суду України в постанові "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 р., у якій роз'яснив, що джере-лом підвищеної небезпеки слід визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену вірогідність заподіяння шкоди через неможливість повного контролю за нею люди-ною, а також діяльність по використанню, транспортуванню, збереженню предметів, речовин та інших об'єктів виробни-чого, господарського або іншого призначення, які мають такі самі властивості.

Разом з тим, ст. 450 ЦК України передбачає приблизний перелік організацій і громадян, діяльність яких пов'язана з підвище-ною небезпекою: транспортні організації, промислові під-приємства, будови, власники автомобілів тощо. У зв'язку з цим судово-арбітражна практика визнала джере-лами підвищеної небезпеки: здійснення вантажно-розванта-жувальних робіт, мотоцикли, вибухові, отруйні, займисті речовини,

Очевидно, такий перелік буде продовжено з появою нових видів техніки, речовин і енергії. Разом з тим така позиція наводить на думку про необхідність законодавчого закріплення в ЦК України не переліку, а лише ознак джерела підвищеної небез-пеки, а саме:

1) непідконтрольність відповідної діяльності безперервно-му і всеосяжному контролю з боку людини;

2) високий ступінь вірогідності заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди цією діяльністю.

Відшкодування за ст. 450 ЦК України проводиться, коли шкода безпосередньо заподіяна джерелом підвищеної небез-пеки. Якщо шкода заподіяна хоч і під час експлуатації джере-ла підвищеної небезпеки, але не ним, відшкодування за заподіяну шкоду за ст. 450 ЦК України виключається. Так, су-дова практика виходить з того, що залізниця не відшкодовує шкоду, заподіяну машиністу або пасажирові під час руху потя-га твердим предметом, який кинутий збоку.

Безвинна відповідальність за моральну шкоду шкоди, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі - обставин, які виключають застосування ст. 450 ЦК України. До таких обставин належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Що стосується суб'єктів відповідальності, то важливим є положення, відповідно до якого не є володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка експлуатує джерело підвищеної небезпеки внаслідок тру-дових відносин з володільцем цього джерела, зокрема шофер, машиніст, оператор та ін. Так, в ухвалі судової колегії з цивільних справ Верховного Суду України зазначено: "Посилання відповідача на те, що держав-на автомобільна інспекція не визнала вини шофера у нещас-ному випадку, не може служити підставою для звільнення ав-токолони від обов'язку відшкодувати шкоду, заподіяну позивачеві, оскільки організація несе відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки і у випадку відсутності вини шофера у заподіянні шкоди".