2. Проблемита особливості формування журі присяжних засідателів

 

Традиційно судприсяжних розглядається як один з найдемократичніших інститутів, перевагамиякого є широка колегіальність, менший ризик допущення судової помилки, більшанезалежність, гласність, посиленість змагальності, усунення бюрократичного духу[8, с. 111].

Разом з тим, управовій літературі зустрічаємо й критичні висловлювання щодо суду присяжних. Аджеще в 1895р. відомий юрист-критик Дейтріх запропонував замінити в Росіїприсяжних народними засідателями, та вказав на численні недоліки цього суду [7, с.20].

Конституційнезакріплення суду присяжних в Україні обумовлює необхідність розгляду вжеіснуючих моделей цього інституту в інших країнах.

Зокрема, світоваюридична практика знає дві моделі суду присяжних – англо-американську таєвропейську.

Перша передбачає,що присяжні засідателі у нарадчій кімнаті самостійно без участі професійногосудді вирішують питання факту та виносить вердикт про вину або невинуватістьпідсудного. Цей вердикт є обов’язковим для судді. Професійний суддя у такомупроцесі вирішує тільки правові питання і встановлює міру покарання. У США“велике журі” розглядає кримінальні справи у складі 12 засідателів [9, с.149].Аналогічна кількість журі присяжних суду Королівської лави Великобританії.Іспанський суд присяжних відрізняється за кількістю засідателів – їх 9, протестворений і діє подібно до англо-американського незалежного журі присяжних [10,с.213].

Другамодель, тобто суд присяжних за європейським зразком, який діє в Німеччині,Франції, Данії, Італії, Швеції, Австрії та інших країнах. Його конструкція іпорядок діяльності значно відрізняються від англо-американського журі, оскількипитання права і факту вирішують судді професіонали разом з представникаминароду (шеффенами) – з німецької «засідатель». Також, суттєву різницю між англо-американськимта європейським судом присяжних становить той факт, що у різних країнахправосуддя здійснюється згідно з континентальним, або прецедентним правом [4,с.4].

 Розгляді аналіз законодавства окремих країн СНД щодо запровадження у них суду присяжнихє особливо потрібними для повноти висвітлення проблеми введення цього інститутув Україні, оскільки їхні правові системи є найближчими до нашої, що є наслідкомдовголітнього спільного перебування у Радянському Союзі.

Зокрема, у республіках Білорусь і Казахстан здійснення судочинства щодо кримінальних  справ  довіряють  одному  судді, або  колегіям,  які складаються лише з професійних суддів. На відміну від них, системасудів присяжних в Росії існувала вже в ХІХ ст. Як відзначає В.Тертишник, заснування суду присяжних в його класичному розумінні в періодсудової, реформи 1864 року, було найважливішим демократичним надбаннямдореволюційної Росії, в правовому полі законодавства якої перебували Україна,Польща, Фінляндія [9, с. 16]

 У РосійськійФедерації введений і діє суд присяжних в англо-американському варіанті [11,с.8]. Щоправда, як відзначає Р.Шатовкина, в Росії створена оригінальнанаціональна модель суду присяжних на базі дореволюційної російської моделі ізврахуванням досвіду тих країн, де успішно діє сучасний суд присяжних [5, с.2];його особливостями є те, що:

-                     обвинуваченийсам вибирає форму судочинства. Вибір суду присяжних носить суто добровільнийхарактер і тому, якщо по одній справі проходять кілька обвинувачених, топотрібна згода кожного з них для розгляду справи з участю присяжних засідателів(ст. 425 КПК РФ);

-                     відсутнійсуворий поділ свідків на свідків захисту і обвинувачення;

-                     вросійському суді присяжних вирок проголошується відразу після винесеннявердикту;

Також, дляповноти висвітлення проблеми введення cуду присяжних в Україні слід розглянути порядок формуванняжурі присяжних в окремих країнах.

Сам процесстворення суду присяжних являє собою доволі складну процедуру, що полягає,насамперед у складанні списків присяжних та їх відбору.

Відмітимо, що увсіх країнах, де функціонує даний правовий інститут, порядок залучення докримінального судочинства присяжних є дуже подібним і ґрунтується на спискахнаселення, з яких здійснюється відбір присяжних засідателів. Проте, у кожнійдержаві присутні вагомі відмінності у процесі створення колегії суду присяжнихзасідателів.

Так, у США коженфедеральний районний суд має свій порядок залучення присяжних. Основою длянабору кандидатів є списки виборців даного району, або платників податків, інформаціяз довідників про жителів міста, телефонні довідники, дані перепису населеннятощо [ 9, с.148].

На відміну відСША, у республіці Франція порядок складання списків є набагато складнішим:спочатку створюються попередні списки кандидатур, на основі яких, спеціальноюкомісією за місцем знаходження кожного суду, проводиться складання щорічногосписку кандидатів. Ця ж комісія кожного року складає спеціальний списокдодаткових присяжних із числа присяжних міста, яке є місцем даного судуприсяжних. Згодом, голова трибуналу, шляхом жеребкування відбирає на відкритомузасіданні із щорічного списку 27 присяжних, які створюють сесійний список. Крімтого, голова суду в такому ж порядку обирає додаткових присяжних зіспеціального списку [ 9, с. 162].

Але відбір присяжнихзасідателів не обмежується складанням списків у виконавчих структурах. Цяробота продовжується у відповідному суді, який має розглядати справу.

Активну участь уформуванні суду присяжних беруть учасники судового процесу (сторони і суддя),яким надається право здійснювати відвід [2, с.146]. Зокрема в Англії та Валіїпредставники обвинувачення обвинувачення і захисту можуть відвести деякихкандидатів у присяжні, вказавши при цьому причини свого рішення. У Шотландії,крім того, сторони мають право здійснити немотивований відвід до 3-х кандидатівкожен. В більшості країн право відводу надається обвинуваченому. Зокрема, уПівнічній Ірландії обвинувачений може відвести без зазначення причин до 12-тикандидатів у присяжні [10, с. 145].

Проблемастворення відповідної законодавчої бази і запровадження суду присяжних, яксвідчить досвід багатьох країн світу є надзвичайно складною. Так, РосійськаФедерація, яка має певний історичний досвід (оскільки суд присяжних діяв післяреформи 1864р. до 1917р.), дію його запровадила частково у 1993р. в порядкуексперименту в дев’яти регіонах [5, c.50]. Відповідно до ст. 434-440 КПК РосійськоїФедерації, до суду викликаються 20 присяжних, з яких після відводу повиннозалишитися не менше ніж 14 осіб. Шляхом жеребкування для участі в розгляді справи з них створюють колегіюприсяжних засідателів. Перші12 вважаються комплектними і з їхнього складу обирають старшину, інші –запасні.

Тут постаєпитання: «яка ж модель цього суду передбачена в нашій державі?».В Україні,згідно з проектом Кримінального кодексу планується створити суд присяжних, вякому братимуть участь 7 присяжних засідателів і один професійний суддя. Упроекті реалізована англо-американська модель суду присяжних, яка закріплена ів Росії. Вона, на відміну від європейськоїмоделі, чітко розмежовує повноваження професійного судді і журі присяжних. Так,присяжні засідателі не беруть участі у постановленні разом із професійнимсуддею вироку у кримінальній справі, а виносять вердикт щодо доведеностіобставин, винуватості особи, наявності пом‘якшуючих та обтяжуючих обставин,тобто з питань, які не вимагають професійних знань права. Професійний суддя на основі вердиктувиносить вирок, де дає кваліфікацію діянням і призначає покарання. Обрання жєвропейського варіанту суду присяжних, як вважає Р.Куйбіда, не дало б можливості провести чітку різницю міжприсяжними та народними засідателями [12, с.2].

Окрема глава 47проекту КПК, деталізує такі питання: порядок формування та діяльності колегіїприсяжних, питання відводів та самовідводів, категорії справ, у розгляді якихвони можуть брати участь, компетенція, права та обов’язки засідателів тощо.

Перші основипрактичної реалізації конституційних положень щодо впровадження суду присяжнихзаклав Закон «Про судоустрій України», прийнятий 7 лютого 2002 року.

 Законодавцем,було визначено відповідний спосіб формування списків присяжних, вимоги докандидатів у присяжні засідателі, підстави й порядок їх звільнення відвиконання обов’язків, гарантії незалежності й недоторканості (ч. 2 ст. 72),умови матеріального забезпечення присяжних (ч. 3 ст. 72).

Слід звернутиувагу на зміну однієї з основних засад формування суду присяжних засідателів –добровільності, на більш імперативну –обов’язковість. Справа в тому, що чинним Законом (ч.3 ст.5) передбачено, що«участь присяжних засідателів є їхнім громадянським обов’язком». Однак, якправильно зауважив В. Потапенко,«відповідальності за порушення громадянського обов’язку в діючому законодавствінемає» [12, с.3].

Доречі, серед науковців це питання залишається дискусійним, одні пропонують участьнаселення у здійсненні правосуддя розглядати, як обов’язок громадянина, інші якпочесне право громадянина, але ні в якому разі не обов’язок, є думки, що це нетільки право, але й громадянський обов’язок, невиконання якого має тягнутивідповідальність, є точка зору, що це суспільна повинність, від якої не можеухилитися жоден член суспільства, якій відповідає встановленим критеріям. [13,с.238].

Нанашу думку, вже зараз існують передумови для введення обов’язковості участінародних представників у здійсненні кримінального судочинства. Зі свого бокузаконодавцем створено відповідні гарантії незалежності і недоторканостіприсяжних засідателів (ч.2 ст.72 Закону), сприятливі умови матеріальногозабезпечення їх діяльності (ч.3 ст.72). Oтже, держава має повне право вимагативід представників народу обов’язкової участі в здійсненні судочинства.Нормативним вираженням наведених міркувань може бути таке формулювання: «неявкабез поважних причин у судове засідання вважається неповагою до суду», а згідно зі ст. 185-3 КУпАП занеповагу до суду наступає адміністративна відповідальність у вигляді штрафу від3 до 8 неоподаткованих мінімумів доходів громадян чи адміністративного арештуна строк до 15 діб, що зі свого боку засвідчує наявність у законодавствіпередумов для введення обов’язковості участі народу у здійсненні кримінальногосудочинства [13, с.239].

Розгляд і аналізсудоустрою окремих країн свідчить, що в більшості із них виконання функційнародного судді має обов’язковий характер, а наприклад в Італії, повністюприрівнюється до виконання громадянином іншої виборної державної посади [ 10,с.254].

Проте, мивважаємо, що кадрова політика щодо формування журі присяжних в Україні неповинна носити примусовий характер, а мала би керуватися принципамидобровільності та дотримання обов’язкових вимог до кандидатів у присяжнізасідателі. Такі вимоги до претендентів знайшли своє вираження у Законі «Просудоустрій України» від 07.02.2002. Отже, присяжним засідателем може бути громадянинУкраїни, який досяг 30-річного віку і постійно проживають на території, на якупоширюється юрисдикція відповідного суду.

Не включаються досписків присяжних засідателів громадяни, які мають хронічні психічні чи іншізахворювання, визнані обмежено дієздатними або недієздатними; щодо якихпровадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справиабо які мають не чи не погашену судимість; депутати усіх рівнів, члени КабінетуМіністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів,працівники правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси.

Виходячи іздосвіду інших країн, відбір присяжних засідателів повинен ґрунтуватися навиборчих списках. Особа, яка не включена до них, не може включатися до списківзасідателів. Але виборчий список не містить даних про особу. Якщо ранішенародних засідателів відбирали за місцем роботи, чи навчання, де людину добрезнали, то відбір засідателів зі списків виборців потребує створення структури,яка провадила б перевірку даних про кожну конкретну особу. Як свідчить досвідРосійської Федерації, ця робота складна, фактично вимагає збирання «досьє» накожну людину, включену до виборчого списку, і тому вимагає створення вобласних, крайових та інших аналогічних регіональних владних структурах спеціальнихпостійно діючих комісій, які займалися б цими питаннями. Чи узгоджуються ціперевірки та досьє з правами людини, закріпленими конституцією, – питанняокремого дослідження [10, с.9].

Згідно до ст. 67Закону України “Про судоустрій», громадяни, старші 65 років; жінки, якіперебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю, які мають дітей дошкільного тамолодшого шкільного віку, інших хворих або похилого віку членів сім’ї; особи,які не володіють державною мовою, не беруть участь у здійсненні правосуддя черезсвої релігійні переконання, керівники органів виконавчої влади та інші особи,які посилаються на поважні причини, звільняються від виконання обов’язківприсяжних засідателів. 

Необхідновідзначити, що в юридичній літературі висловлюються думки про доцільністьвведення освітнього цензу для присяжних. Пропонується формувати корпус судовихзасідателів з числа грамотних [14, с. 98]; осіб, які мають щонайменше початковуосвіту, середньо спеціальну або вищу та тільки з числа громадян, які отрималивищу освіту, або навіть з науковим ступенем кандидата юридичних наук [13,с.240]

Заслуговують наувагу пропозиції щодо недопущення раніше судимих (аналізований Закон міститьобмеження тільки щодо осіб, мають не зняту чи не погашену судимість) до участіу судочинстві, оскільки навіть за умови погашення чи зняття судимості у осіб,які побували у місцях позбавлення волі, на тривалий час (якщо неназавжди)залишається негативне ставлення до всіх правоохоронних органів, черезщо від них важко чекати прийняття об’єктивного рішення у справі. Подібний кроквважаємо обґрунтованим з урахуванням того, що, наприклад, на службу до міліції,на посаду прокурора або слідчого прокуратури, не можуть бути прийняті особи,які раніше засуджувалися за вчинення злочину; на роботу до органів державноїподаткової служби не можуть бути прийняті особи, яких було засуджено завчинення корисливих злочинів. Тому логічним було б встановлення для осіб, якіраніше засуджувалися за вчинення злочину, заборони виконувати відповідальні тасуспільно значущі функції судді [13, с.240].

Проте, на нашу думку, однозначно погоджуватися з даною пропозицією неварто через те, що не може однаково оцінюватися становище людини, яка судима,наприклад, за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК України)та становище людини, що мала судимість за вчинення тяжкого або особливо тяжкогозлочину. Тим самим ми ототожнимо дії якісно різних злочинців та усунемодиференційований підхід до відбору присяжних засідателів

Проте, не дивлячись на численні дискусії, пропозиції і закріплення судуприсяжних в Конституції України та Законі «Про судоустрій» ми бачимо, що наданий час цей правовий інститут в українському кримінальному судочинстві ще не введено. Крімцього, в діючому КПК відсутні навіть згадки про суд присяжних. Процесуальні права і обов'язки присяжних засідателівта деталі нової процедури судочинства потребують уважної праці законодавців іаналізу можливості втілення суду присяжних в практичну діяльність органівправосуддя.