Адміністративно-територіальний устрій україни
Поняття «територіальний устрій» набагато ширше, ніж поняття «адміністративно-територіальний устрій», яке є його складовою частиною. Адміністративно-територіальний устрій – це обумовлена соціальними, економічними, соціально-етичними, історичними, географічними, культурними, політичними та іншими особливостями внутрішня територіальна організація держави з поділом її на складові частини – адміністративно-територіальні одиниці. Ст. 133 Конституції України визначає систему адміністративно-територіального устрою України: Автономна Республіка Крим, області, міста, райони в містах, села і селища. Далі у цій статті вказуються в алфавітному порядку 24 області, які входять до складу України, і міста Київ і Севастополь, що мають спеціальний правовий статус, визначений законом України.
Розділ Х Конституції України визначає політико-правовий статус Автономної Республіки Крим, при цьому підкреслюючи в ст. 134, що Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України.
6.
Правовий статус автономної республіки крим
ІСТОРІЯ ПРИЙНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЇ АРК
Однією з ланок адміністративно-територіальної системи України є Автономна Республіка Крим. Говорячи про роль і місце АРК у політико-правовій системі України, треба враховувати дві історичні події: 20 січня 1991 р. – день проведення загальнокримського референдуму про відновлення автономної республіки і 21 жовтня 1998 р. – день прийняття нині чинної Конституції АРК.
20 січня 1991 р. у Криму проведений загальнокримський референдум про відновлення автономної республіки. З урахуванням результатів референдуму 12 лютого 1991 р. Верховною Радою Української РСР прийнято Закон «Про відновлення Кримської АРСР». 21 жовтня 1998 р. Верховною Радою АРК прийнята Конституція АРК, що була затверджена Верховною Радою України – Законом України «Про затвердження Конституції АРК» і набрала чинності 12 січня 1999 р. Ця Конституція містить модель існування і функціонування автономної республіки у складі суверенної держави України, а також вирішує основні співвідношення нормативно-правових систем України і АРК; взаємодії між органами влади України і АРК; виконання державних функцій і повноважень України на території АРК; власності АРК; функціонування податкових і бюджетних систем України і АРК; здійснення правосуддя в АРК і т. д.
Незважаючи на те, що Україна за формою державного устрою є унітарною державою, до її складу входить автономія – Автономна Республіка Крим.
ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ АРК
Автономія – від грецького слова «autonomia» - самоврядування, незалежність. Це форма самоврядування частини території унітарної або федеративної держави, форма децентралізації державного управління окремими територіями.
Ст. 134 Конституції України визначає АРК як невід’ємну частину України, яка вирішує питання, віднесені до її відання, строго в межах визначених Конституцією України повноважень.
АРК має свою Конституцію, що затверджується Верховною Радою України, і свої державні органи, повноваження, порядок формування і діяльність яких визнається Конституцією України і законами України. Представницький орган – Верховна Рада АРК утворює уряд – Раду міністрів АРК, Голова якого призначається на посаду чи звільняється з посади тільки за погодженням із Президентом України. Верховна Рада І Рада міністрів мають право видавати в межах своїх повноважень відповідні правові акти, які не можуть суперечити Конституції і законам України. Президент України може призупинити дію нормативно-правових актів Верховної Ради АРК з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності. Суди, що здійснюють правосуддя в АРК, належать до єдиної системи судів України. В АРК діє Представництво Президента України. Відповідно до ст. 18 Конституції АРК, віданню АРК підлягає:
прийняття відповідно до Конституції України Конституції АРК, нормативно-правових актів АРК, внесення змін і доповнень до них;
нормативне регулювання і здійснення організаційно-розпорядчих повноважень з питань сільського господарства і лісів; меліорації і кар’єрів; громадських робіт, ремесел і промислів; благодійної діяльності; містобудування і житлового господарства; курортно-рекреаційної сфери;туризму, готельної справи, ярмарків; музеїв, бібліотек, театрів; транспорту загального користування, автодоріг, водопроводів; мисливства, рибальства; санітарної і лікувальної служб і т.д.
участь у формуванні, здійсненні основних принципів внутрішньополітичної, зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності України з питань, які стосуються АРК;
вирішення питань адміністративно-територіального устрою АРК;
визначення порядку організації і діяльності, повноважень органів влади АРК у межах повноважень, делегованих законами України;
призначення чергових виборів депутатів Верховної Ради АРК;
призначення і проведення республіканських референдумів з питань, віднесених до відання АРК;
участь у формуванні корпусу народних засідателів і присяжних відповідно до законів України;
управління майном, що належить АРК;
визначення структури і приоритетних напрямків розвитку економіки АРК;
розробка і затвердження програм соціально-економічного, культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища в АРК;
складання, затвердження, виконання бюджету АРК;
визначення статусу місцевостей як курортів, встановлення зон санітарної охорони курортів;
вирішення питань екологічної безпеки;
участь у забезпеченні прав і свобод громадян і здійснення інших повноважень, передбачених Конституцією України, Конституцією АРК і законами України.
9.
Поняття про права людини включає два аспекти. Перший означає, що людина має невід'ємні і невідчужувані права лише тому, що вона людина. Це. зокрема, моральні права, які походять із людської природи кожної особистості, формуючи і підтримуючи в людині почуття власної гідності.
Другий розкриває юридичну сутність прав людини, що міститься в законодавчих документах, створених у державі та на міжнародному рівні. Основою таких прав є згода тих, на кого вони поширюються, тобто згода суб'єктів права, тоді як основу першої групи прав становить природний порядок.
Права — це, по-перше, можливості людини діяти певним чином (або утримуватися від певних вчинків) з тим, щоб забезпечити своє нормальне існування, свій розвиток, задоволення власних потреб. Причому, якщо йдеться про основні права, то це саме ті можливості, без яких людина не може нормально існувати. Ступінь «нормальності» визначається суспільною обґрунтованістю потреб людини, які самі, будучи результатом її біологічного і соціального розвитку, не є незмінними. У цьому полягає гуманістичність, людяність цих можливостей — прав людини. Права людини-це насамперед її і можливості існувати й розвиватися як особистість.
По-друге, ці можливості є неодмінною, закономірною «приналежністю» кожної людської істоти. Їх виникнення датується моментом її народження і не потребує «дозволу», схвалення з боку будь-кого. Жодна людина не може бути позбавлена таких можливостей, адже інакше вона не зможе сформувати, розвивати, проявити себе саме як людина, як особистість, незалежно від місця, часу та умов її існування. З цього боку права людини мають бути невідчужуваними, тобто невід'ємними від людини.
По-третє, ці можливості людини (особливо їх здійснення) залежать від можливостей усього суспільства, тобто від рівня його економічного, а також соціального, духовного і культурного розвитку. В цьому плані права людини явище, насамперед, соціальне: вони виростають із самого суспільства, зумовлюються біосоціальною сутністю людини.
Згідно з цією класифікацією виділяються права людини:
громадянські, відомі у вітчизняній літературі як особисті (їх не слід ототожнювати з правами лише громадянина і певної держави — це, наприклад, право на життя, на свободу, особисту недоторканність, на свободу від посягань на честь, репутацію, право на сповідування релігії);
політичні (свобода слова, право на участь у політичному житті, право на створення асоціацій, право на участь в управлінні державою, суспільством);
соціально-економічні (наприклад, право на працю, на справедливі і сприятливі умови праці, право на власність, право на соціальне страхування, право на створення профспілок);
культурні (право на користування надбаннями культури, свобода наукових досліджень).