2. Характеристика сенсорних систем з погляду безпеки. Закон Вебера-Фехнера.

Інформацію про зовнішнє і внутрішнє середовище організму людина одержує за допомогою сенсорних систем (аналізаторів). Термін „аналізатор” був введений у фізіологію І.П. Павловим у 1909 р. і позначав системи чуттєвих утворень, що сприймають і аналізують різні зовнішні і внутрішні подразники.

Аналізатори — це сукупність утворень периферичної і центральної нервової системи, які здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму.

Відповідно до сучасних уявлень, сенсорні системи – це спеціалізовані частини нервової системи, що включають периферійні рецептори (сенсорні органи, органи чуттів), які відходять від нервового волокна (провідні шляхи) і клітини центральної нервової системи, згрупованої разом (сенсорні центри), де проводиться обробка інформації.

Сенсорні органи можна класифікувати в такий спосіб:

1. Екстерорецептори – сприймають подразники, що впливають на організм із навколишнього середовища: сприйняття світла, тепла, звуку та інших сигналів. Вони забезпечують необхідний об’єм адекватної інформації про зовнішнє середовище, на основі аналізу якої формується пристосувальна поведінка.

2. Інтерорецептори – сприймають подразники, що йдуть із внутрішнього середовища організму: органів, рідин, тканин. Вони є основою регуляторних процесів в організмі.

3. Пропріорецептори – сприймають подразники, що виникають внаслідок зміни ступеня скорочення і розслаблення м’язів, тобто забезпечують доступ інформації про положення різних ділянок тіла і про положення тіла в просторі.

Загальні властивості органів чуття

Усі аналізатори завдяки своїй однотипній будові мають такі загальні психофізіологічні властивості:

• Надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників

• Наявність межі чутливості

• Спроможність до адаптації

• Спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника

Основною характеристикою аналізатора – є чутливість рецептора, тобто здатність сприймати подразник. При усіх видах подразнення і для всіх органів чуття стимул повинен досягти мінімуму інтенсивності, щоб викликати мінімальне відчуття. Ця інтенсивність називається порогом чутливості або абсолютним порогом чутливості.

Величина, на яку один стимул повинен відрізнятися від іншого, щоб їхня різниця сприймалася людиною, називають диференціальним порогом або порогом розбіжності (за інтенсивністю, тривалістю, частотою, формою і т.д.). Час, що проходить від початку дії подразника до початку появи відчуттів, називають латентним періодом.

Кількісне визначення співвідношення між фізичною величиною стимулу і відчуттям відоме як закон Вебера-Фехнера. Закон стверджує, що при лінійному збільшенні інтенсивності відчуття інтенсивність подразника зростає логарифмічно.

S = C х lg I

Де S – інтенсивність відчуття, I – інтенсивність подразника, С – коефіцієнт пропорційності.

Оскільки в звичайних умовах людина надзвичайно рідко стискається з припиненням впливу подразників, він не усвідомлює цих впливів і того, наскільки важливою умовою для його нормального функціонування є „завантаженість” аналізаторів.

Варто враховувати, що відсутність подразників або низький рівень їхньої інтенсивності може призводити до зниження резистентності й адаптаційних можливостей організму. Так, відсутність світового подразника може призвести до атрофії зорового аналізатора, звукового – до атрофії слухового аналізатора, відсутність мовного впливу (вроджена глухота) робить людину німою.

Спільні властивості аналізаторів.

• Всі сенсорні системи мають здатність сприймати лише специфічний подразник. Найменший рівень подразника, що сприймається аналізатором називають «поріг чутливості». При перевищені нормальних фізіологічних значень сили подразника всі аналізатори реагують болем. Ці значення подразника називають «Поріг больової чутливості».

- Аналізатори здатні розрізняти різні за інтенсивністю подразнення. Здатні до диференціальної чутливості.

- Аналізатори мають однакову структуру будови. – складаються із трьох відділів.

1. Рецептор, що сприймає подразнення;

2. Провідникова частина (нервові волокна, нерви);

3. Кінцева частина аналізатора – сенсорна зона в корі головного мозку, ядра головного мозку.

- Всі аналізатори здатні до адаптації.

- Аналізатори здатні до навчання і тренування.

Враховуючи анатомічну єдність і спільність функцій, сучасні фізіологи розрізняють вісім аналізаторів:

• Руховий (кінестетичний, пропріорецептивний).

• Зоровий

• Слуховий

• Смаковий

• Нюховий

• Шкіряний (тактильний, температурні, больовий)

• Вестибулярний

• Вісцеральний

Розрізняють такі основні види рецепторів:

• • механорецептори: сприймають механічну енергію, це рецептори слухової, вестибулярної, рухової і частково вісцеральної чутливості;

• • хеморецептори — нюховий, смаковий;

• • терморецептори, їх має шкірний аналізатор;

• • фоторецептори — зоровий аналізатор, та інші види рецепторів