- •Література
- •1. Історія та визначення жанру балади
- •2.Стильові особливості народних балад, поетика жанру
- •3. Тематичні групи народних балад
- •4. Ідейно-художній аналіз балад
- •5. Ступінь дослідження жанру балади в українській фольклористиці
- •6. Використання письменниками-романтиками Полтавщини
- •Питання для самоконтролю:
6. Використання письменниками-романтиками Полтавщини
мотивів народних балад
Балади привертали увагу не тільки дослідників народної творчості, а й письменників. Баладні сюжети стали основою казки-повісті «Дев'ять братів і десята сестриця Галя» Марка Вовчка, драматичної дилогії «Лимерівна» Панаса Мирного, драм «Сава Чалий» М. Костомарова, «Бондарівна», «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого та «Украдене щастя» І. Франка. Найпопулярнішим був сюжет балади «Ой не ходи, Грицю...», за мотивами якої написано п'єсу «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького, драми «Чари» К. Тополі, «Чураївна» В. Самійленка, «Маруся Чурай» І. Микитенка, повість «У неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської, роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко.
В українській поезії балада, виявляючи свою жанрову спорідненість з думою та романсом, поширювалась у доробку полтавців Левка Боровиковського, П.Білецького-Носенка, А.Метлинського, О.Бодянського. Хронологічно першим до балади звернувся П.Білецький-Носенко. Протягом 1822-1829 років він написав 15 балад, але вони не були надруковані (лише декілька у другій половині ХІХ ст.) і в літературному процесі не відіграли значної ролі.
Наш земляк Левко Іванович Боровиковський (1806-1889) (народився в с. Мелюшки Хорольського повіту) як поет-романтик «не тільки сприйняв ранні романтичні імпульси, а й багато в чому визначив провідні тематичні і жанрово-стильові тенденції наступного розвитку романтизму в українській літературі» (М. Яценко).
Балади Л. Боровиковського поділяють на дві групи: 1)обробки народних баладних сюжетів; 2) створені під літературним впливом. Нас більше цікавить перша група балад. Серед них – «Молодиця», «Чарівниця», «Вивідка».
Уже в першій з них – баладі «Молодиця» - відтворено народнопісенний мотив туги за милим, від якого немає звістки, і смерті з відчаю. В романтичний пейзаж тут вплітаються бурлескні вирази:
Ватагами ходили хмари,
Між ними молодик блукав;
Вітри в очеретах бурхали,
І Псьол стогнав і клекотав.
Повна глибокого смутку й жіночності розмова молодиці зі стихіями порушується різким дисонансом:
Вона реве, вона блідніє,
Волосся дибом піднялось.
Та в наступних обробках народних баладних тем Л.Боровиковський позбувся мовної немилозвучності й майстерно передав атмосферу народних звичаїв, вірувань, поетичних уявлень, пісенної розповіді.
«Чарівниця» - одна з кращих інтерпретацій пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Л.Боровиковський пом’якшив мотивацію вчинку Марусі, яка отруйним зіллям напоїла милого. Вона діє, бажаючи привернути до себе коханого, який був до неї байдужим, не відаючи, що чинить згубу.
Закінчується твір докором, у якому висловлено народний погляд на вчинок Марусі, але осуду немає. Адже вона й сама гине:
Бо чарами верховодить
Нечистая сила.
У баладі «Вивідка», навпаки, пристрасті героїв загострені й жахдиві. Козак вимагає на доказ вірності в коханні, щоб дівчина отруїла свого брата. Засліплена почуттям, вона виконала волю милого, після чого він немилосердно відштовхнув її:
Тепер іди хоть за ката:
Отруїла свого брата!
У народних піснях наголошується на моральній стороні вчинків персонажів, у Л.Боровиковського – на демонічних властивостях характерів.
Л. Боровиковський переробляє баладу В.Жуковського «Светлана», в якій робить спробу травестії в романтичному плані («Маруся»). Сюжет балади такий: дівчина чекає милого, він з’ являється в образі мерця і ось-ось потягне її за собою в домовину, однак все закінчується пробудженням від сну і появою живого нареченого. Твору властиве яскраве зображення народного життя, українських обрядів, повір’їв, майстерне застосування мотивів українських пісень.
Вибирайте старостів,
Хай музика грає.
Русу косу розплітай, Хусточки заготовляй,
Під вінець ідіте!
Високу оцінку баладі дав І.Франко. Він стверджував, що «зміст, букву і форму своєї «української балади» взяв Боровиковський у Жуковського. Та проте простим перекладом твору Жуковського «Марусю» не можна назвати. Детальне порівняння обох поем показує значні різниці і виправдовує слова Боровиковського, що він опрацював у своїй баладі вірування та легенди українського народу».
Полтавець Амвросій Лукич Метлинський (1814-1870) (народився в с. Сари Гадяцького повіту) – поет, фольклорист, вчений, видавець – під псевдонімом Амвросій Могила у 1839 році видав збірку «Думки та пісні та ще дещо», де домінують історичні балади. Вони зазвичай насичені похмурою фантастикою, персоніфікованими образами природних стихій, присутністю в подіях долі, фатуму, що визначають життя людини й народу. На відміну від фольклорних балад, твори А.Метлинського насичені похмурою фантастикою, персоніфікованими образами природних стихій, що виступають суб’єктами дії, присутністю в подіях долі, фатуму, що визначають життя людини і народу.
Буря виє, завиває
І сосновий бір трощить;
В хмарах блискавка палає
Грім за громом грюкотить,
Ніч то углем вся зчорніє,
То, як кров, зачервоніє!
Дніпр клекоче, стогне, плаче
Й гриву сивую трясе;
Він реве й на камінь скаче,
Камінь рве, гризе, несе…
(«Смерть бандуриста»)
Герой поезії «Смерть бандуриста» є символічною постаттю, що уособлює своєю смертю загибель рідної мови і народної поезії. Бандурист виступає як носій історичної пам’яті, зв’язаний надприродними силами, людиною, яка розмовляє з самим Богом. Образ бандуриста перегукується і з темою мистецтва, його великою емоційною силою впливу. У баладах А.Метлинського переважає ліризм, пройнятий громадянським пафосом («Смерть бандуриста», «Козак та буря», «Підземна церква», «Гетьман»). Головний мотив балад А.Метлинського – доля нації, її культури, мови.
Більшість дослідників (А. Шамрай, М. Яценко) твердили, що тема історичного минулого, часів козаччини як щастя і волі засвідчує в нього зв’язок не з історичними джерелами, а з народним епосом – думами, історичними піснями, переказами. Додамо також і відчутний вплив баладної лірики. М.Костомаров зазначав, що Метлинський «прекрасно зрозумів поезію степового козацького життя; у нього козак скрізь є істотою високою, але разом з тим і буйною та дикою; сцена дії покрита туманом і сльозами…» (3, с.391).
Балада «Покотиполе» складена А.Метлинським на побутову тему. Для неї автор обрав фольклорний сюжет, відомий з переказів про страшний злочин у степу, коли один подорожній убиває іншого, свого супутника, «щоб загарбать його гроші». Свідком вбивства стала степова трава – покотиполе, яка через рік, підкотившись під ноги вбивці, злякала його і змусила зізнатися і понести кару.
У баладах Л.Боровиковського і А.Метлинського, як і в народнопоетичних, вагоме значення має пейзаж. Він одухотворений, пристосований до характеру подій і виглядає паралелізмом, через який розкривається не тільки настрій, а й вся доля героїв.
Він реве й на камінь скаче,
Камінь рве, гризе, несе… «Смерть бандуриста»
Отже,
Справжньою окрасою української пісенної творчості є балади. Це один із найскладніших видів усної народної творчості.
Балада належить до поліфункціональних жанрів, її виконували в різних ситуаціях: під час косовиці, жнив, випасання худоби, біля прядки, на вечорницях. Це зумовило органічний зв’язок балади з різними жанрами (веснянами, жнивними піснями, думами та історичними піснями тощо).
Балада як жанр має свої специфічні риси поетики, що випливають з її природи: наявність гіперболи, порівняння, метафори, виразних епітетів.
Ідейно-тематичним змістом, образами-персонажами, віршовою формою, зображувально-виражальними засобами українські народні балади близькі до баладних пісень інших слов'янських народів. Однак багато з них мають яскраво виражені національні теми і сюжети: боротьба українського народу з турецько-татарськими загарбниками, козацькі війни, типові для України промисли - чумацтво та бурлацтво.
Балади привертали увагу не тільки дослідників народної творчості, а й письменників. В українській поезії балада, виявляючи свою жанрову спорідненість з думою та романсом, поширювалась у доробку полтавців Л.Боровиковського, А.Метлинського, П.Білецького-Носенка, О.Бодянського.
