4. Планування витрат: склад витрат підрозділів і порядок їх планування

У країнах з розвиненими ринковими відносинами існують два підходи до оцінки витрат: бухгалтерський і економічний.

Бухгалтерські витрати представляють собою вартість витрачених ресурсів, вимірювану у фактичних цінах їх придбання. Це витрати, які представлені у вигляді платежів за придбані ресурси (сировина, матеріали, амортизація, праця і т.д.).

Проте для ухвалення рішень про доцільність продовження діяльності свого підприємства власники повинні враховувати економічні витрати.

Економічні витрати – це кількість (вартість) інших продуктів, від яких варто відмовитися або якими слід пожертвувати, щоб отримати якусь кількість даного продукту.

Для вітчизняної економіки характерний бухгалтерський підхід до оцінки витрат. Якщо взяти це до уваги, то терміни «бухгалтерські витрати» і «витрати» можна вважати синонімами.

Для цілей обліку витрати класифікуються за різними ознаками.

За економічною роллю у процесі виробництва витрати можна розділити на основні і накладні.

К основним відносяться витрати, пов'язані безпосередньо з технологічним процесом, а також з утриманням та експлуатацією знарядь праці.

Накладні – витрати на обслуговування і управління виробничим процесом, реалізацію готової продукції.

За методом віднесення витрат на виробництво конкретного продукту виділяють прямі і непрямі витрати.

Прямі – це витрати, пов'язані з виготовленням тільки даного виду продукції і які відносять безпосередньо на собівартість даного виду продукції.

Непрямі витрати за наявності декількох видів продукції не можуть бути віднесені безпосередньо ні на один з них і підлягають розподілу непрямим шляхом.

По відношенню до обсягу виробництва продукції витрати підрозділяються на змінні та постійні.

Змінні витрати – це витрати, загальна величина яких на даний період часу перебуває в безпосередній залежності від обсягу виробництва і реалізації.

Під постійними витратами розуміють такі витрати, сума яких в даний період часу не залежить безпосередньо від обсягу і структури виробництва і реалізації.

До змінних зазвичай відносять витрати на сировину і матеріали, паливо, енергію, транспортні послуги, частина трудових ресурсів, тобто ті витрати, рівень яких змінюється зі зміною обсягу виробництва (рис. 6.4 а).

Рисунок 6.4 – Залежність змінних витрат (ЗВ) а) та середніх змінних витрат (СЗВ) б) від зміни обсягу виробництва

Проте, якщо розглянути середні змінні витрати (витрати на одиницю продукції), можна помітити, що їхній рівень залишається приблизно однаковим при різних обсягах виробництва. На одиницю продукції витрачається приблизно однакову кількість сировини, електроенергії і т.д. (рис. 6.4 б).

До постійних витрат відносяться відрахування на амортизацію, орендна плата, заробітна плата управлінського персоналу та інші витрати, які мають місце, навіть якщо підприємство не виробляє продукцію. У певному діапазоні випуску загальна сума цих витрат залишається практично незмінною (рис. 6.5 а).

Що стосується середніх постійних витрат (на одиницю продукції), вони знижуються із зростанням обсягу виробництва і збільшуються при його зниженні (рис. 6.5 б) .

 

Рисунок 6.5 – Залежність постійних витрат (ПВ) а) та середніх постійних витрат (СПВ) б) від зміни обсягу виробництва

Сума постійних і змінних витрат складає валові витрати підприємства. Зі збільшенням обсягу виробництва і реалізації продукції валові витрати на одиницю продукції знижуються за рахунок зниження постійних витрат.

Говорячи про планування витрат, слід зазначити, що вони мають плануватися таким чином, щоб забезпечувати хоча б беззбитковість діяльності підприємства, тобто мова йде про так звану точку беззбитковості (рис. 6.6).

Точка беззбитковості (Break-Even Point) – обсяг або рівень операцій, при якому сукупний дохід дорівнює сукупним витратам, тобто це точка нульового прибутку або нульових збитків.

Для кожного підприємства важливо знати його фінансовий стан у майбутньому, виходячи з передбачуваних витрат і кон’юнктури ринку на ті види продукції, які воно виробляє і реалізує. Насамперед менеджери підприємства повинні знати, за якого обсягу реалізації того чи іншого виду продукції (обсяг продажу) досягається беззбитковість виробництва (нульова рентабельність). Такий обсяг реалізації (продажу) називають критичним, оскільки при його зменшенні підприємство починає зазнавати збитків. Водночас при збільшенні продажу над його критичним обсягом забезпечується прибутковість виробництва. Керівникам підприємства також важливо знати, наскільки потрібно збільшити обсяг виробництва і реалізації продукції, щоб одержати бажану суму прибутку, та як вплине на його величину зміна витрат виробництва, що піддаються коригуванню в короткостроковий період.

Визначення критичного обсягу реалізації, а також аналіз беззбитковості виробництва та прогнозування прибутку ґрунтуються на використанні принципу класифікації витрат залежно від їх зв’язку з обсягом виробництва. Ми вже з’ясували, що за цією ознакою всі витрати поділяються на постійні і змінні. Різне співвідношення між цими групами витрат, а також їх абсолютна сума істотно впливають на критичний обсяг продажу і прибуток підприємства. Щоб безпосередньо визначити їх, можна скористатися двома способами: 1) графічним, побудовою графіка критичної точки обсягу реалізації продукції (обсягу продажу); 2) за допомогою формули норми беззбитковості.

Графічний спосіб аналізу беззбитковості виробництва розглянемо на прикладі цукрових буряків, рівень товарності яких дорів­нює, як правило, 100 %. Допускаємо, що врожайність коренів становить 300 ц/га, постійні витрати в розрахунку на 1 га посіву — 900 грн, змінні — 1800 грн, або в розрахунку на 1 ц основної продукції 6 грн (1800 : 300). Ціна реалізації — 16 грн за 1 ц. На підставі цих даних будується графік критичної точки врожайності — беззбитковості (рис. 6.6).

Для того, щоб одержати достовірні результати про беззбитковість виробництва, важливо правильно побудувати на графіку шкалу грошової виручки і витрат на осі ординат. Для цього спочатку по осі абсцис через рівні інтервали відкладається врожайність (в нашому прикладі — 300 ц/га) і потім довільно, з точки зору зручності добудови всього графіка, наноситься чотирикутник (у нашому прикладі ОМСЛ). Потім проводиться лінія грошової виручки ОС. Тепер є можливість відкласти шкалу грошової виручки і витрат. Для цього з кожного інтервалу врожайності проводиться перпендикуляр на лінію ОС і з одержаної точки Е проводиться лінія на вісь ігреків, паралельна лінії іксів. На графіку описаний механізм показано на прикладі врожайності 50 ц. За ціни 16 грн за 1 ц грошова виручка становитиме 800 грн. Ця сума і відкладається на ординаті. Аналогічно відкладаються суми виручки за інших рівнів урожайності.

Рисунок 6.6 – Визначення критичної точки врожайності, за якої досягається беззбитковість виробництва:

ОС — лінія грошової виручки від реалізації продукції;

АВ — лінія постійних витрат;

АБ — лінія сукупних витрат (постійних і змінних);

КК1 — перпендикуляр, що вказує на критичну точку врожайності;

_ _ _ _ лінії, що описують параметри виробництва за врожайності 350 ц/га; –∙–∙–∙ те саме за врожайності 250 ц/га.

Після побудови шкали відкладається лінія постійних витрат АВ паралельно лінії абсцис (у нашому прикладі висота лінії від нульового рівня становить 900 грн). Тепер є можливість нанести лінію сукупних витрат (постійні + змінні). Їх сума в нашому прикладі — 2700 грн. Знаходимо на шкалі названу суму і з цієї точки уявно проводимо лінію, паралельну лінії іксів, на сторону СЛ чотирикутника ОМСЛ. Знайдену точку Б з’єднуємо з точкою А, тобто з ординатою постійних витрат і таким чином одержуємо лінію сукупних витрат АБ. З точки перетину ліній АБ і ОС проводиться перпендикуляр КК1 на лінію абсцис, що вказує на критичний рівень урожайності, за якого досягається беззбитковість виробництва. В нашому прикладі цей рівень становить 90 ц/га.

За допомогою побудованого графіка є можливість аналізувати параметри галузі (грошову виручку, прибуток, суму змінних і сукупних витрат) за різних рівнів урожайності. Наприклад, за урожайності 350 ц/га, як видно з графіка, грошова виручка становитиме 5600 грн., змінні витрати — 2100 грн., сукупні — 3000 грн., прибуток — 2600 грн. (5600 – 3000). Водночас за зниження врожайності, скажімо, до 250 ц/га грошова виручка дорівнюватиме 4000 грн., змінні витрати — 1500 грн., а сукупні (за тих же постійних витрат, оскільки вони не змінюються від зміни врожайності) — 2400 грн. Прибуток при цьому зменшиться до 1600 грн./га (4000 – 2400).

За умови, що змінюється величина постійних витрат у розрахунку на гектар посіву або ж сума змінних витрат на центнер продукції, слід будувати нові графіки стосовно змінених парамет­рів розвитку галузі й за їх допомогою аналізувати беззбитковість виробництва. Зазначимо, що аналогічний аналіз можна здійснити за загальним обсягом реалізації продукції будь-якої галузі. В даному випадку оперують загальними постійними і змінними вит­ратами на виробництво цієї продукції.

Знаходження точки беззбитковості можна здійснити на основі універсального рішення:

ГВ – ЗВ = ПВ + НП, (6.1)

де ГВ — грошова виручка від реалізації продукції;

ЗВ — змінні витрати;

ПВ — постійні витрати;

НП — нульовий прибуток.

Грошову виручку і загальну суму змінних витрат можна визначити за такими формулами:

ГВ = Ц · G; (6.2)

ЗВ = ЗВ₀ · G, (6.3)

де Ц — ціна реалізації одиниці продукції;

G — критичний обсяг реалізації продукції, за якого забезпечується беззбитковість виробництва;

ЗВ₀ — змінні витрати на одиницю продукції.

Скориставшись цими формулами, наведене універсальне рівняння можна записати так:

Ц · G – ЗВ₀ · G = ПВ + НП. (6.4)

Оскільки НП дорівнює нулю, то дане рівняння після необхідного перетворення матиме вигляд:

G (Ц – ЗВ₀) = ПВ, (6.5)

G = . (6.6)

Відомо, що різниця між ціною і змінними витратами на одиницю продукції дає маржинальний дохід (Ц – ЗВ₀ = МR). Звідси формула знаходження критичного обсягу продажу продукції набуває вигляду G = ПВ : МR.

Для визначення критичного обсягу реалізації у вартісному виразі (КрО) використовується формула:

КрО = ПВ : КМR, (6.7)

де КМR — коефіцієнт маржинального доходу (КМR = МR : Ц).

Ураховуючи важливість рівня витрат для виробничої та іншої діяльності, їх формуванням слід управляти, у тому числі плану­вати за місцями, видами і носіями.

Планування витрат за місцями здійснюється для контролю за їх формуванням та для організації відповідальності за досягнутий рівень витрачання через порівняння фактичної і планової величин.

Планування витрат за їх видами, тобто однорідними економі­чними елементами, показує ресурсний аспект витрат, що має ва­жливе значення для аналізу собівартості продукції і виявлення резервів її зниження.

До однорідних видів витрат (економічних елементів) належать матеріальні витрати, заробітна плата, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування на відшкодування зносу основних засобів, амортизаційні відрахування на відшкодування зносу нематеріальних активів, інші ви­трати.

Згідно з таким поділом витрат собівартість продукції підрозділу рівня цеху називають виробничою собівартістю, яка містить основні (прямі) і виробничі накладні витрати. Ці термінологічні та класифікаційні особливості щодо витрат слід мати на увазі при роботі із зарубіжною літературою. Вони враховуються також новими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в Україні.

Склад витрат, що плануються по підрозділу, залежить від специфіки його діяльності й місця у структурі підприємства. Найбільш повний і розгорнутий склад витрат властивий відносно самостійним підрозділам, що випускають готову продукцію на ринок. Він наближається до складу витрат підприємства в цілому. Для підрозділу рівня цеху цей склад обмежується цеховими прямими (основними) й непрямими (виробничими накладними) витратами. Виробничим дільницям і бригадам плануються, як правило, окремі елементи витрат, що залежать від їх роботи (витрати на матеріали, енергію, інструмент та ін.).