109 Клдасицизм – від лат. Classicus — взірцевий.

110 Ірраціональний (від лат. irrationalis – нерозумний, позасвідомий) – зорієнтований на інтуїцію, віру, інстинкт.

111 Єфремов С. Історія українського письменства. — Мюнхен, 1989. — Т. 1. — С.366.

112 Пейзан (від фр. paysan — селянин) — фальшиво, солодкаво зображений у художньому творі селянин.

113 Сентенція (від лат. sententia — думка, судження) — вислів морально-повчального змісту.

114 Сентименталізм – від франц. sentiment – почуття, чутливість.

115 Елéгія (гр.) – один з жанрів лірики, вірш, у якому виражені настрої журби, смутні роздуми.

116 Ідúлія (гр.) – ліричний вірш, що поетизує сільське життя.

117 Патріархальний (від гр.) – який залишається вірний старим традиціям, простий, нехитрий, вільний від умовностей.

118 Антиквáрій, антиквáр (від лат. antiquus – старовинний) – знавець старовини.

119 Романтизм – з фр. romantisme – первісно (у ХVІІІ ст.) словом „романтичне” іменували все незвичайне, дивне, фантастичне, – таке, що зустрічається лише в романах, а не в реальному житті.

120 Метаморфόза (від гр.) – видозмінення чогось.

121 Реалізм – від лат. Realis  речовий, дійсний.

122 Жак-Дезіре-Густав Курбе (18191877)  французький художник-реаліст. Учасник паризької комуни. Серед творів митця: «Похорон в Орнані», «Сільські панночки», «Ател’є», «Прудон та його родина» та ін.Синоніми до «негувати» — «заперечувати», «недооцінювати».

123 Нечуй-Левицький І. Сьогочасне літературне прямування // Історія української літературної критики та літературознавства. Хрестоматія. Книга друга.  К., 1998.  С.215.

124 Позитивізм (від лат.positivum  позитивний)  започаткований у 30-х роках ХІХ ст.. у Франції філософський напрям, що проголошував єдиним джерелом істинного, справжнього знання конкретні (емпіричні, чуттєво пізнавальні) дані науки та заперечував пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення в цілому. Основоположником цього вчення вважається французький філософ Огюст Конт (17981857).

125 Фройд З. Вступ до психоаналізу // Слово і час . — 1995. — Ч.5—6. — С.45.

126 Мімесис (грец. ? – наслідування) – обґрунтована ще в античній естетиці теорія, за якою мистецтво є наслідуванням природи..

127 Докладніше ця проблема розглянута у статті М.Тарнавського «Майстерність психологічного аналізу чи ілюзія психологізму?» (Слово і час. — 1992. — Ч. 8. — С.75—79).

128 Докладніше цей матеріал розглянуто у книзі М.Ткачука «Концепт натуралізму і художні шукання в «Бориславських оповіданнях «І.Франка» (Тернопіль, 1997).

129 Модернізм – від франц. moderne — новітній, сучасний.

130 Гносеологія (від гр. gnosis — пізнання і logos — слово, наука) — теорія пізнання, механізм пізнання людиною світу.

131 Релятивізм (від лат. relativus — відносний) — принцип відносності людських знань.

132 Серен К’єркеґор (1813—1855) — видатний данський релігійний філософ, представник екзистенціалізму. Основні праці: «Або — або» (1843), «Страх і тремт» (1843), «Поняття страху» (1844).

133 Ернст Мах (1838—1916) — визначний австрійський фізик і філософ, один із фундаторів емпіріокритицизму. Основні праці: «Аналіз відчуттів і відношення фізичного до психічного» (1886), «Пізнання і помилки» (1905).

134 Трансцендентне ( від лат. transcendens ) – те, що не набувається практичним, повсякденним досвідом, що перебуває за межею пізнання, надматеріальне.

135 Франко І. Старе й нове в сучасній українській літературі // Зібр. тв.: У 50 т. — К., 1982. — Т.35. — С.108.

136 Докладніше див: Ортега-і-Гасет Х.Дегуманізація мистецтва // Вибрані твори. — к., 1994. — с.238—272.

137 Марсель Пруст (1871—1922) — визначний французький письменник. У циклі романів «У пошуках втраченого часу» (т.1—16, 1913—1927) показував внутрішнє життя людини як потік свідомості.

138 Джеймс Джойс (1882—1941) — англійський письменник ірландського походження, представник авангардизму. Найвідоміші романи: «Портрет художника в юності» (1916), «Уліс» (1922), «Тризна по Фіннегану (1939).

139 Епатаж (фр. e’patage) — скандальна витівка, вчинок, які викликають обурення.

140 Ідеологія (від гр. idea — образ і logos — слово, наука) — система поглядів та ідей — політичних, правових, естетичних, релігійних, філософських; світогляд.

141 Юрко Позаяк (Юрій Лисенко) — поет, учасник неоавангардистського літгурту «Пропала грамота». Народився 1958 р. в Києві. Закінчив Київський університет, де спочатку й працював, згодом був секретарем посольства України в Хорватії, зараз працює в Міністерстві закордонних справ України.

142 Олександер Ірванець — народився 1961 р. у Львові. Закінчив Літературний інститут (м. Москва), вчителював, працював у газеті, в театрі-студії. Учасник неоавангардистського літгурту «Бу-Ба-Бу», автор поетичних збірок «Вогнище на дощі», «Тінь великого класика» , роману „Рівне/Ровно. Стіна”, повісті „Очамимря”, книги „П’ять п’єс”. Живе в Києві та Ірпені.

143 Товкачевський А. Григорій Савич Сковорода // Українська хата. — 1913. — Ч.6. — С.273.

144 Едгар Аллан По (1809—1849) — американський письменник і критик, класик новели (збірка «Гротески і арабески», 1840), фундатор детективної літератури («Вбивство на вулиці Морг», 1841). Для зрілої лірики («Ворон та інші вірші», 1845) характерна тема відчаю чоловіка, що втратив кохану.

145 Шарль Бодлер (1821—1867) — визначний французький поет. Навчався в коледжах Ліона й Парижа. Учасник революції 1848 р. Літературну діяльність почав як критик у 40-х роках. Автор збірок віршів «Квіти зла» (1857) та «Малі поезії у прозі» (вид.1869).

146 Див. докладніше про витоки й теоретичну базу символізму в есеї Б.Рубчака «Пробний лет» (Розсипані перли. Поети «Молодої музи». — К., 1991. — С.18—41.).

147 Суґестія (лат. suggestio ) – натяк, навіювання.

148 Плутарх (бл. 46 — бл. 127) — давньогрецький філософ-платонік, письменник, історик, здобув енциклопедичну освіту в Атенах. Філософські твори об’єднані під умовною назвою «Моралії».

149 Грицько Чупринка – український поет-модерніст. Народився 1879 р. у містечку Гоголевому на Чернігівщині. З козацького роду. Навчався в Київській та Лубенській ґімназіях. Брав участь у революції 1905 р. Автор поетичних збірок „Огнецвіт”, „Метеор”, „Контрасти” та ін. Для творчої манери характерне експериментаторство. Активний діяч національного відродження 1917-1921 рр. Під час російської окупації входив до керівного ядра Українського Уентрального Повстанського комітету. 11 вересня 1921 р. письменник був розстріляний більшовиками.

150 Єфремов С. Історія українського письменства. — Мюнхен, 1989. — Т.2. — С.309.

151 Імпресіонізм – від фр. impression — враження.

152 Українське літературознавство уже надбало кілька ґрунтовних досліджень поетики цієї течії: Черненко О.Михайло Коцюбинський-імпресіоніст. — Сучасність, 1977; Кузнецов Ю. Поетика прози Михайла Коцюбинського. — К., 1989; Агеєва В. Українська імпресіоністична проза. — К., 1994; Мельник В. Суворий аналітик доби. — К., 1994. У своєму викладі скористаюся деякими положеннями з цих праць.

153 Брати Едмон (1822—1896) і Жуль (1830—1870) Ґонкури — визначні французькі прозаїки, автори романів із життя різних верств суспільства «Жерміні Лясерте» (1865), «Рене Мопрен» (1864). За заповітом Едмона 1896 р. заснована Ґонкурівська академія, що з 1903 р. присуджує щорічну ґонкурівську премію за досягнення у жанрі роману.

154 Експресіонізм – від фр. expression — вираження.

155 Докладніший аналіз цієї течії зробила Олександра Черненко у праці «Експресіонізм у творчості Василя Стефаника» (Сучасність, 1989). Вступний уривок тієї роботи вміщено у хрестоматії «Українське слово» (К., 1994. — Т.1. — С.204—213).

156 Вітальний — (від лат. vitalis) — життєвий

157 Рефлексія (від лат. reflexio — відображення) — самоаналіз, роздуми людини над власним душевним станом.

158⁰ Франко І. Леся Українка // Зібр. тв.: У 50 т. Т. 31. — К., 1981. — С.272.

159 Футуризм – від лат futurum — майбутнє.

160 Філіпо Томазо Марінетті (1876—1944) — італійський письменник, автор збірок поезії «Завоювання зір» (1902), «Занг-тум-тум» (1914), роману «Мафарка-футурист» (1910), теоретичної праці «Маніфести футуризму» (1909—1919). Був одним з ідеологів фашистського режиму Муссоліні.

161 Докладно: Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури. 1917—1927. — Х., 1928. — Т. 2. — С.101—106.

162 Урбанізм (від лат. urbanus — міський) — культ великого промислового міста, його атмосфери, штибу життя.

163 Див. докладно: Бердяєв М. Кризис искусства // О русских классиках. — Москва, 1993. — С.298—307.

164 Бердяєв М. Там само — С.301.

165 Михайль (Михайло) Семенко (1892-1937) – народивя в с. Кибинці на Полтавщині. Навчався в Петербурзькому психоневрологічному інституті. Під час І світової війни служив у Владивостоці. 1917 р. повернувся в Україну, активно включився у літературне життя. Видав понад 20 оетичних книг різної мистецької вартості ( „П’єро задається”, „П’єро кохає”, „Дві поезофільми”та ін.). З 1916 р. перебував у Компартії. 1922 р. добровільно вийшов з неї. В останні роки брав участь в дискредитації перед владою літературних груп неокласиків, „Ланка”, ВАПЛІТЕ. У грудні 1934 р. поета було заарештовано і згодом замордовано у Соловецькому концтаборі.

166 Докладніша характеристика стилю поета – в „Історія української літератури ХХ століття” (К., 1993. — Т. 1. — С.287—297).

167 Вerceus — колискова (фр.)

168 Сюрреалізм – від фр. surrealite — надреальне, надприродне.

169 Андре Бретон (1896—1966) — визначний французький письменник; провідна теза його творчості — особистість здобуває свободу лише в інтуїтивних актах (сни, марення тощо). Автор книг «Аркан 17», «Лампа в годиннику» та ін.

170 Серед особливостей сюрреалістичної манери С.Далі — зображення фантасмагорійних метаморфоз (перехід твердих форм у м’які, кам’яних облич у людські тощо); майстерне створення ілюзій нескінченних просторів — наче соляних пустель, що простягаються у незриму далечінь, або колонад і порожніх п’єдесталів, кінця яким немає; запозичена у Рафаеля техніка детального малярства, якою виконувалися облудні краєвиди, галюцінаційні привиди, що роблять враження справжнього; відтворення картин снів і видінь із затопленими до половини тілами, зітнутими головами і велетенськими статевими органами, викривленими формами, гнилими ослами, бджолиними роями; увага до християнської символіки.

Докладніше див.: Певний Б.Сальвадор Далі: ранні роки // Сучасність — 1995. — Ч. 4. — С.129—138.

171 Саму новелу і статтю про неї Людмили Реви див. у «Літературній Україні» за 7 березня 1996 р. В аналізі стилю цього твору спираємося на згадану статтю.

172 Микола Воробйов народився 1941 р. в селі Мельниківка на Черкащині, навчався на філологічному факультеті Київського університету, був переслідуваний комуністичним режимом, працював пожежником та на інших тимчасових роботах. Автор книг «Пригадай на дорогу мені...» (1985), «Місяць шипшини» (1986), «Ожина обрію» (1988), «Прогулянка одинцем» (1990), «Верховний голос» (1991) та ін.

173 Уніфікація (від лат. unus — один) — знеосіблення, урівнялівка, приведення різнорідних чинників до єдиної форми.

174 Олександр Корнійчук (1905—1972) — народився на ст. Христинівка (зараз Черкаської області) в родині залізничника. 1929 р. закінчив Київський інститут народної освіти, працював сценаристом на кіностудіях. З 1938 р. багаторічний Голова правління СПУ, член ЦК КПРС з 1952 р., Голова Верховної Ради УРСР 2, 3, 5—8 скликань. Герой соціалістичної праці (1967), академік АН УРСР (з 1939 р.) та АН СРСР (з (1943 р.) лауреат Ленінської премії (1960) та десятків інших нагород. Один з головних теоретиків соцреалізму, призначений компартією офіційний «вождь» української радянської літератури протягом тридцяти років. Активний учасник, а потім і організатор усіх тогочасних компартійних кампаній, спрямованих проти української літератури, українського національного життя. Драматург. Найзнаніші твори: «Загибель ескадри» (1934), «Платон Кречет» (1936), «В степах України» (1941), «Фронт» (1942), «Пам’ять серця» (1969).

175 Колаж (від фр. collage — наклеювання) у прямому значенні — твори образотворчого мистецтва, виконані наклеюванням на певну основу різних матеріалів, що різняться кольором і фактурою; переносно — твір будь-якого виду мистецтва, скомпонований з різнорідних елементів.

176 Постмодернізм – від лат. post — після і фр. moderne — сучасний. Цей термін з’явився у праці В. Паннвіца „Криза європейської культури” ще 1917 р.

177 Онтологія (від гр. ontos — суще і logos — слово, вчення) — вчення про суще, буття, про його форми і фундаментальні принципи.

178 Гносеологія (від грец. gnosis - пізнання і logos – слово, наука ) теорія пізнання, механізм пізнання людиною світу.

179Плюральність (від лат. pluralis - множинний) – концепція, за якою все наявне складається з множини самостійних, рівнозначних сутностей, що не зводяться до єдиного начала.

180 Аполегетика (від гр. apolegetikоs — захисник) — беззастережний захист певних теорій, учень, вартостей, тверджень.

181 Компіляція (від лат compilatio - крадіжка) – неориґінальна, несамостійна мистецька чи наукова праця, побудована на використанні чужих творів, праць.

182 Ремінісценwія ( від лат. reminiscentia - спогад) – відгомін у художньому творі якихось мотивів, образів, деталей з відомого твору іншого автора.

183 Алюзія (від лат. allusio — жарт, натяк) — натяк на загальновідомий історичний, літературний чи побутовий факт.

184 Еклектика (від грец. eklego - вибираю) – змішування різноманітних, часто протилежних світоглядових ідей, поглядів, естетичних настанов, стилів.

185 Докладнішу характеристику ліричного героя постмодерну див. у праці: Сиваченко Г. Парадокси словацького роману. — К., 1993. — С.10—11.

186 Див. докладніше про це явище – у праці О. Ніколенко „Теорія літератури у визначеннях, схемах і таблицях. 9-11 кл.” ( Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2003. – Ч. 6.).

187 Вірш зі збірки А.Охрімовича «Замкнутий простір». (Коломия, 1993. — С.41). Андрій Охрімович народився 1957 р. у м. Дубно у родині політв’язня. 1991 р. закінчив факультет журналістики Київського університету. Працює журналістом в українській редакції радіо «Свобода». Мешкає у Києві.

188 Джеймс Джойс (1882—1941) — англійський письменник ірландського походження, представник авангардизму. Найвідоміші романи «Портрет художника в юності» (1916), «Уліс» (1922), «Тризна по Фіннегану» (1939).

189 Андре Жід (1869—1951) — французький письменник-модерніст. Лауреат Нобелівської премії (1947). Найвідоміші романи «Іммораліст» (1902), «Підземелля Ватикану» (1914), «Фальшивомонетники» (1925).

190 Андрєй Платонов (справжнє прізвище Клімєнтов) (1899—1951) — російський письменник. Мешкав у Москві. Автор десятків збірок оповідань та повістей, зокрема «Місто Градов» (1928), «Потаємна людина» (1928), «Джан» (1964). Починаючи з середини 20-х років піддавався жорстокій критиці та політичним переслідуванням за твори «Про запас», «Макарові сумніви», «Чевенгур», «Котлован».

191 Євгеній Замятін (1884—1937) — російський письменник. Автор збірок оповідань «Ловець людей» (1921), «Нечестиві оповідки» (1927), роману-антиутопії «Ми» (вийшов 1924 р. за кордоном). Від 1927 р. заборонений радянською цензурою. 1932 р. емігрував до Франції.

192 Умберто Еко (народився 1932 р.) — сучасний італійський науковець і письменник, викладає семіотику в Болонському університеті. Автор наукових праць «Поетика Джойса», «Семіотика і філософія мови», роману «Ім’я троянди» та численних есеїв. «Ім’я троянди» принесло романістові світову славу.

193 Патрік Зюскінд (народився 1949 р.) — сучасний німецький письменник. Студіював історію в університетах Баварії та Провансу, працював журналістом, сценаристом. Автор п’єси «Контрабас» (1980) та роману «Запахи», що стали бестселерами і перекладені багатьма мовами. Мешкає в Мюнхені та Парижі.

194 Джон Апдайк (народився 1932 р.) — сучасний американський письменник (США). Найвідоміші романи «Кентавр» (1963), «Переворот» (1978), «Версія Роджерса».

195 Юрій Андрухович народився 1960 р. в Івано-Франківську. Навчався на інженерно-економічному факультеті Українського поліграфічного інституту, на Вищих літературних курсах у москві, в аспірантурі Інституту літератури НАН України, кандидат філологічних наук. Автор поетичних збірок «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи та рослини» (1991), повісти «Рекреації» (Сучасність, — 1992. — Ч.1), романів «Московіада» (Сучасність. — 1993. — Ч. 1—2) та «Перверзія» (Сучасність. — 1993. — Ч. 1—2), „Дванадцять обручів” (2003). Мешкає в Івано-Франківському.

196 Сленг (від англ. slang — жаргон) — жаргонні слова чи вирази, характерні для людей певної професії або соціальних прошарків (моряки, злодії, наркомани тощо).

197 Критерій (від гр. kriterion — засіб судження) — мірило для оцінки явища, ознака, взята за основу класифікації.

198 Розглядаючи цю проблему, спираємось головним чином на працю Г.Клочека «У світлі вічних критеріїв» (К., 1989).

199 Вінсент Ван-Ґоґ (1853-1890) – визначний голландський художник. Служив комісіонером торгівельної фірми в Ґаазі, Брюсселі, Лондоні й Парижі. Вивчав теологію. Був проповідником у Беліґії, де жив серед шахтарів.. У 1880-х роках звернувся до малярства.. Спочатку працював у реалістично-натуралістичній манері, згодом у його творчості перевіажала експресіоністична поетика („Нічне кафе”, Кипариси на тлі зоряного неба”).

200 Василь Шукшин (1929—1974) — видатний російський письменник, кінорежисер, актор. Автор збірок оповідань «Сільські мешканці» (1963), «Ген, у далечі» (1968), «Характери» (1973), фільмів «Живе такий хлопець» (1964), «Пічки-лавочки» (1973), «Калина червона» (1973). Його творчість відзначалася неприйняттям канонів соцреалізму, відображала болючі шукання простою людиною з народу правди, істинного сенсу життя. Митець раптово помер за нез’ясованих обставин під час зйомок фільму «Вони боролися за Батьківщину».

201 Скористаємося далі чутливим спостереженням Ю.Івакіна над мікропоетикою цього твору. Докладніше див.: Івакіна Ю. Нотатки шевченкознавця. — К., 1986. — С.196—198.

202 Франко І. Із секретів поетичної творчості // Зібр. тв.: У 50 т., — Т.31. — С. 68.

203 Оптимальний (від лат. optimus — найкращий) — найкращий з можливих варіантів чогось.

204 Ткаченко А. Василь Симоненко. Літературний портрет. К., 1990. — С.64—65.

205 Жирмунский В. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. — Ленинград, 1977. — С.33—34.

206 Віталій Борисполець народився 1962 р. у Києві. Закінчив Київський державний університет, журналіст. НА межі 1980-90-х рр. входив до літературного гурту «Музейний провулок, 8». Автор збірки «Страйк ілюзій» (1991).

207 Станіслав Вишенський народився 1944 р. у Переяславі. Закінчив Київський педагогічний інститут. Живе і працює у Києві. Автор збірок віршів «Світотвір» (1987), «Альта» (1989), «Колекція снігів» (1991).

Ё

208 Інтерпретація (лат. interprtatio , від interpretor – роз’яснюю, перекладаю) буквально – творче виконання художнього твору, розкриття його змісту в залежності від індивідуальності актора, музиканта, режисера .

209 Принцип (від лат. principium - начало, основа) — це те, що лежить в основі певної теорії.

210 Докладно про ці прийоми йдеться у праці Євгенії Волощук „Аналіз літературного твору в школі” (Зарубіжна література. – 2001. – Ч. 25-28. – С. 14-15; 54-56).

211 Див. докладніше у вже згадуваній праці Євгенії Волощук (с. ЗЗ- 46).

298