Висновки
Довжина тіла (L) жаби озерної з водойм деяких районів Львівської області знаходиться в межах від 29 до 106 мм. Найбільшою була особина № 29 з водойми с.м.т. Нижанковичі довжиною 106 мм. Найменшою – особина № 14 з водойми с. Чолгині довжиною 29 мм. Середнє значення показника по Львівській області становить 64 мм.
Дані із Старо – Самбірського та Яворівського районів були перевірені за допомогою мікросателітного аналізу ДНК. Видова приналежність вибірки із водойми с. Перекалки визначалася тільки за допомогою фенотипних і морфотипних показників. Відповідно за цими даними для 85% особин індекс F/T становить менше 1. Проте дані вимагають подальшого генетичного аналізу.
Для 68% особин (47) жаби озерної Львівської області характерною є добре виражена дорзомедіальна смуга, 10% - слабо виражена (7), 9% - переривчаста (6) і 13% - відсутня (9).
У 64% особин (44) горло було темне, а відповідно у 36% - світле горло (25). Проте світле черево було у 41% особин (28) жаби озерної Львівської області, а темне – 59% (41 особина). За допомогою забарвлення горла та черева не можливо точно встановити видову приналежність, оскільки різниця в кількості особин із темним чи світлим горлом та черевом є невеликою.
Для озерної жаби (водойма с. Перекалки) характерними є зелені та коричневі тони забарвлення спини; колір звукового резонатора у самців жаби озерної (7 із 20 особин) є темно-сірим. Результати відповідають літературним даним.
Для вибірки Кам’янка – Бузького району с. Перекалки у 55% особин (11) були присутні жовті плями на гомілці, а у 45% (9) – відсутні. За нашими даними 11 особин жаби озерної були з жовтими плямами на гомілках, що не співпадають з літературними даними. Саме тому наші дані потребують подальшого генетичного аналізу.
Література
Банников А. Г., Даревский И. С., Ищенко В. Г., Рустамов А. К. Щербак Н. Н., 1977. Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР. Учеб. пособие для студентов биол. Специальностей пед. Ин-тов. — Москва: Просвещение. — 415 с. Булахов В.Л., Бобылев Ю.П., константинова Н.Ф., 1977. Земноводные и пресмыкающиеся и их роль в жизни степных лесов. – Вопросы степного лесоведения и охраны природы. – 124 – 130 с.
Ищенко В. Г. Динамический полиморфизм бурых лягушек фауны СССР. – М.: Наука. 1978. – С.116 - 123.
Кравченко М. А., 2012. Екологическая устойчивость популяционных систем гибридогенного комплекса зелених лягушек (PELOPHYLAX ESCULENTUS COMPLEX). – Дисертация на соискание ученой степени кандидата биологических наук. – Харьков. – 2012. – 41-44 с.
Лада Г. А. Среднеевропейские зеленые лягушки (гибридогенный комплекс Rana esculenta): введение в проблему // Флора и фауна Черноземья. — Тамбов, 1995. — 88–109 с.
Некрасова О. Д., 2002. Структура популяцій та гібридизація зелених жаб Rana esculenta complex урбанізованих територій Середнього Придніпров’я. — Автореф. дис. … канд. біол. наук. — Київ. — 19 с.
Пащенко Ю. Й. Визначник земноводних та плазунів УРСР. - К.: Радянська школа, 1955. – 148 с.
Писанец Е. М., Щербак Н. Н., 1979. Систематика зеленых жаб (Amphibia, Anura) фауны СССР. — Вестн. зоологии. —4: 11–16 с.
Таращук С. В. Схема морфометрической обработки представителей настоящих лягушек (Ranidae) // Руководство по изучению земноводных и пресмыкающихся / Под ред. Н. Н.Щербака. – Київ. – 1989. – С. 73-74.
Терентьев П. В. Лягушка. – М.: Советская наука, 1950. – 345 с.