2. Розвиток мовних функцій.

Однією з основних функцій мови, що розвивається в дошкільному віці, є функція спілкування. В ранньому дитинстві мова дитини, виступаючи засобом спілкування з дорослими та іншими дітьми, безпосередньо пов'язана з практичною діяльністю дитини або з наочною ситуацією, в якій відбувається спілкування.

Встановлено, що ранній і молодший дошкільний вік — це вік діалогічної мови. Маленькій дитині легше розповісти про щось окремими словами, реченнями, відповідями на запитання, ніж зв'язною розгорнутою розповіддю. На основі досліджень (Г. М. Леушииа) було встановлено, що діалогічна мова є початковою формою мови дитини.

Діяльність дитини цього віку здійснюється переважно з допомогою дорослих. Спілкування в конкретній ситуації з приводу тих чи інших дій і предметів здійснюється з допомогою ситуативної мови, яка має переважно діалогічний характер. Вона експресивна, уривчаста, аграматична (Г. М. Леушина). Ця мова являє собою відповіді па запитання дорослого або запитання до дорослих у зв'язку з утрудненнями, які виникають у ході діяльності: вимоги про задоволення тих чи інших потреб або запитання, що виникають під час ознайомлення з предметами п явищами навколишньої дійсності. Ситуативна мова цілком зрозуміла для співрозмовників, але не зрозуміла сторонній людині, яка не знає ситуації. Вона характеризується тим, що дитина розповідає іншому так, нібито її співрозмовнику вже добре відомо тс, про що вона говорить, Замість зв'язного викладу вона обмежується окремими короткими реченнями, широко використовує займенники він, вона, вони, прислівники там, тут, це. Ситуативна мова характеризується підвищеною експресивністю. Дитина жестикулює, приймає різні пози, супроводжує свого мову мімікою. Основною специфічною рисою ситуативної мови є те, що вона має характер розмови. Вона граматично менш оформлена. Діалогічна форма мови раннього віку є результатом і разом з тим вираженням недостатньої самостійності дитини, тісного зв'язку її діяльності з діяльністю дорослих. У дошкільному віці відбуваються суттєві зміни умов розвитку дитини, і насамперед зміна її стосунків з дорослими. Розвиваються різні види діяльності дітей: творча рольова гра, зображувальна, елементарна трудова та самостійна художня діяльність. Зміна способу життя дитини, виникнення нових стосунків з дорослими і нових видів діяльності приводять до диференціювання функцій і форм мови.

Виникають нові завдання спілкування, що полягають у передачі дитиною дорослому своїх вражень, одержаних поза безпосереднім контактом з дорослими. Виникає форма мови — повідомлення у вигляді розповіді про пе­режите і бачене. На основі життя в колективі і виникає необхідність домовлятися про загальний задум діяльності, про розподіл функцій і контроль за виконанням правил та ін.

Під впливом розширення кола спілкування і пізнавальних інтересів дитина оволодіває контекстною мовою. Контекстна мова вимагає повного опису ситуації, щоб бути зрозумілою без безпосереднього сприймання цієї ситуації. Переказ книжок, розповіді про цікаві факти або описування предмета не можуть бути зрозумілі слухачам без зв'язного викладу. Дитина починає сама до себе ставити певні вимоги і намагається слідувати їм при побудові розповіді. Нові потреби спілкування і діяльності ведуть до інтенсивного оволодіння мовою, її словниковим складом і граматичною будовою, внаслідок чого мова дитини стає зв'язною. Рівень зв'язності мови залежить перш за все від завдань і ситуації, в якій відбувається спілкування, а також від її змісту. Контекстна мова не витісняє ситуативну. Контекстна і ситуативна мови співіснують. Дитина користується то ситуативною, то контекстною мовою залежно від умов і характеру спілкування.

Дослідження Г. М. Леушиної показали, що протягом дошкільного віку ситуативкістю характеризується мова дітей у розповідях на теми з сласного досвіду та в наочній ситуації. Навіть у наймолодших дітей ситуативність помітно знижується в переказах; проте якщо в переказ ввести картинки, мова знову стане ситуативною. У дітей старшого дошкільного віку ситуативність мови помітно знижується і в самостійних розповідях на теми з власного життя і за картинками; при переказі (з картинками і без них) мова в основному має контекстний характер.

Таким чином, ситуативна мова, як показали дослідження, не є суто віковою особливістю, і навіть у найменших дошкільників за певних умов спілкування виникає контекстна мова. Разом з тим протягом дошкільного віку в мові дітей помітно знижуються показники ситуатнвності і з'являються риси контекстності. На основі дослідження Г. М. Леушина приходить до висновку, що не монолог, а діалогічна мова є первинною формою мови дітей. Контекстною мовою дитина оволодіває під впливом систематичного навчання.

Після трьох років дитина починає оволодівати внутрішнім мовленням. З цього часу мовлення для неї стає не тільки засобом спілкування, а виконує вже й інші функції, насамперед пізнавальну: засвоюючи нові слова і нові граматичні форми, дитина розширює своє уявлення про навколишнє, про предмети і явища дійсності та їхні зв'язки.

Паралельно з розвитком комунікативної і пізнавальної функцій у дитини починається засвоєння мови як регулятора її поведінки, розвивається регулятивна функція. Першими словами-регуляторами її поведінки є слова можна, не можна, дієслова у наказовій формі типу іди, принеси тощо. Нарешті, дитина навчається користуватися своєю мовою для планування власної поведінки, з'являється плануюча функція мови — найвища форма володіння мовою. До кінця дошкільного віку дитина оволодіває всіма основними формами усного мовлення.

Особливим типом мови дитини є пояснювальна мова. В старшому дошкільному віці у дитини з'являється потреба пояснити товаришу зміст гри, будову іграшки тощо. Часто навіть незначне нерозуміння призводить до взаємного незадоволення, до конфліктів. Пояснювальна мова вимагає певної послідовності викладу, виділення головних зв'язків і відношень в ситуації, яку співрозмовник повинен зрозуміти. Пояснювальний тип зв'язного мовлення має суттєве значення як для формування колективних стосунків дітей, так і для їх розумового розвитку. Цей тип мови в дошкільному віці тільки починає розвиватися, тому дитині дуже важко вислухати до кінця пояснення дорослого. Дитина прагне швидше розпочати гру, відволікається від пояснень умов і правил гри.

Пояснювальну зв'язну мову, яка необхідна для залучення однією дитиною інших в ситуацію нової гри, дошкільники досить часто підміняють ситуативною мовою. Дитина не може пояснити, чому слід робити саме так, а не інакше. Вона зосереджує своє пояснення лише на виконавчій діяльності того, кого вона прагне залучити до гри.

За даними М. М. Поддьякова та Н. І. Кузіної, в умовах спеціального навчання на кінець дошкільного віку діти оволодівають пояснювальною мовою, яка є необхідного в умовах шкільного навчання.

Висновок: отже, однією з основних функцій мови, що розвивається в дошкільному віці, є функція спілкування. Спілкування в конкретній ситуації з приводу тих чи інших дій і предметів здійснюється з допомогою ситуативної мови. Ситуативна мова, як показали дослідження, не є суто віковою особливістю, і навіть у найменших дошкільників за певних умов спілкування виникає контекстна мова.