1.3. Загальна характеристика окремих ланок фінансової системи

 

1.3.1. Державний бюджет

 

Державний бюджет провідна ланка фінансової системи й основна економічна категорія. Бюджет (Від англ. budget — валіза, мішок з грошима) поєднує основні форми фінансування (податки, капіталовкладення, операційні видатки, кредити і дотації) у їх дії: через бюджет здійснюються постійна мобілізація та витрата ресурсів.

Державний бюджет є основним фінансовим планом держави на поточний рік, що має силу закону. Як документ затверджуєть­ся законодавчими органами влади — парламентами.

За матеріальним змістом державний бюджет — це форма утворення та використання централізованого фонду коштів дер­жави, а за соціально-економічною сутністю — основний інстру­мент перерозподілу національного доходу.

Державний бюджет сучасних зарубіжних країн виконує такі основні функції:

перерозподіл національного доходу:

державне регулювання і стимулювання економіки:

фінансове забезпечення соціальної політики;

контроль над утворенням та використанням централізовано­го фонду коштів.

В другій половині XX ст. відбулося одержавлення великої час­тки національного доходу, який різко зріс за абсолютною величиною.

Через усі ланки фінансової системи нині перерозподіляється до 50 \% національного доходу, а через державний бюджет — до 35 \%. Такий перерозподіл здійснюється на користь монополій та в інтересах широких прошарків населення. Монополістичні об'єднання одержують величезну частину коштів з державного бюджету у вигляді відсотків за державними позиками, субсидій на капітальні вкладення й інші цілі, тому що основними кредиторами держави виступають банківські монополії, страхові компанії, акці­онерні товариства, великі індивідуальні власники позикового капі­талу (виплати відсотків за державними позиками становлять 15 \% загальної суми витрат федерального бюджету США).

Досвід розвитку Швеції показує, що «розбухання» частки ВВП, який перерозподіляється через бюджет, призводить до стримування стимулів економічної активності, до депресивної економіки, що, у свою чергу, змусило уряд країни піти на здійс­нення реформ, спрямованих на велику лібералізацію економіки.

Важливе значення належить і соціальній функції бюджету. Державний бюджет став великим джерелом коштів для відтво­рення робочої сили. Завдяки науково-технічному прогресу від­творення робочої сили дедалі більше залежить від витрат на осві­ту, охорону здоров'я, соціальне страхування і забезпечення.

В усіх зарубіжних країнах спостерігається значне зростання со­ціальних витрат та підвищення їх частки у ВВП і національному доході. Так, питома вага соціальних витрат у бюджетах західно­європейських країн зросла у середньому з 18 \% у середині 50-х рр. до 20 \% у середині 60-х рр. та 30—35 \% на зламі XX і XXI століть.

Безпосередньо об'єктом державного фінансового контролю є процеси формування та використання фондів фінансових ресур­сів при створенні, розподілі і споживанні ВВП. Специфіка фінан­сового контролю полягає в тому, що при його проведенні вико­ристовуються вартісні показники, які визначають кінцевий результат господарського процесу. Відповідно до діючого зако­нодавства в більшості країн світу сформовані і розвиваються три незалежні одна від одної галузі фінансового контролю, що міс­тять усі необхідні їм елементи, а саме:

—державна сфера, у якій функціонує система державного фі­нансового контролю;

—муніципальна сфера, де діє система фінансового контролю місцевого самоврядування;

— сфера цивільного суспільства з незалежною системою фі­нансового контролю.

Контроль за своєю економічною сутністю — це функція управління. Фінансове управління державними ресурсами здійс­нюють національні казначейства. Міжнародний досвід показує, що органи, які називаються однаково — казначейство, викону­ють у різних країнах різні функції щодо керування державними фінансами.

 

1.3.2. Територіальні фінанси

Територіальні фінанси — друга ланка фінансової сис­теми. Це фінанси членів федерації у федеративних державах і фі­нанси місцевих бюджетів, підприємств, що належать членам фе­дерації і муніципалітетам, та автономні доходи членів федерації і місцевих органів влади. Територіальні фінанси можна охаракте­ризувати як сукупність коштів, використовуваних на економіч­ний і соціальний розвиток територій.

У сучасних умовах дедалі частіше територіальні органи влади призначені забезпечити комплексний розвиток регіонів, пропор­ційний розвиток виробничої та невиробничої сфер на підвідом­чих територіях. Регіональні бюджети — основна складова части­на територіальних фінансів, і в економічній науці частіше використовується поняття регіональна бюджетно-податкова сис­тема (РБПС). Регіональна бюджетно-податкова система перед­бачає не тільки просте об'єднання таких елементів, як регіональ­ні бюджети, регіональні податки, збори, пільги, а й механізм специфічних відносин центрального та регіонального бюджетів, податків, використання важелів бюджетного регулювання. Фор­ми регіональних бюджетно-податкових систем виникли від тери­торіальної організації держави і повторюють у цілому структуру та взаємозв'язок адміністративно-територіальних одиниць.

Функціями РБПС є:

закріплення певного порядку руху бюджетно-податкових потоків у залежності від територіальної організації суспільства;

зосередження та використання в загальнорегіональних цілях коштів, які отримані на цій території і надійшли в регіональні бюджети;

реалізація регіональними органами влади й управління своїх повноважень в умовах формальної фінансової незалежності;

самозабезпечення внутрішньорегіональних соціальних про­грам;

формування інфраструктури даної території;

раціональне використання природно-ресурсного й екологіч­ного потенціалу;

•           стимулювання визначених регіональних орієнтирів розвитку.

Механізм використання регіональних бюджетно-податкових систем, особливості взаємин складових їх елементів призвели до виникнення цілого ряду специфічних форм.

Плюралістична (США) — характеризується стабільністю бю­джетно-податкових відносин держави та регіонів. Фактично шта­ти мають рівні права в цій галузі з федерацією в цілому, тому на рівні федерації та у штатах існують ідентичні за найменуванням податки (прибутковий податок з населення і з корпорацій). Най­більш принциповим обмеженням податкових прав штатів, згідно з Конституцією, є заборона на введення окремих непрямих пода­тків, які перешкоджають свободі торгівлі між штатами. Саме то­му середня ставка податку з продажів, яка забезпечує до 30 \% бюджетних надходжень, становить по штатах приблизно 4 \% у роздрібній ціні. Штати можуть встановлювати будь-які форми податків, але не можуть перешкоджати міжрегіональним господарським зв'язкам, які і призводять до рівного податкового тиску.

Регламентована (ФРН) — характеризується наявністю сис­теми фінансового вирівнювання. Споконвічно нері­вні економічні можливості окремих земель, обумовлені природно-географічними, історичними, демографічними та куль­турними розбіжностями, поставили вимогу конституційно закрі­пити бюджетну самостійність суб'єктів федерації. Ст. 109 Кон­ституції визнає рівноцінними потреби федерації, земель і громад у коштах та передбачає приблизно однакову частину податкових надходжень у дохідну частину бюджетів різних рівнів. Уся суку­пність податків поділяється на дві групи: власні (закріплені, які надходять повністю у відповідний бюджет) та загальні (які роз­поділяються за нормативами між бюджетами). Збір податків роз­поділений між федеральними та земельними фінансовими відом­ствами. Основи податкової системи законодавчо закріплені на федеральному рівні, і землі не можуть змінювати ставки та меха­нізм основних податків. Щоправда, забезпечення економічної рі­вності вступило в колізію із самостійністю і незалежністю, до якої прагнули землі — суб'єкти федеративної держави. Це ство­рювало певну загрозу зрівняльності, що згодом викликало серйо­зне невдоволення фінансово сильних земель, яке особливо гостро проявилося безпосередньо після об'єднання Німеччини в 1990-і роки.

Централізована (Австралія) — характеризується високою централізацією держави у фінансовому відношенні. Характер цієї централізації сформувався ще під час Другої світової війни після введення єдиного оподатковування в 1942 р., що змінило консти­туційно гарантовані права штатів. Фактично з того часу федера­льний рівень влади одержав повноваження використовувати будь-які форми оподатковування, а штатам заборонені податкові коректування. При відсутності податкових надходжень у регіо­нальні бюджети федеральний рівень широко використовує сис­тему субсидій штатам, розмір яких визначається в умовах жорст­кого фінансового контролю над їх видатками. Спеціальна комісія із субсидій може коректувати їх у залежності від ситуації. Фак­тично, незважаючи на федеральний устрій, у сфері регіональної бюджетно-податкової системи Австралія значною мірою нагадує унітарну державу.

Конфедеративна (Швейцарія) — характеризується тим, що на федеральному рівні РБПС в основному реалізуються міжнаро­дні функції, які відповідно коректують її податкову базу й акуму­люють надходження за рахунок акцизів і митних зборів. Основна маса податків знаходиться в компетенції кантонів, що і несуть відповідальність за проведення внутрішньої політики. Це спри­чинило певне розходження в економічному розвитку кантонів. Вирівнювання регіонів здійснюється переважно за рахунок міг­рації населення та засобів, а останнім часом і виділення субсидій з федерального бюджету. Особливістю Швейцарії є те, що рі­шення про введення якого-небудь податку чи нових ставок з кан­тонів приймається шляхом референдуму, що обмежує можливос­ті кантональної влади щодо самостійного коректування пода­ткової системи.