I. Боки.

Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а. Ха-ха-ха!

Н а с т я. Слава тобi, господи, що в мене таких тiток нема.

О л ь г а. В мене таких тiток нема, але зате моя мати зоВ с i.м така,

як твоя тiтка Г о р п и н а.

Н а с т я. Чого це ти, Євфросино, так убралась, як на Великдень? Певно,

когось ждеш у гостi? Га? Скажи-бо, скажи! Признайся.

Є в ф р о с и н а . Може, жду, а може, й нi. Там-то менi великiй

клопiт. Хто схоче, прийде, а хто не схоче, то, про мене, як схоче.

О л ь г а. Це в тебе, Євфросино, нове плаття, та ще й шовкове.

ВИХIД 12

Т i с а м i та Є в д о к i я К о р н i ї в н а.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (з порога)._ Авжеж шовкове, та ще й

дороге: по три карбованцi платила за аршин. (Входить.)_ Здоровi були!

(Цiлується зо всiма.) А_ вашi матерi живi, здоровi?

Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Живi й здоровi i вам кланяються. А

вас як бог милує?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та волочуся до котрого часу. Це ми

справили Євфросинi одно шовкове плаття, а оце думаємо ще й друге справити,

бо...

Є в ф р о с и н а . Годi вже, мамо, хвалитись. Вже й знайшли, чим

хвалитись; неначе справдi яке диво шовкове плаття.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та ще оце ми купили Євфросинi новi

золотi сережки та золотi... як-бо їх... каблучки на руки... їй-богу,

забула. Ось покажи-бо, Євфросино! Там такi, так i сяють на всю хату.

Є в ф р о с и н а (сердито)._ Ет, вигадали! Знайшли, чим хвалитись.

Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Ой, покажи! Покажи-бо, Євфросино,

нехай ми подивимось. Покажи, серце!

Є в ф р о с и н а . Нехай перегодя. Мене не дуже кортить: я звикла до

того. Iдiть, мамо, в пекарню та зготуйте нам закуску.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Пiду, пiду! За всi голови.

(Виходить.)_

вихiд 13

Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а.

Н а с т я (лапає пальцями Євфросинине плаття). _Яке ж гарне твоє

плаття! Ото якби собi таке справити. Та яке широке та добряще! А як

шелестить! А перейди, Євфросино, через хату.

Є в ф р о с и н а гордо переходить через хату i зумисне шелестить

хвостом.

В а р в а р а. Ой, як же шелестить! Шелесь-шелесь! Неначе листя на

вiтрi. А який хвiст! Здається, увесь шелест на хвостi.

ВИХIД 14

Т i с а м i й О л е н к а.

О л е н к а (входить)._ Добривечiр! З недiлею будьте здоровi!

В с i. Доброго здоров'я! Спасибi, будь i ти здорова.

О л е н к а. Моя мати лягли спочивати та й кажуть: пiди до Євфросини та

погуляй трошки. А я оце - й прийшла.

Є в ф р о с и н а . Сiдай, Оленко!

О л е н к а. Це в тебе, Євфросино. нове плаття? Та яке гарне, як

золото.

Є в ф р о с и н а . Мабуть; чи подобається тобi хоч трохи?

О л е н к а. Де вже пак не подобається! Менi такого й до смертi не

носити. Ох! (Зiтхає.)_

Є в ф р о с и н а .А може, посватає хтось багатий, то й носитимеш.

Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Покажи-бо, Євфросинко, золотi

сережки та браслети, покажи!

Є в ф р о с и н а . Та вже нiгде дiтись: треба показати. (Йде в кiмнату

й виносить сережки й браслет.)_

В с i. Ой, гарнi ж! Аж блищать, аж горять! Так i сяють на всю хату.

ВИХIД 15

Т i с а м i й Є в д о к i я К о р н i ї в н а.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (вбiгає з пекарнi прожогом)._ Аж

тридцять карбованцiв заплатила своїми руками! Надiнь, Євфросинко, то й я

подивлюсь.

Є в ф р о с и н а . Таки не втерпiли, прибiгли: ще й Химку сюди

приведiть. Пiдiть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там все перепалить та

переварить.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Пiду, пiду. (Виходить.)_

Є в ф р о с и н а надiває перед дзеркалом сережки й браслет.

В с i. Ой, як блищать! А повернись, Євфросинко!

О л е н к а. Яка ти стала гарна в сережках! Вдвоє покращала.

ВИХIД 16

Є в ф р о с и н а , Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а i О л е н к а.

О л е н к а. Дай менi, Євфросино, в руки браслет: ще зроду в руках не

держала золота.

Є в ф р о с и н а . Ти, Оленко, як мала дитина. На, про мене, й подерж,

та тiльки не впусти, бо ще й розiб'єш.

О л е н к а (бере браслет i примiряє на руку)._ Отже й до моєї руки

пристає; їй-богу, пристає. I моя рука не дуже чорна для золота.

В а р в а р а. Якби пак було, то й пристало б.

О л е н к а. Та горенько, що нема.

Є в ф р о с и н а. Та не держи-бо так близько коло рота: на золото не

можна дихати, бо стемнiє. Дай лишень сюди! (Бере й надiває на руку.)_

О л е н к а. Ой, як же на тобi блищить золото! Неначе на образi.

В а р в а р а. Як ти Євфросино, сьогодня розкiшно вбрала голову!

О л е н к а. Якi в тебе, Євфросино, стали тепер великi коси. Як ви були

бiднiшi, то в мене були довшi коси, нiж у тебе, а як ви розбагатiли, то в

тебе аж утроє бiльшi коси виросли.

Є в ф р о с и н а i в с i т р и п р и я т е л ь к и смiються.

Є в ф р о с и н а . От вже кожум'яцька простота! Чи вже ж ти думаєш, що

у всiх панiв на головi свої коси?

О л е н к а. Невже ж чужi?

О л ь г а. А чом же не вбратись i в чужi коси, аби було гарно?

О л е н к а. А я все було дивуюсь, чого в тих багатих панiв такi

здоровецькi косища, неначе в кожної куделя на головi або повiсмо конопель.

Є в ф р о с и н а . Купи, Оленко, й собi таке повiсмо та почепи на

голову. Побачиш, як покращаєш.

Н а с т я. Недурно ти, Євфросино, так сьогодня прибралась. Еге? Когось

ждеш?

Є в ф р о с и н а . Може, кого й жду, та не скажу кого.

Н а с т я. А я вгадаю, хоч ти й не скажеш.

Є в ф р о с и н а . Ба не вгадаєш!

Н а с т я. Ба вгадаю.

Є в ф р о с и н а . Ба не вгадаєш.

Н а с т я. Бодай я завтрiшнього дня не дiждала, коли не вгадаю.

Є в ф р о с и н а . Ану скажи, як починається його прозвище.

Н а с т я. Го...

Є в ф р о с и н а . А далi?

Н а с т я. Гострохво...

Є в ф р о с и н а . А далi?

Н а с т я. Гострохво...

Є в ф р о с и н а . Попала пальцем в самiсiньке небо.

Н а с т я. Знаю я його! Бiгає за баришнями як несамовитий.

ВИХIД 17

Т i с а м i й С в и р и д I в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й входить в шляпi, в рукавичках i з паличкою.

Шляпа на головi набакир. Вiн усе тре руки - показує рукавички.

Є в ф р о с и н а (тихо)._ Як б'ється моє серце! Боже мiй!

Г о с т р о х в о с т и й. (кланяється)._ Мiй найнижчий поклiн тому,

хто в сьому дому, а поперед усього вам, Євфросино Сидоровно. (Подає

Євфросинi руку.)_ Хоч я не знаю, кого я тут бачу i з ким буду розмовляти,

але в домi такої баришнi, як Євфросина Сидоровна, я сподiваюсь, що

познакомлюсь не аби з ким. Рiкiмiндуйте мене, прошу вас. (Здiймає дуже

помаленьку рукавички, щоб показати їх.)_

Є в ф р о с и н а . Се мої близькi приятельки i сусiди.

Н а с т я. Менi здається, що ми таки не зовсiм незнакомi... Менi

здається, що ми вже десь бачились.

Г о с т р о х в о с т и й. Може, може... В мене так багацько знакомих

баришень по всьому Києву, що й на два вози не забереш. Може, я й забувся.

Рiкiмiндуюсь вам: Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й. (Тихо.) З_

цiєю не варт би й знакомитись, як я придивився при свiтлi: нiс, як цибуля,

а очi, як у сови. (До Ольги й Варвари.) _Рiкiмiндуюсь i вам. Свирид