2. Причини, що вплинули на розвиток капіталізму в Європі.

1. Природні ресурси.

У Вебера про природні ресурси у прямому розумінні цього поняття не згадується. Водночас, так звані економічні ресурси – внутрішні для кожного суспільства відносини між його природними ресурсами і організаційними та технологічними навичками видобути та ефективно їх використати - це і є багатство Заходу. Проблема ж у тому, щоб пояснити, як Захід створив організацію та технологічні навички, необхідні для виробництва і експлуатації цього багатства. І відповідь Вебера приблизно наступна: “Капіталізм, який здобув провідне становище … у господарському житті створює і виховує потрібні для нього господарські суб’єкти підприємців та робітників – шляхом економічного відбору…Індивід же, який потрапив у плетиво ринкових стосунків, мусить дотримуватися відповідної господарської поведінки.”(1. Ст.52)

2. Поява вільного робітника і нерівність доходів та багатства.

Впливовим чинником, про що говорить не лише Вебер, видається раціонально-капіталістична організація (формально) вільної праці, а значить поява вільного робітника і промисловця. За Вебером, ці носії розкріпаченої праці активно вростали у суспільне життя, утверджували в ньому свої позиції разом із розвитком раціоналізму. Праця на таких засадах була вмотивованою і продуктивною. Причому, як пише Вебер, без “капіталістично-раціональної організації праці, специфічні риси капіталізму не лише не набули б свого сучасного значення, а й взагалі були б неможливі”. (1. Ст. 26)

Вебер розумів важливість мотивованої праці та нерівності доходів у підвищенні економічної ефективності. Між тим, для нього більш важливим було раціональне ведення господарства, що відображалося у специфічному прагненні суб’єкта капіталістичних відносин до підвищення продуктивності праці, а значить отримання більшого доходу.

3. Наука та іновації.

“Сучасний західний капіталізм дійсно пов’язаний із розвитком і можливостями техніки”, а раціональність “пов’язана із специфікою західної науки, насамперед точного природознавства з його математичним обгрунтуванням і точними експерементальними методами”. (1. Ст. 28) Вебер також підкреслює, що саме завдяки економічному стимулюванню “технічного застосування наукових знань” Захід і став багатшим. Але зробити висновок про вирішальність впливу лише цього фактору на економіку Західної Європи часів становлення капіталізму не видається доцільним.

4. Психологічні чинники.

а) покликання.

Проведінням Божим усім без винятку надана своя професія, котру треба прийняти і на її ниві працювати. Але професійне покликання – це не доля, з якою слід змиритися і якій слід покірливо слідувати, а вимога Бога до кожної окремої людини працювати на славу Його. Так Вебер визначає проведіння, запозичуючи концептуальні засади як у Томи Аквінського чи в Лютера, так і в Адама Сміта. Причому він особливо підкреслює, що професійна спеціалізація, сприяючи виучці (scill) робітника, веде до кількісного зростання продуктивності праці і підвищення її якості.

Але найбільшу відповідність нормам сучасного капіталізму Вебер вбачає у пуританському вченні щодо професійного покликання (Beruf). Зокрема, пуритани зовсім не вважають осудливими як зміну професії (за певних зауважень) так і багатство яке є наслідком виконання професійного обов’язку (іноді його навіть прирівнюють до божого благословіння). Таким чином, “позитивна релігійна оцінка невтомної, постійної, систематичної, мирської професійної праці,” – пише Вебер – “неминуче мусила стати могутнім фактором поширення такого світорозуміння, як “Дух капіталізму”.

б) протестантський аскетизм.

Аскетизм повсякденного господарського життя Вебер виводить, звертаючись до низки богословських творів. Зокрема, посилаючись на апологета Вестмінстерського синоду Річарда Бакстера, випробуваним аскетичним засобом є праця. А наголос на аскетичному значенні постійної професії означає етичне виправдання сучасної професійної спеціалізації.

Це поняття є одним з центральних в роботі Вебера. Практично весь твір просякнутий розкриванням автором відмінностей у розумінні аскези між католіцизмом та протестантизмом. Щоб правильно зрозуміти ці відмінності варто лише послідовно прослідкувати за думкою Вебера.

Основне значення в своїй роботі автор приділяє Богові та релігіям як виразникам його бажань. Кожна релігія проповідує свій шлях до Бога. Як виражається аскеза в католицькому розумінні? Якщо католик виявить бажання стати якомога ближче до Бога, “заробити" своє подальше житя в Раю, то це буде означати лише одне - відхід від всіх мирських справ. Людина стає ченцем і весь свій шлях присвячує лише служіню Богові, яке виражається у кількості сказаних ним молитв. А це, вважає вебер, аж ніяк не сприяє розвиткові економічних відносин. Аскеза католиків призводить до байдужості останніх до земного життя, до суто людських (не природніх) радостей. Вони сприймають життя на Землі лише як перехідну ланку до життя на Небі, яке можна заробити лише шляхом постійних молитв.

У Вебера виникає запитання: чому буржуазія прийняла протестантизм, якщо католицька церква дуже слабо контролювала життя мирян і, практично, не чинила перешкод для розвитку підприємництва? Адже, замість католицької терпимості протестантизм почав здійснювати жорсткой контроль особистого і публічного життя. Чому буржуазія активно захищала тиранію протестантизму? На його думку, протестантизм сприяв розвиткові раціонального прагнення до наживи і втілився в образі життя буржуазії.

“Католик…спокійніший: маючи значно менший потяг до придбання, він віддає перевагу спокійному забезпеченому існуванню, хай навіть із меншим прибутком, перед ризикованим і тривожним життям, яке інколи здатне принести почесті і багатство. В народі жартують: можна або гарно їсти , або спокійно спати. У нашому випадку протестант хотів би краще спати, тоді як католик воліє мати спокійний сон”. (Offenbacher M. Op. Cit, s.68)

4. “Дух капіталізму”.

За Вебером, “Дух капіталізму” - це певний “етос”(звичай, характер, тобто сукупність рис індивідуального плану, що має стійкі ознаки), притаманний лише сучасному західноєвропейському та американському капіталізму, а спроба його більш точного визначення наштовхується на труднощі, які випливають із самої суті дослідницької мети. Водночас він нерозривно пов’язаний як із “покликанням” так і з “аскезою господарського життя”.

За словами Макса Вебера, саме протестантська аскеза додала економіці психологічного імпульсу через “ставлення до своєї праці, як до покликання, легалізувала власне експлуатацію специфічної схильності до праці, оголосивши покликанням також і прагнення підприємця до збагачення.” А один із компонентів сучасного капіталістичного духу - раціональна життєва поведінка на основі ідеї професійного покликання - виникла із духу християнської аскези. (1. Ст.180)

Розкривши суть власне терміну “дух капіталізму”, Вебер дає також і основні чинники, на базі яких він виник. Особливо автор виділяє три основних. Перший - дух раціональності. Його формуванню сприяла антична наука з прерогативою математики та експерементальними доповненнями епохи Відродження, Римське право, удосконалене і поширене в епоху Середньовіччя. Другий чинник - поява вільного робітника і промисловця. Ці носії розкріпаченої праці активно "вростали" в суспільне життя, утверджували в ньому свої позиції разом з розвитком раціоналізму. І, нарешті, третій фактор - протестантське віросповідання, яке найвиразніше втілила в собі суть нового суспільства. Кожен з цих трьох чинників Вебер дослідив і пояснив.

Дуже цікавим в цьому переліку є поняття "раціональності", про яке веде мову Вебер. Визнаючи глибоку внутрішню несумісність економічного раціоналізму і відверто ірраціональних мотивів поведінки людини, яка прагне потойбічного життя сповідуючи католицизм, автор аргументовано розкриває внутрішню логіку розвитку аскетичного протестантизму. В першій частині "Протестантської етики" він протиставляє проблему зародження капіталістичного духу проблемі домінування в суспільстві ідеології традиціоналізму. Як приклад він наводить систему аккордної оплати праці. Згідно з нею розкривається така особливість людськогї психології, відповідно до якої людину завжди задовільняє її теперішній стан і вона не прагне отримати щось додаткове – “Людина “від природи” не прагне заробляти гроші, дедалі більше грошей, вона хоче просто жити, жити так, як вона звикла, і заробляти стільки, скільки потрібно для такого життя.”