2. Передумови виникнення дитячих страхів. Збір первинної інформації про дитину

Для психічного здоров'я дитині, як і дорослій людині, потрібна збалансованість емоцій, оскільки порушення емоційного балансу, тривала перевага негативних емоційних станів можуть спричинити виникнення емоційних розладів, відхилень у розвитку особистості дитини, порушень у неї соціальних контактів. Так, властиві дитині переживання страху, сумніву, побоювання за відсутності коригуючих заходів закріплюються та перетворюються на рису характеру - тривожність; сум, туга, образа - на невпевненість у собі; дратівливість може спричинити утворення такої риси, як запальність. Такі особистісні якості починають регулювати психічну діяльність та поведінку дитини небажаним чином, призводячи до негативних уявлень про однолітків та дорослих, недовіри, відлюдькуватості та агресивності, що врешті-решт відобразиться на формуванні небажаної життєвої позиції, а в окремих випадках спричинити затримку загального психічного розвитку.

До психічної травматизації найбільш схильними є діти, які вирізняються своєрідними особистісними рисами: безпосередністю, вразливістю, безпорадністю, гуманістичною спрямованістю. Вразливі діти болісно переживають приниження, образу, тривалий час повертаються подумки до неприємних подій, що викликали негативні емоції. Вони не здатні швидко, як інші дошкільники, переключитися на нові цілі. Ці малюки довго пам'ятають страх, зраду, образу, кривду.

Емоційні порушення у дітей умовно можна поділиш на дві групи: порушення у взаєминах з іншими людьми; порушення в особливостях внутрішнього світу дитини, складності її переживань.

Першу групу за типом поведінки складають діти з переважанням станів збудження. Вони характеризуються нестриманістю, дратівливістю, що нерідко призводить до виникнення конфліктів, дезорганізації діяльності. Такі діти схильні до захоплення різними видами діяльності, проте продуктивність її швидко знижується - такий тип поведінки викликає відповідно негативні реакції дорослих та однолітків, а з ім'ям дитини нерідко пов'язуються зневажливі характеристики: „зла", „непосидюча", що викликає образу в дитини, а усвідомлення дітьми того, що вони „не такі, як усі", спричиняє переживання невпевненості та тривожності, які вони зовні приховують під маскою зарозумілості, пихатості.

Друга група за типом поведінки - це діти, у яких переважає пригнічений стан з депресивними проявами. Ці діти не можуть легко та вільно, як їх однолітки, висловити свої переживання й почуття, забути образу й не згадувати про неї, впевнено поводитися за будь-яких обставин, переключитися з одного на інше.

Швидка стомлюваність та пов'язана з нею неспроможність ефективно виконати будь-яку діяльність спричинюють зниження самооцінки дитини, проявів невпевненості в собі, почуття малоцінності, то викликає стан неспокою, незахищеності, тривожності, а також сприяє виникненню надзвичайно гострої гіпертрофованої потреби дітей у визнанні, увазі, яка провокує такі негативні проявну дитини, як підвищена образливість, злопам'ятність.

Невротичний розвиток дитини починається з переживанням низької самооцінки, викликаної ставленням дорослих. Найбільш поширеними помилками для батьків при спілкуванні з дитиною (що закладають фундамент невротизації) є:

1. Невміння справитися з віковими особливостями та проблемами психічного і особистісного розвитку дитини.

2. Значна кількість батьківських розпоряджень щодо організованості процесу виховання.

3. Нерозуміння своїх дітей, негативне ставлення до них.

4. Негнучкість виховання.

5. Недостатність емоційного контакту.

6. Неузгодженість у вихованні.

7. Неякісне включення в проблеми дитини.

Крім того, говорячи про молодших школярів, потрібно зазначити, що соціальна позиція школяра, яка накладає на нього почуття відповідальності, боргу та обов'язку може спровокувати появу страху „бути не тим": дитина боїться не встигнути, спізнитися, зробити не те, не так, бути засудженою і покараною. У молодшому шкільному віці страх „бути не тим" досягає максимального розвитку, оскільки діти намагаються опанувати новими знаннями, серйозно відносяться до своїх обов'язків школяра та дуже переживають із приводу оцінок.

Першокласники, які з різних причин не можуть справлятися з навчальним навантаженням, згодом попадають у розряд невстигаючих, що, у свою чергу, приводить як до неврозів, так і до страху школи.

Діти, що не придбали до школи необхідного досвіду спілкування з дорослими й однолітками, невпевнені в собі, бояться не виправдати очікування дорослих, мають труднощі адаптації в шкільному колективі і страх перед вчителем. В основі цього страху лежить острах зробити помилку і бути осміяним. Більше всього такі діти бояться відповідати біля дошки - саме біля дошки повною мірою виявляється їхня беззахисність [35; с. 4-7].

При зборі первинної інформації про дитину необхідно як мінімум отримати про дитину наступну інформацію (історія розвитку дитини):

- анкетні дані та основні відомості про сім'ю (точний вік дитини на момент обстеження, вік батьків, освіта і характер роботи, склад сім'ї (чи змінювався він) та умови проживання в сім'ї);

- визначення стану здоров'я дитини до моменту обстеження (наявність травм, операцій, частих захворювань, визначення особливості сну та харчування);

- виховання дитини: де і ким виховувалася, хто доглядав за дитиною, як вона поводилася в дитячому садку тощо. Розвиток дитини на різних етапах розвитку дитини.