5. Що є основними результатами успішного спілкування?

Функції, види і засоби спілкування

Якщо ми звернемось до питання про походження спілку­вання, то його соціальна природа і соціальні функції, зв'язок з іншими видами діяльності та з еволюцією людини виступа­ють особливо ясно. Розвиток спілкування був невід'ємний від розвитку первісної людини та йшов поряд з її трудовою ді­яльністю. Ускладнення «стосунків з природою», розвиток форм праці, її спеціалізація вели до розвитку суспільних від­носин, до ускладнення форм взаємодії у процесі праці, а це вимагало все більшого вдосконалення спілкування, що забез­печує таку взаємодію. Разом з тим, чим складнішою та доско­налішою ставали колективна праця і взаємодія людей у тру­довій діяльності, тим більші вимоги ставилися до кожного учасника діяльності, і, відповідно, ускладнювалось його пси­хічне життя, розвивалася його свідомість.

Спілкування — складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що по­роджується потребами у спільній діяльності і включає обмін інформацією, сприймання й розуміння іншої людини, вироблення єдиної стратегії взаємодії; взає­модія суб'єктів, спрямована на зміни у стані, поведінці та особистісно-смислових особливостях партнера.

Зміст та засоби спілкування визначаються соціальними функціями осіб, що спілкуються, їх статусом у структурі сус­пільних стосунків, належністю до тієї чи іншої спільності. Людське суспільство немислиме без спілкування, яке виступає як засіб «цементування» індивідів та як засіб розвитку самих індивідів. Саме звідси випливає існування спілкування як ре­альності суспільних стосунків. Мабуть, саме це дало можли­вість А. Сент-Екзюпері намалювати поетичний образ спілку­вання як «єдиної справжньої розкоші, що є у людини».

6. Чим може бути ускладнений процес спілкування?

Складність спілкування визначає різноманітність його видів. Класифікацію його можна проводити за різними озна­ками. Наприклад, за суб'єктам діяльності виділяють: міжосо-бистісне — при безпосередніх контактах двох чи більше осіб;

міжгрупове — контакти з іншою первісною групою чи окре­мим її представником; соціальне — суб'єктом виступає вели­ка група, спільність людей чи суспільство в цілому. Залежно від засобів, що використовуються, спілкування може бути: ма­теріальним — за допомогою трудових дій, окремих операцій, результатів діяльності, що виконують додаткову комунікатив­ну функцію; знаковим — за допомогою знакових систем (на­приклад, мови, азбуки Морзе, азбуки Брайля для глухонімих);

позазнаковим або смисловим — за допомогою жестів, міміки, пантоміміки тощо. За ознакою наявності посередників між комунікантами спілкування буває опосередкованим та без­посереднім. Безпосереднє («віч-на-віч») історично виникло раніше, спочатку за допомогою міміки та жестикуляції, пізні­ше розвинулась мова; опосередковане — стало можливим у зв'язку з появою писемності і технічних засобів зв'язку.

У сучасних умовах провідним є мовне спілкування або вер­бальна комунікація, що реалізується за допомогою мовлення. Відомий спеціаліст, що вивчав особливості спілкування між людьми, Л. Виготський писав: «Спілкування, не опосередковане мовою чи якоюсь іншою системою знаків або засобів, як воно спостерігається серед тварин, робить можливим спілкування лише найбільш примітивного типу та в найбільш обмежених розмірах . Щоб передати якесь переживання чи зміст свідомості іншій людині, немає іншого шляху, окрім віднесення цього змісту до певного класу, до певної групи явищ, а це потребує узагальнення. Таким чином, вищі, властиві людині форми пси­хологічного спілкування можливі лише завдяки тому, що люди­на за допомогою мислення узагальнено відображає дійсність».