4. Ранній меркантилізм: зміст теорії та принципи економічної політики.

Ранній меркантилізм існував з початку XV ст. до середини XVІ ст. в таких країнах західної Європи як Іспанія, Італія та Англія.

Найбільш відомі представники: Вільям Стаффорд (Англія), Гаспар Скаруффі, Бернардо Даванцаті (Італія).

Різке збільшення товарообороту, зростання зовнішньої і внутрішньої торгівлі в XІV – XV ст. натикалося на реальну перешкоду – обмеженість наявних запасів благородних металів (золота і срібла) у вигляді монети. Тому, найбільш характерним економічним явищем в цей період для країн Західної Європи була так звана ,,нестача грошей”. За таких обставин країни, що мали природні родовища благородних металів, були більш багатими, ніж їхні країни-сусіди, в яких не було таких запасів. Так, іспанський король вважався самим могутнішим владикою Європи на той час. Таке примітивне ототожнення багатства з грошима лягло в основу економічної політики в Іспанії. Всіма засобами іспанський уряд намагався не допустити того, щоб “послане Богом” багатство спливало за кордон. Аж до XVII ст. в Іспанії діяла заборона, під загрозою страти, на вивезення з країни золота і срібла. Ці події посилювали переконання у суспільстві, що наявність грошей в країні – це джерело національного багатства.

Найбільш показовим прикладом існування раннього меркантилізму є Англія. Купецький клас там займав значно сильніші позиції, ніж в інших країнах, і королівська влада намагалась захистити його інтереси. Саме в Англії виник вирішальний елемент раннього меркантилізму – система грошового балансу.

Ранній меркантилізм ґрунтувався на теорії грошового балансу, яка передбачала: по-перше: залучення в країну якомога більше грошей із-за кордону, а по-друге, нагромадження грошей в країні з одночасною забороною їх вивезення.

Відповідно до цієї теорії була розроблена економічна політика, головною метою якої вважалося утримання грошей в країні.

Основні принципи економічної політики раннього меркантилізму:

1 – торгівельні угоди підлягали обов’язковому контролю з боку урядових чиновників, які стягували з кожної угоди мито у дзвінкій монеті;

2 – англійські та іноземні купці, що приїжджали до країни, зобов’язувались обмінювати іноземні гроші, що в них були, на англійські;

3 – заборонялось вивезення англійських монет за кордон. Причому примушували іноземних купців, що продали свої товари в Англії, витрачати всі виручені гроші на закупівлю англійських товарів;

4 – борги іноземним купцям повинні покриватися за рахунок англійських товарів.

Таким чином ранній меркантилізм не йшов далі розробки адміністративних заходів, спрямованих на утримання грошей в країні.

Однак в середині XVI ст. така державна політика вже не приносила результату. Це було пов’язане з тим, що: по-перше, обсяг зовнішньої торгівлі дуже швидко зростав і досяг великих розмірів. Виходячи з цього країна, яка застосовувала такі заборонні заходи, стримувала свій розвиток. По-друге, прагнучи будь-якими заходами збільшити кількість грошей в обсягу, англійський уряд, починаючи з XV ст., пішов на систематичне псування монет, тобто відбувалося перекарбування повноцінної іноземної монети на більшу кількість неповноцінних англійських монет.

Все це призвело до протилежних результатів: ціни почали швидко зростати, а ті повноцінні гроші, що залишилися в країні, витікали за кордон і осідали там у вигляді скарбів. Тому з розвитком капіталістичних форм господарювання і розширенням зовнішньої торгівлі стало очевидним недоцільність політики, що мала на меті утримання грошей в країні.